#вочікуваннігодо: театр в умовах відсутності
Це не вистава у класичному розумінні – лаштунки, софіти, дія перша, дія друга, завіса. Це подорож, і подорож передусім собою, на тлі морського узбережжя і випаленого сонцем українського степу. Безлюдний піщаний пляж, яким ідуть люди – ні, не глядачі, а співавтори, ті, кому доведеться відчувати – втрати і цінність присутності. Одна актриса, що танцює на піску на узбережжі, уособлюючи біль – не власний, загальний, за кожним і кожною – хто досі лишається у сірих списках.
«Люди не хочуть чути про страшне, про смерть…».