Перша заповідь, говорить: Cut the Bullshit, тобто «відкинь все несуттєве і зосередся на головному»

Тоді, коли людина починає замислюватися над тим, як була сконструйована її історія, які фактори обумовлювали чи обмежували процес конструювання, вона починає розуміти, що наративи не існують як зразок. Навпаки, це в достатній мірі відкрита та гнучка структура. Особистість починає ставитися до свого досвіду не як до пасивно отриманих фактів, а як до історії, що активно збирається. Складання цих історій залежить лише від того, як людина інтерпретує свій досвід, який сенс вона вкладає в ту чи іншу подію свого життя. Усвідомлення цього відкриває простір для нової інтерпретації життєвих аспектів, які не сприймаються, а заперечуються особистістю.

Станіслав Мойсеєв: «Без чітко сформульованого вектору культурної політики держави, в суцільному бедламі, нічого доброго не відбудеться.»

Проект «Масара» – справжній міжнародний мікс. Це, перш за все, спроба дослідження сутності зла. Це розмова про тотальну жорстокість, агресію, нетерпимість, насильство, – як діагноз сучасного суспільства. Прем’єра вистави відбулась 17 лютого 2018 року.
Митці мають можливість вчитись, проходити стажування в інших країнах. Це абсолютно нормальний і здоровий процес, до якого ми повинні прагнути. Ми маємо врешті-решт позбутись самоізоляції, яка так подобається більшості з наших українських колег.

Розмова з Михайлом Понзелем: про майбутній віртуальний театр, дежавю і зниклу запальничку

Віртуальний театр. От ситуація, що зникла запальничка і ми двоє в діалозі починаємо на це реагувати. Це ніби дрібниця, але вона породжує дію з обох сторін. Так зав’язується ситуація, в якій ми діємо, яку ми граєм. В Чехова таких ситуацій багато. І в смисловому плані, і в тому як це можна зіграти. Я звісно, немаю режисерської освіти і не стараюсь створити виставу, але мені здається, що в нього драматургія так прописана дуже добре під це…не забуваємо, що ми говоримо про формат віртуального театру. Якщо порівнювати Чехова з Шекспіром, то в форматі віртуального театру більше підійде Чехов.

«Для мене театр – це завод, але виробляє він не гайки, а ідеї та сенси» – Ярослава Кравченко

Так от, чому «провокативні і зухвалі»? Ми співпрацюємо з дикими акторами, експресивними режисерами і трешовими художниками. Це люди з чіткими позиціями і поглядами, що всіляко демонструють їх у роботі і в результатах.
Ми говоримо про занепад українського села, про корупцію, про сексизм, про маніпуляції ЗМІ, про розбещення суспільства. Говоримо голосно і чітко про те, про що традиційний театр або мовчить, або говорить дуже пошепки, завуальовано.

Дарія Зав’ялова: «У театрі увірувати у свою геніальність складніше».

В момент роботи над виставою, ти мислиш прагматичними категоріями. Спочатку – концепція, потім математичні розрахунки. Ти розчиняєшся в ремеслі. Ти перестаєш думати високими категоріями і починаєш думати категоріями: нитки, голки, тканини, взуття, столярів і т.д. Це дуже смачно. Це робить баланс. В театрі увірувати у свою геніальність складніше.

Як JoyFest сприяє популяризації театрального мистецтва в Києві

Найкраще з старого й традиційного та готовність до експериментів – саме це робить JoyFest сучасним і актуальним фестивалем. Ми хочемо, щоб в Україні, як в Європі, в кожному великому та маленькому місті були такі театральні фестивалі. Щоб ці ініціативи підтримували. Щоб мистецтво було максимально доступним для кожного мешканця цього міста. Тоді в нас поступово будуватиметься якісно нове суспільство. Адже культура є фундаментом для цього будівництва.

Старійшини яршецької "Меланки". Яворський Юрій - "Жид" і Сметанюк Василь - "Жидівка".

Баба Качулєнка: «Вим’я козі шию, личмани для нечисті, байбараки, кожухи і хвости бісам»

«Меланки» – то така імповізована комедія. На вулиці самі для себе розігрували театралізовані сценки. Наприклад, доїли Козу і то було так: Баба тримає Козу за голову, потім Дідо тримає Козу, а Баба доїть. Цигани ворожєт, пристають один до одного, придумують собі забавки (дурачітсі між собов). Ведмедя Циган тримає на курмані. Ведмедя веде, а Ведмідь не хоче йти. Тоді Циган дістає батіг і як по землі чвахне, тоді Ведмідь зразу чемний стає.

«Якби випала змога прожити життя ще раз, я б стала актрисою!»

Інколи я починаю сперечатися із критикою в свою адресу і переконувати в своїй правоті, але, коли залишаюся наодинці, то все обмірковую. Не шукаю виправдань, а шукаю причини для того, щоб помилки більше не трапилося. Я завжди хочу чути правду, але, на жаль, не завжди її чую.

Несподіваний поворот до Японії

Олександра Шутова — наш театральний експерт — реконструювала виставу «Золотий човник» режисера Олексія Кравчука (вистава відбувається у приміщенні Першого академічного театру для дітей та юнацтва). Їй вдалося поспілкуватися з художником-постановником Дарією Зав’яловою

В’ячеслав Хім’як: «Ми втрачаємо зараз дуже важливу складову в театрі – кафедру мудрості»

Споконвіку театр був невід’ємною частиною життя людини, її Альма-матер. Тут не лише відпочивали від сірих буднів, а й підживлювались енергією. Театр був енциклопедією життя і навіть храмом. Проте, на жаль, на сьогодні він втратив свій високий статус. Театр перестав очищувати. Про його місію та місце театру на сьогодні ми дізнались у розмові з актором Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру ім. Т. Шевченка В’ячеславом Хім’яком.