Сцена з вистави Орфей

«Орфей»: митець VS війна

Втім, як вчить наука естетика, краса виникає там, де симетрію порушує асиметрія. У випадку цієї вистави – коли пієтет перед генієм Лесі Українки то тут, то там поступається «святу гри» та іронії, що так влучно відтінює пафос громадянської трагедії. Іронія – в безпосередності реакції актора Д. Петрова на озвучену самим режисером у фонограмі ремарку авторки: «Амфіон – розважний, думливий, старший виразом очей, ніж віком». Не те, що погляд, а все атлетичне тіло актора у відповідь на ці слова «з неба» перетворюється немов на знак запитання до глядачів: «Ви теж це чули?!»

Говори тілом

10 жовтня в рамках театрального фестивалю Золотий Лев було представлено дві вистави від проекту «Говори тілом»: «Danse Macabre. Безсмертний танок» театрального художника і режисера Богдана Поліщука, а також «Сліди» хореографині та режисерки Тетяни Знамеровської. В анонсі до вистав можемо прочитати, що творці рефлексують над природою смерті та досліджують колективну травму в контексті повномасштабної війни. Пропоную глянути, в якій формі це було представлено та який досвід ми можемо з цього отримати.

«Щур» вдало прослизнув повз заборону грати вистави у Харкові

Вистави «Нафти» є перформативними. Зокрема, у «Щурі» слово подається дозовано, акцентовано (поки не кожному акторові цього театру вдається виявити слово у перформативній виставі як справжню «подію»). У стильному оливково-фіолетовому кольорово-світловому середовищі вистави «Щур» (художник зі світла Олександр Чиж) поодинокі яскраві кольорові акценти набувають символістичного, «фатального» забарвлення, як ті хустки детективів, за однією з яких колеги намагаються ідентифікувати зрадника. В той самий час, лаковані штиблети або капелюхи-борсаліно сприймаються як стильовий маркер детективної серії.

Сучасні Вертепи Харкова від режисерки Оксани Дмитрієвої

Щодо Харківського академічного театру ляльок імені В. Афанасьєва та вистави «Вертеп. Війна. Вірші», жанр якої визначається постановниками як «божевільне балансування понад зимою», то тут виникає цікава колаборація жіночого складу театру з потужною енергетикою поетичних творів С. Жадана. Чоловіча поезія вустами жінок. Режисерка О. Дмитрієва власноруч відбирала різні вірші, суголосні авторській постановній концепції – вистави-молитви, вистави-надії. Перед аудиторією постає багато поетичних сенсів, які набувають візуального метафізичного значення. Глядач відчуває себе культурним дешифрувальником, який віднаходить пояснення закладеним у виставі художнім, поетичним кодам.

Прем’єра драми «ЗВІР» київського театру ProEnglish Theatre. Вистава про біль і надію

Режисерська версія «Звіра» – сконденсована і скорочена порівняно з оригінальним текстом. Утім ця конденсація працює на користь історії, адже загострює драматизм, акцентує на лінії Дмитра й Каті, увиразнює атмосферу напруги, яка існує між «мирним втомленим війною» соціумом та воїном.

Сцена з вистави "Спалахи/Flashes", актори - Яна Зеленьска, Роман Фанін, Анастасія Лененко, Ната Бударіна, реж. Яна Зеленська, 2023

Шість рукостискань, або Як познайомити світ з нашими неймовірними захисниками.

«Спалахи/Flashes» – це пост документальна вистава, що зроблена у форматі відкритої репетиції. Такий формат був обраний, зокрема через те, що, окрім війни, однією з тем вистави є пошук способів про неї говорити в театрі. Якими засобами? В лоб? Через метафору, символізм, образність? Чи допускаючи ненормативну лексику чи дотримуючись культури мовлення? Чи використовувати суто документальний матеріал? Чи вигадувати п’єсу, засновану на реальних подіях? Предмет цієї дискусії, що вже не перший місяць точиться в першу чергу в Україні, є наскрізним питанням для творців вистави.

«Міністерські» щоденники: про постановку спектаклю під час воєнного стану

Після двомісячної паузи театр отримав дозвіл повертатися до роботи. Маємо поновлювати постановку «Міністерства». З острахом перечитала текст, але хвилювалася даремно. П’єса витримала випробування війною і зараз звучить ще актуальніше, ніж до 24 лютого.

Я тільки тепер повною мірою зрозуміла фразу з листа Тичини про похорон Хвильового у фінальній частині пʼєси: «А сонце — як на зло!». Зрозуміла, коли побачила кадри зруйнованого Маріуполя, залитого яскравим сонячним світлом. Якою недоречною може бути краса природи. «А сонце як на зло…»

Леся Українка

Світло театральної рампи: «Камінний господар» Лесі Українки в рецепції українських медіа

У пропонованій публікації ми детальніше зупинимося на сценічному прочитанні «Камінного господаря» в театрі Марії Заньковецької. Припускаємо, що за ідеологією партійних функціонерів постановка Сергія Данченка у Львові за драмою Лесі Українки «Камінний господар» мала би бути звичайна прохідна вистава у периферійному театрі: «для звітності». Але тут Лесі Українці пощастило на режисера – Сергія Данченка. Та й спрацював мистецький «родовід» самих заньківчан, які дуже тісно пов’язані з історією сценічних прочитань драматургії Лесі Українки ще з часів Олександра Корольчука.

«Моня» Театру ЛанжеронЬ: людина і фантоми

У «Моні» є дуже сильна сцена, яку можна назвати «програмною» в рамках політики декомунізації: кілька днів артилерія голодувала в окопах під вогнем, і коли Цацкес прорвав «блокаду» та під розривами снарядів притягнув зі штабу наплічника, в його череві (навіть не розкритому, а розпанаханому нетерплячими пацанами!) голодні солдати знаходять лише агітаційну макулатуру та погони, що одразу ж летять у багно. За обставинами дії це – скоріше багатофігурна сцена з фільму. Але В. Бондарєв виявляється спроможним символічно передати глядачам прокльони та виття цілої роти голодних глоток, що підносяться у небо наче феєрверк до «свята радянської армії».

Як розуміти сучасний танець? 6 порад для (не)митців

Перші представники нового, сучасного танцю запропонували протилежний підхід – спуститися «з небес на землю», щоб досліджувати навколишній простір, виражати власні складні емоції і розповідати історії. Оскільки світ наших вражень, емоцій та переживань аж ніяк не «ідеально-симетричний», то і рухи сучасного танцю суттєво відрізняються від строгих балетних форм. У сучасних танцювальних перформансах можна побачити і те, від чого ми відводимо погляд на вулиці, в транспорті чи живучи поряд із іншими людьми, те, що бентежить і, можливо, здається огидним.

Магія Керрола у вимірі театру анімації

Наприкінці грудня минулого року в Миколаївському академічному театрі ляльок відбулася прем’єра вистави для дітей молодшого шкільного віку «Аліса в країні див». Запрошена з Львівського академічного театру ляльок режисерка-постановниця Яна Титаренко за основу спектаклю обрала п’єсу харків’янина, відомого театрознавця, теоретика театру анімації, педагога та критика Євгенія Русаброва (1955 – 2013). У Миколаєві цю п’єсу вперше було поставлено в перекладі українською.

Вистава «NON SOLUS». Любов і щирість – вперше у місті Щастя Луганської області

Є 20 хвилин, що увібрали дні бентежних пошуків і роботи між уроками, домашніми завданнями, друзями, ночі без сну і ранки в паніці. Команда зовсім юних людей, кожен з яких – креативна одиниця й дитина. Години майстер-класів по скайпу про освітлення, звук, атмосферу, рухи і кольори, про все, що між ними, про жести й слова. Подаровані на пам’ять браслети і сплетені руки, власне відчуття «театру» і важливості того, що відбувається. І непорозуміння, і сварки, і дзвінки батькам, що «я затримуюся на репетиції». В місті, де кожен дзвінок несе в собі більше небезпеки, ніж впевненості. Все це вмістилося у хвилини.

Естетика завмирання (хроніка театру-лабораторії «Vie», про спектаклі «La Vie» і «Хрісотеміда»)

В 1992 році Попов, продовжуючи працювати актором у ТЮГу, ставить у «Вільному просторі гри» дві вистави: театралізоване дійство за творами Данила Андрєєва «Залізна містерія» (прем’єра 22 лютого) та спектакль за текстами грецького поета Янніса Ріцоса «La Vie» (прем’єра 6 грудня). Відкинувши твердження, що драматичні монологи Яніса Ріцоса не є прийнятними для постановки на сцені, він створює цей спектакль.

На згадку про «Четвертий стілець». Театр-лабораторія «Vie» (спогади)

Спектакль дав потужний поштовх для розвитку творчого потенціалу учасників вистави. «Це колосальна енергія! Вся енергія, що бродила упродовж п’яти років, з 85 року, коли ми були тісно пов’язані із Клімом, їздили у Москву, в нього тоді була творча лабораторія. Все це вилилось у цю виставу. До естетики якої ми повертаємося знову і знову», – сказав в одному з інтерв’ю Віктор Попов.

Зайці, які показують зуби. Рецензія на виставу «За двома зайцями»

Постановниці дивовижним чином вдалося насичити легку комедію злим і надривним сарказмом. Всі персонажі, від традиційно-позитивних Галі та Степана до одіозного Голохвостого одноманітно агресивні. За ґвалтом, який у цій постановці є манерою спілкування героїв, щезає гумор і чарівність історії, частина тексту пропадає, так і не долетівши до вуха глядача.

(Не)змінність. Рецензія на виставу «Сатирикон». Театр-лабораторія «Vie»

«Сатирикон» стає в один ряд із «Чоловіком за викликом» (реж О. Прокіп) та «Cover Теща» (реж. Т. Лещова) на рівних правах. Глядач, який нещодавно познайомився із театром нічого не запідозрить, а от той, хто цікавиться саме творчою лабораторією може бути спантеличений. Унікальність «Vie» незмінно була приводом для дискусій і цілком можливо, що найближчим часом в цьому питанні митці поставлять крапку, адже зникне сам предмет спору.

Що наснилося синій пташці? Вистава «Кольоровий сон. Птаха»

Спектакль на площі – цілком традиційна частина відкриття багатьох фестивалів. Для Запоріжжя ця ідея нова і дещо екзотична – не часто у місті можна побачити перформанси під відкритим небом. За спробу театру-лабораторії «Vie» треба подякувати. І все ж до нього, як до професійного театру та й ще з репутацію експериментального підвищенні вимоги. Вистава «Кольоровий сон. Птаха» виглядала скоріше публічною репетицію, і не мала бездоганної чіткості та відчайдушної вигадливості ярмаркової забавки.

Game 1. Видима енергія. Чутна енергія. Сез Баумрін

Актори, хореографи, музиканти, художники і глядачі. Всі є частинками однієї оживленої театральної картини. Всі є пазлами, що крізь призму, геометрично— сукупності оздоблюючи, а також акцентуючи на виразності деталей руху і музичного супроводу творять єдиний світ.
Навколо нас усе примарне і кожна мить страху наближає нас до правди, яку чути ми не готові. Видима енергія. Чи це примарний голос? Ми боїмося втратити відчуття реальності, боїмося самотності і ненавидимо тишу. Це наше життя і вибір за нами.