3D-Крим: шаманська магія на службі свободи. PostPlay Театр

Наші спогади творять унікальний всесвіт – він трагічно прекрасний і ми ніколи не зможемо його передати. Це – моє велике магічне одкровення, може і таїна світоладу, яку я ніколи не зможу передати нікому, і вона помре зі мною. Про магію у спектаклі було дуже багато. Головна ідея Антона – станцювати магічний шаманський танець в 12 містах Криму біля пам’ятників Леніну. Цей танець має магічну силу – він знімає закляття вавилонського зіккурату, побудованого в Москві, де лежить мумія древнього фараона, і підживлює собою чорну мару, що оповиває реальність і уяву 1/6 частини планети.

«Гуцульські коні» (рецензія на виставу «Інстинкт»)

У виставі багато еротичних моментів, але ця еротика поетична. Ні трохи не заступає на лінію вульгарності, це еротика скоріш з картин Густава Клімта – символічна та чуттєва. Живі звуки дримби, занурюють у стан напівмедитативний, де виникають певні рефлексії, де відшукуєш на просторах своєї підсвідомості власні спогади та втілені або й невтіленні бажання.

Коли реальність долає межі: про «ігри не для нас» (вистава «Ополченці»)

Трагедія в тому, що типова людина з георгіївською стрічкою – це збіса таки людина. Вона часто мріє і хоче прості і навіть чисті у своїй примітивності речі – поїсти, випити (пива), купити доньці подарунок чи побудувати гараж і хатинку. Вона далека від політики – їй «невдомек», який насправді розклад геополітичних сил чи хто за ким стоїть, їй байдуже.

ВІД 1 ДО 0. Театр, «Вавилонська вежа» і спроби відтворення

«Дешева війна вийшла – за їжу і цигарки» – але це з іншої вистави, з інших спогадів. Інтер’єр доволі схожий. Порожні цигаркові пачки-міста, неіснуючі споруди, розсипані карткові будиночки в просторі. От за ці пачки, за кримський прапор – не тут, у чужій країні, а на будинках власного півострова. Дешева війна, існуючий біль. Анексія, АТО, поразки, зникнення, щоденні новини, яких не вмикаєш, в них просто живеш. Режисер, акторка, авторка долі власної. Уявні міста і реальна – складна – прихильність до рідного краю. Родина, півострів – поєднані і далекі. Біль, оздоблений природою і географією. Але той, хто видавав географії, визначив саме ці координати. Залишається жити в них. «Якщо дзвін дзвонить по комусь, то він дзвонить і по тобі». Якщо десь на блок-посту гине військовий, то і за тебе – саме за тебе теж. Або за когось іншого. Ніколи не можеш бути впевнена.

«Для дітей потрібно грати так само, як для дорослих, тільки ще краще» Костянтин Станіславський.

Дуже важливо, яким буде перший «театральний» досвід у дитини, адже саме перша побачена вистава закладає ставлення до такого мистецтва, як театр, на все життя, тому «Божа Корівка» усвідомлює свою важливу місію та ставиться до її виконання відповідально. Можливо саме тому театр і має стільки друзів серед маленьких глядачів, які вже по декілька разів передивились усі казки та найпершими приходять на прем’єри. Актори «Божої корівки» завжди пам’ятають про такі мудрі слова Станіславського: «Для дітей потрібно грати, так як для дорослих, тільки ще краще».

Якою має бути нова система відносин в театральній галузі? Досвід театру «Маскам Рад». Частина 1

Отже, якою має бути нова система відносин в театральній галузі? Що для цього, насамперед, треба здійснити?
Перш за все, на нашу думку, треба скасувати системи поділу театрів: національні, академічні та «звичайні». Замість існуючої системи пропонуємо: з метою надання рівних умов для діяльності театрам всіх форм власності та усунення протиріч між положеннями Закону України «Про театри і театральну справу» (не комерційність основних видів діяльності театру) та реальним станом театральної діяльності внести Зміни до чинного Закону України «Про театри та театральну справу».

#вочікуваннігодо: театр в умовах відсутності

Це не вистава у класичному розумінні – лаштунки, софіти, дія перша, дія друга, завіса. Це подорож, і подорож передусім собою, на тлі морського узбережжя і випаленого сонцем українського степу. Безлюдний піщаний пляж, яким ідуть люди – ні, не глядачі, а співавтори, ті, кому доведеться відчувати – втрати і цінність присутності. Одна актриса, що танцює на піску на узбережжі, уособлюючи біль – не власний, загальний, за кожним і кожною – хто досі лишається у сірих списках.
«Люди не хочуть чути про страшне, про смерть…».

Актриса Ніка Заруцька: «Театр як спосіб існування»

Це сталося у 2001 році, коли я закінчила школу і благополучно не вступила до театрального інституту. Повертаючись назад вулицею Ярославів Вал, у мене раптом розв’язався шнурок на нозі і я нахилилася, щоб його зав’язати. Коли підняла голову, то побачила оголошення, яке висіло перед входом в школу мистецтв № 2 ім. Вериківського. В оголошенні йшлося про те, що Віталій Кіно набирає акторський юнацький курс на театральне відділення школи. Я записалася на прослуховування і таким чином потрапила до нього на курс. Так розв’язаний шнурок вирішив мою театральну долю, за що я йому безмежно вдячна.

PostPlay Театр – справжній театральний андеграунд

PostPlayТеатр — перший український андеграундний театр, розташований у будівлі колишньої стрічкової фабрики на Подолі. Ця територія — арт-кластер клубів, галерей та інших осередків сучасного мистецтва. Своїми проектами театр привертає увагу суспільства до «незручних», гострих, болючих тем. Ми розуміємо, що жоден мистецький акт не здатен змінити світ, проте сподіваємось, що світогляд окремої людини може бути змінений. Тематика вистав – від політичних до гендерно-чутливих, кожен з може знайти близьке для нього.

Центр мистецтв «Новий український театр» – один з перших незалежних театрів Києва

Центр мистецтв «Новий український театр» – один з перших незалежних (недержавних) театрів Києва. Він був заснований у 1998 році режисером Віталієм Кіно (випускником «режисерської школи» Едуарда Митницького). Багато років театр не мав постіної сцени й працював на різних сценічних майданчиках, багато гастролював, брав участь у різноманітних фестивалях. У 2009 – НУТ вирішив ризикнути і, нарешті, відкрив власну сцену у центрі Києва, у затишному будиночку 19-го сторіччя, на вулиці Михайлівській, 24 ж.

Театр «Маскам Рад». Як ми народились і що ми робимо

Драматург, режисер, актори можуть бути дуже талановитими, навіть геніальними, проте без театрального менеджменту, є варіант, що вони будуть показувати своє мистецтво перед пустою залою або не зможуть здійснити постановку за браком або відсутністю фінансування (костюми, реквізит, сплата авторських прав, тощо). Театральний менеджмент – це інструмент – для витвору продукту та його, умовно кажучи, продажу (показу, донесення до глядацької аудиторії).