Частина 3. Недитяча проблема дитячого театру

Чому в архівах наших театрів більш за все казкових творів? Звісно, у казці немає нічого поганого. У ній перші уроки моральності і добра. Але примітивне зло і підсолоджене добро не виховує дітей. Переважання виключно позитиву, бажання відгородити дитину від конфліктів, проблем і, найголовніше, від реальності – естетичний канон, який звичайно використовується у дитячих постановках. Вважається, що дитині морально важко сприйняти нещасливий фінал історії.

«Якби випала змога прожити життя ще раз, я б стала актрисою!»

Інколи я починаю сперечатися із критикою в свою адресу і переконувати в своїй правоті, але, коли залишаюся наодинці, то все обмірковую. Не шукаю виправдань, а шукаю причини для того, щоб помилки більше не трапилося. Я завжди хочу чути правду, але, на жаль, не завжди її чую.

Соціальні проекти театру «Птах»: іновації чи синтез європейського досвіду?

В Україні, на жаль, театротерапія залишається переважно прерогативою психологів. Що стосується харківських мистецьких закладів, можемо назвати проекти театру «Арабески» «Театротерапія як метод соціальної реабілітації» 2003, 2004 р. і проект «Лялькотерапія» творчого об’єднання «Ptah» (керівник І. Ципіна).

Скандал. Гайдамаки без козацького духу

Вистава українського класичного драматичного театру «Гайдамаки ХХІ століття» здійснила свій дебют у Тернополі. Фестиваль «Тернопільські театральні вечори. Дебют -2014» став знаковою подією у історії даного театру, адже саме тут відбувся їхній перший вихід на професійну сцену

У молитві за Україну

Завіса опустилась, а глядна зала сповнилась шквалом гучних аплодисментів. Посеред них прозвучав і несміливий емоційний вигук: «Слава Україні!», який підхопили решта. Поштовхом до вияву таких патріотичних почуттів стала вистава «Сон» за Тарасом Шевченком Київського академічного театру юного глядача на Липках у постановці режисера народного артиста України Віктора Гирича

Історія, що змінила моє життя

Моновиставу «Кравець з Інвернесу» шотландського театру «Dogstar» (режисер – Бен Гаррісон) навряд чи можна назвати театральною постановкою в звичному чи шаблонному значенні цього словосполучення, адже вже з перших хвилин дії ти усвідомлюєш, що перед глядачем сторінка за сторінкою розкривається життєва книга історії маленької людини у великому світі, насичена подіями і переживаннями, вчинками та емоціями, які притаманні не лише головному герою, а й кожному із присутніх у глядній залі

Чудо посеред буднів

П’єсу «Моя дорога Памела» прийнято вважати одну із найсценічнішніх драматичних текстів. Усі події відбуваються на очах глядача, що дає можливість аудиторії були безпосереднім учасником дійства. Ті елементи фабули котрі не були реалізовані в п’єсі знайшли своє місце у виставі у формі етюду на початку спектаклю. Тут і відбувається передісторія – зустріч Бреда (Володимир Пантлелєєв/ Василь Баліцький) і Глорії (Анна Єпатко/Марія Дзвонік), продажа парфюму дружині поліцейського та знайомство з Памелою (Жанна Тугай), жінкою зі старими парфумерними флаконами

«Тарасова казка» – Сон чи Реальність?

У великій мірі саме завдяки зверненню режисера Володимира Лісового до прийому мультиплікації (Оксана Федун), вистава стає доволі сучасною, що дає можливість втримати увагу глядача, зацікавити його. Цікаво і те, що сценічні образи акторів повністю відповідають зображенням на екрані.

Диплом про освіту: підставка для нарізання овочів чи перепустка у майбутнє?

Автор зазначає свій текст за жанровою природою як «вербатім», себто вистава-документ. За традиційним визначенням жанру, це гола фактологія, котра в своїй основі має реальне життя. У проекті «Диплом» ми бачимо доволі іншу картину відображення.

Від «Півтори жмені» мішок емоцій

Під поважні звуки сурми відкривається завіса – і ми переносимося на колоритну Гуцульщину у гірські полонини, де нас радісно зустрічає Вівчар у автентичному гуцульському вбранні. Завзяті розповіді з вживанням діалектизмів роблять мову актора живою та цікавою для сприйняття. Вівчар ознайомлює глядачів із культурою Гуцульщини, активно залучаючи глядачів до дійства.

Сурдопереклад за Бертольдом Брехтом або німий мітинг проти війни

Відкриттям ХІІ Всеукраїнського фестивалю «Тернопільські театральні вечори. Дебют» стала антивоєнна пластична драма «Кураж» театральної продюсерської компанії «RB GROUP» (м. Київ). Основою вистави є п’єса німецького драматурга Бертольда Брехта «Матінка Кураж» і хоч у тексті тлом слугує війна XVII століття, розумієш, що територія, не обмежується однією Німеччиною, а є більш локальною і абсолютно прикладна до нашого сьогодення. Гострота питань війни, котрі підіймає постава, стала наточеним лезом ножа, що ріже по живому тілу

Чи відчиняти двері одеським «Вовку та семеро козенятам»

Одеський обласний театр ляльок не тільки розважає маленьких глядачів виставою «Вовк та семеро козенят» в режисурі Ю. Чайки, а й містить в собі важливий дидактичний момент – не відчиняти двері знайомим чи незнайомим особам без відома батьків. У постановці розповідається про пригоди сімох козенят (актори – Володимир Акпаєв, Валерія Задумкіна, Леся Войцеховська, Ольга Чабан), котрі лишаються вдома самі, адже мама-коза (Валерія Задумкіна) відлучається в пошуках їжі. Казка застерігає і попереджає про можливі наслідки, якщо така ситуація може трапитися.

VI Всеукраїнський театральний фестиваль «Коломийські представлення». Мистецька думка

Кожного дня театральний експерт Світлана Максименко коротко висловлювала свою мистецьку думку стосовно вистав, які цього року були представлені на VI Всеукраїнському театральному фестивалю «Коломийські представлення»

Рецензія на виставу "Маленькі подружні злочини" ХДАТ ім. Т. Шевченка

«Життя – це справді зла штука…»

Вже майже п’ять років у Харківському театрі ім. Шевченка знаходиться у репертуарі вистава «Маленькі подружні злочини» режисер Сергій Бережко, за однойменною п’єсою сучасного французького драматурга Еріка-Емануїла Шмітта.

Вистава йде на малій сцені, де актори нічим не захищені від уважних (або неуважних) очей глядачів, і де фальш або неправдивість їхньої гри просвічуються крізь збільшувальне скло. Знаходячись на сцені протягом усієї дії, актори мають демонструвати високу виконавчу культуру, і, це на мій погляд, вдалося Тетяні Грінік (Ліза) і Сергію Бережко (Жіль)

Народжені, щоб померти або В ім’я кохання!

Іще один привід для розмірковувань над вічним шекспірівським «бути чи не бути» приніс на прикрашеній тарелі Івано-Франківський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. Івана Франка, з виставою про трагічне кохання Ромео і Джульєтти – народження, смерть, вічність