Міжнародний фестиваль «Театральний Куфар. БДУ-2016» — це пристань для молодіжних і студентських театрів. Цього року під слоганом: «Я так гуляю».
Нині фестиваль свідчить про серйозну потребу мати час та місце для періодичних зустрічей учасників, щоб тримати руку на пульсі театрального життя, відчувати приналежність до інтелектуальної общини. Пошук сучасних форм культу та відновлення традицій.
Дикий театр — це перш за все театр глуму. Якщо говорити про те, що весь театр розпочався з ритуалу, тоді виконання релігійних церемоній це класних хід для постановки. Режисер Максим Голенко вдало розпочинає свою провокацію. У виставі «Попи, Мєнти, Бабло, Баби» переосмислюються обрядові ритуали. Обряди не несуть свого первинного призначення і набувають значно безглуздішого сенсу. Так священники стали попами, а органи охорони громадського порядку — мєнтами.
Що стосується простору, то виникає бажання прийти у театр з перфоратором, болгаркою, шпателем та іншими інструментами і просто знищити всі радянські коди, що присмоктались до стін як енергетичні вампіри (зірки, молоти і колосочки). Підійти до оновлення повним ходом. Не відшліфувати, а здерити все до цегли – проапгрейдити простір.
Так от, чому «провокативні і зухвалі»? Ми співпрацюємо з дикими акторами, експресивними режисерами і трешовими художниками. Це люди з чіткими позиціями і поглядами, що всіляко демонструють їх у роботі і в результатах.
Ми говоримо про занепад українського села, про корупцію, про сексизм, про маніпуляції ЗМІ, про розбещення суспільства. Говоримо голосно і чітко про те, про що традиційний театр або мовчить, або говорить дуже пошепки, завуальовано.
Постава будується на принципах фотографування життя, оспівування глупоти і людського невігластва. Ляльки – це міфічні персонажі, що уподібнюють людей, тому завдяки творцям вистави, сцени максимально, лаконічно, доступно відтвоюють первісні почуття: ясні, прості, чіткі. Не хочеться бути надмірно балакучим теотретиком, але уявіть себе лялькою.
Важливим і головним є те, що традиції все ще «живуть» серед народу. Вистава «Ніч перед Різдвом» – це в певній мірі феєрія, якій властива інверсія знаків реальності, з якою підтримується замаскований контакт. Тому феєрія не свідчить про ідеалістичну аполітичну концепцію світу. Це своєрідне викривлення образу реальності і заглиблення у фантастичний світ, де на порозі з’являється трансендентні сутності (те, чого ми не бачимо, але відчуваємо). Традиційний комплекс народних уявлень залишається змінним, бо це закономірно, і з плином часу кожне покоління вкладає свою частку в даний процес.
Естетика чистого театру і потреба в абстракції іноді спонукають режисерів, в міру можливості зняти зі стін все лишнє і «естетично оголити» сцену. Щоб сформувати і зрозуміти той невидимий і все ж такий жваво–рухливий світ духів, що промовляє до нас, і втілити його в аналогічному прикладі за допомогою режисерських рішень, не просто. Режисер Артем Вусик є представник абсолютно іншого театру та нетипових для нас сценічних рішень (психо–фізичні дії). Тому, сприйняття пластичної драми «Перетворення» під впливом відповідного музичного оформлення набувають підвищеної значущості.
В момент роботи над виставою, ти мислиш прагматичними категоріями. Спочатку – концепція, потім математичні розрахунки. Ти розчиняєшся в ремеслі. Ти перестаєш думати високими категоріями і починаєш думати категоріями: нитки, голки, тканини, взуття, столярів і т.д. Це дуже смачно. Це робить баланс. В театрі увірувати у свою геніальність складніше.
Задум, завжди, видається на порядок вище амбітним, об’ємним і потрібним, що виникає проблема збагнути театральний феномен в його різноманітті та глобальності. Зрештою, запропонований матеріал – це значно більше, ніж звичне переказування сюжету вистави чи просто по-новому опрацьована стара історична тема.
Найкраще з старого й традиційного та готовність до експериментів – саме це робить JoyFest сучасним і актуальним фестивалем. Ми хочемо, щоб в Україні, як в Європі, в кожному великому та маленькому місті були такі театральні фестивалі. Щоб ці ініціативи підтримували. Щоб мистецтво було максимально доступним для кожного мешканця цього міста. Тоді в нас поступово будуватиметься якісно нове суспільство. Адже культура є фундаментом для цього будівництва.
На цей час культовий твір «Депеш Мод» набув своєї популярності в Україні і в світі. В рамках театрального фестивалю «Золотий Лев – 2016» відбувся показ вистави «Депеш Мод» (Харківський театр для дітей та юнацтва). Це спільний проект України та Німечини. Про свій період молодості згадують всі – від жителів міських нетриш Харкова до закутків українських сіл. І всюди ці спогади означають одне: брудні і огиді 90 – ті.
Виставу «Енеїда» можна назвати мюзиклом, або музичною комедією. Музична комедія характерними ознаками: переробка популярного класичного сюжету, велика дієвість музики та популярних українських мелодій, метафоричність, розважально-ігрове начало, широке використання реквізитів і світлових ефектів.
Природа зупиненого руху цікава, тому такі пластичні досліди є хорошою знахідкою. Це спонукає глядача творити в уяві текст вистави, і навпаки, сценічний образ постави прочитується внаслідок сукупної дії режисерських кодів та ходів. В результаті постава залишає особливе враження.
Міжнародний театральний фестиваль «Золотий Лев» – це театральний оазис, що збирає навколо себе нові форми, жанри і найкращі реалізовані візії митців.
Як театр взаємодіє з соціумом? Теорія і практика сучасного театру являє собою лише тьмяний відгомін різноманітних театральних експериментів і форм нашого часу. Чимало режисерів, що в свій час були першопрохідцями, на жаль, загубилися чи вичерпали свої можливості. Однак, далі не про них.
Яка ціна такого людстького життя? Персонажі з вистави «Ревізор» приречені на апокаліпсис, що давно мав проковтнути їх. Їхній Бог помер. А може вони самі його вбили? Насправді, з моменту падіння людства пройшло багато часу. Микола Гоголь вклав це у текст «Ревізор». Він заховав це у жанрі комедії…
«Кіт Ґаватовича» – це театральний фестиваль під відкритим небом, що поєднує в собі вистави професійних театрів і аматорських колективів, сніданки-дискусії, лекції з театральними діячами та творчі майстерні. Тема з котом Ґаватовича цікава і до кінця недосліджена, а більшості невідома. Для того, щоб вшанувати Якуба Ґаватовича і його творчість, організатори персоніфікували кота у мішку і дали йому друге життя. Тепер він як символ свого господаря-творця носить його ім’я і запрошує в гості на театральні дійства під відкритим небом.
Гра слів «Кіт Ґаватовича» – це код, під яким ховається недосліджена історія, різноманітні театральні форми, виклик глядачу та митцю.
Gyula Noesis демонcтрує всі гріхи людства, всі бажання і примхи живої істоти. Такий театр є скандальним, провокуючим, радикальним і руйнівним. Кожному часові притаманна естетика. Чи має описаний вище експеремент театральну естетику? Вірно буде сказати, що має. Заперечення традиційної театру і гарно скроєні психологічні моменти театрального хардкору, перш за все висвітлені у маніфесті автора. Можливо, це не новинка, бо в свій час простежується схожість у театральній практиці футуристів, дадаїстів, сюрреалістів.
23 травня на фестивалі «Мельпомена Таврії» відбувся показ двох вистав. Вистава «Лондон» (Перша сцена сучасної драматургії Драма. UA.) і вистава «Оскар» (Київський муніципальний академічний театр ляльок).
Спільним у цих постановка є внутрішній конфлікт. Маленька людина з власними думками і системою цінностей робить вибір.
Якщо ви дивились фільм «Матриця», то можете уявити наскільки композиція The matrix revolutions – Tetsujin підкреслює пластичні малюнки на сцені. Музика досить театральна, тому це хороший приклад як можна поєднати сучасне звучання з трагічною, але філософською історією Льва Толстого.