У виставі багато еротичних моментів, але ця еротика поетична. Ні трохи не заступає на лінію вульгарності, це еротика скоріш з картин Густава Клімта – символічна та чуттєва. Живі звуки дримби, занурюють у стан напівмедитативний, де виникають певні рефлексії, де відшукуєш на просторах своєї підсвідомості власні спогади та втілені або й невтіленні бажання.

Дуже важливо, яким буде перший «театральний» досвід у дитини, адже саме перша побачена вистава закладає ставлення до такого мистецтва, як театр, на все життя, тому «Божа Корівка» усвідомлює свою важливу місію та ставиться до її виконання відповідально. Можливо саме тому театр і має стільки друзів серед маленьких глядачів, які вже по декілька разів передивились усі казки та найпершими приходять на прем’єри. Актори «Божої корівки» завжди пам’ятають про такі мудрі слова Станіславського: «Для дітей потрібно грати, так як для дорослих, тільки ще краще».

Це сталося у 2001 році, коли я закінчила школу і благополучно не вступила до театрального інституту. Повертаючись назад вулицею Ярославів Вал, у мене раптом розв’язався шнурок на нозі і я нахилилася, щоб його зав’язати. Коли підняла голову, то побачила оголошення, яке висіло перед входом в школу мистецтв № 2 ім. Вериківського. В оголошенні йшлося про те, що Віталій Кіно набирає акторський юнацький курс на театральне відділення школи. Я записалася на прослуховування і таким чином потрапила до нього на курс. Так розв’язаний шнурок вирішив мою театральну долю, за що я йому безмежно вдячна.

Центр мистецтв «Новий український театр» – один з перших незалежних (недержавних) театрів Києва. Він був заснований у 1998 році режисером Віталієм Кіно (випускником «режисерської школи» Едуарда Митницького). Багато років театр не мав постіної сцени й працював на різних сценічних майданчиках, багато гастролював, брав участь у різноманітних фестивалях. У 2009 – НУТ вирішив ризикнути і, нарешті, відкрив власну сцену у центрі Києва, у затишному будиночку 19-го сторіччя, на вулиці Михайлівській, 24 ж.