Станіслав Мойсеєв: «Без чітко сформульованого вектору культурної політики держави, в суцільному бедламі, нічого доброго не відбудеться.»

Проект «Масара» – справжній міжнародний мікс. Це, перш за все, спроба дослідження сутності зла. Це розмова про тотальну жорстокість, агресію, нетерпимість, насильство, – як діагноз сучасного суспільства. Прем’єра вистави відбулась 17 лютого 2018 року.
Митці мають можливість вчитись, проходити стажування в інших країнах. Це абсолютно нормальний і здоровий процес, до якого ми повинні прагнути. Ми маємо врешті-решт позбутись самоізоляції, яка так подобається більшості з наших українських колег.

Розмова з Михайлом Понзелем: про майбутній віртуальний театр, дежавю і зниклу запальничку

Віртуальний театр. От ситуація, що зникла запальничка і ми двоє в діалозі починаємо на це реагувати. Це ніби дрібниця, але вона породжує дію з обох сторін. Так зав’язується ситуація, в якій ми діємо, яку ми граєм. В Чехова таких ситуацій багато. І в смисловому плані, і в тому як це можна зіграти. Я звісно, немаю режисерської освіти і не стараюсь створити виставу, але мені здається, що в нього драматургія так прописана дуже добре під це…не забуваємо, що ми говоримо про формат віртуального театру. Якщо порівнювати Чехова з Шекспіром, то в форматі віртуального театру більше підійде Чехов.

«Для мене театр – це завод, але виробляє він не гайки, а ідеї та сенси» – Ярослава Кравченко

Так от, чому «провокативні і зухвалі»? Ми співпрацюємо з дикими акторами, експресивними режисерами і трешовими художниками. Це люди з чіткими позиціями і поглядами, що всіляко демонструють їх у роботі і в результатах.
Ми говоримо про занепад українського села, про корупцію, про сексизм, про маніпуляції ЗМІ, про розбещення суспільства. Говоримо голосно і чітко про те, про що традиційний театр або мовчить, або говорить дуже пошепки, завуальовано.

Дарія Зав’ялова: «У театрі увірувати у свою геніальність складніше».

В момент роботи над виставою, ти мислиш прагматичними категоріями. Спочатку – концепція, потім математичні розрахунки. Ти розчиняєшся в ремеслі. Ти перестаєш думати високими категоріями і починаєш думати категоріями: нитки, голки, тканини, взуття, столярів і т.д. Це дуже смачно. Це робить баланс. В театрі увірувати у свою геніальність складніше.

Як JoyFest сприяє популяризації театрального мистецтва в Києві

Найкраще з старого й традиційного та готовність до експериментів – саме це робить JoyFest сучасним і актуальним фестивалем. Ми хочемо, щоб в Україні, як в Європі, в кожному великому та маленькому місті були такі театральні фестивалі. Щоб ці ініціативи підтримували. Щоб мистецтво було максимально доступним для кожного мешканця цього міста. Тоді в нас поступово будуватиметься якісно нове суспільство. Адже культура є фундаментом для цього будівництва.

Старійшини яршецької "Меланки". Яворський Юрій - "Жид" і Сметанюк Василь - "Жидівка".

Баба Качулєнка: «Вим’я козі шию, личмани для нечисті, байбараки, кожухи і хвости бісам»

«Меланки» – то така імповізована комедія. На вулиці самі для себе розігрували театралізовані сценки. Наприклад, доїли Козу і то було так: Баба тримає Козу за голову, потім Дідо тримає Козу, а Баба доїть. Цигани ворожєт, пристають один до одного, придумують собі забавки (дурачітсі між собов). Ведмедя Циган тримає на курмані. Ведмедя веде, а Ведмідь не хоче йти. Тоді Циган дістає батіг і як по землі чвахне, тоді Ведмідь зразу чемний стає.

«Якби випала змога прожити життя ще раз, я б стала актрисою!»

Інколи я починаю сперечатися із критикою в свою адресу і переконувати в своїй правоті, але, коли залишаюся наодинці, то все обмірковую. Не шукаю виправдань, а шукаю причини для того, щоб помилки більше не трапилося. Я завжди хочу чути правду, але, на жаль, не завжди її чую.

Несподіваний поворот до Японії

Олександра Шутова — наш театральний експерт — реконструювала виставу «Золотий човник» режисера Олексія Кравчука (вистава відбувається у приміщенні Першого академічного театру для дітей та юнацтва). Їй вдалося поспілкуватися з художником-постановником Дарією Зав’яловою

В’ячеслав Хім’як: «Ми втрачаємо зараз дуже важливу складову в театрі – кафедру мудрості»

Споконвіку театр був невід’ємною частиною життя людини, її Альма-матер. Тут не лише відпочивали від сірих буднів, а й підживлювались енергією. Театр був енциклопедією життя і навіть храмом. Проте, на жаль, на сьогодні він втратив свій високий статус. Театр перестав очищувати. Про його місію та місце театру на сьогодні ми дізнались у розмові з актором Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру ім. Т. Шевченка В’ячеславом Хім’яком.