PostPlay Театр – справжній театральний андеграунд

PostPlayТеатр — перший український андеграундний театр, розташований у будівлі колишньої стрічкової фабрики на Подолі. Ця територія — арт-кластер клубів, галерей та інших осередків сучасного мистецтва. Своїми проектами театр привертає увагу суспільства до «незручних», гострих, болючих тем. Ми розуміємо, що жоден мистецький акт не здатен змінити світ, проте сподіваємось, що світогляд окремої людини може бути змінений. Тематика вистав – від політичних до гендерно-чутливих, кожен з може знайти близьке для нього.

Центр мистецтв «Новий український театр» – один з перших незалежних театрів Києва

Центр мистецтв «Новий український театр» – один з перших незалежних (недержавних) театрів Києва. Він був заснований у 1998 році режисером Віталієм Кіно (випускником «режисерської школи» Едуарда Митницького). Багато років театр не мав постіної сцени й працював на різних сценічних майданчиках, багато гастролював, брав участь у різноманітних фестивалях. У 2009 – НУТ вирішив ризикнути і, нарешті, відкрив власну сцену у центрі Києва, у затишному будиночку 19-го сторіччя, на вулиці Михайлівській, 24 ж.

Театр «Маскам Рад». Як ми народились і що ми робимо

Драматург, режисер, актори можуть бути дуже талановитими, навіть геніальними, проте без театрального менеджменту, є варіант, що вони будуть показувати своє мистецтво перед пустою залою або не зможуть здійснити постановку за браком або відсутністю фінансування (костюми, реквізит, сплата авторських прав, тощо). Театральний менеджмент – це інструмент – для витвору продукту та його, умовно кажучи, продажу (показу, донесення до глядацької аудиторії).

Розмова з актором Ярославом Федорчуком. Мені слід було знайти себе

Я відчував, що в цьому щось є, що воно важливе. Ти ніби набуваєш якоїсь супер сили. Зрозумів, що хочу спробувати себе в акторстві. Спочатку намагався вступити в Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, але мене не прийняли. Пояснили відмову тим, що якогось особливого таланту не бачать. Подібне перекидаєш на себе, розумієш, що чимось схожий певною мірою, малесенькою, а в чомусь дуже, аж можеш думати, що персонаж і є тобою. Але шукаєш—шукаєш. Відшліфовуєш. Віднаходиш ту єдину іскру.

Розмова з Михайлом Понзелем: про майбутній віртуальний театр, дежавю і зниклу запальничку

Віртуальний театр. От ситуація, що зникла запальничка і ми двоє в діалозі починаємо на це реагувати. Це ніби дрібниця, але вона породжує дію з обох сторін. Так зав’язується ситуація, в якій ми діємо, яку ми граєм. В Чехова таких ситуацій багато. І в смисловому плані, і в тому як це можна зіграти. Я звісно, немаю режисерської освіти і не стараюсь створити виставу, але мені здається, що в нього драматургія так прописана дуже добре під це…не забуваємо, що ми говоримо про формат віртуального театру. Якщо порівнювати Чехова з Шекспіром, то в форматі віртуального театру більше підійде Чехов.

Game 1. Видима енергія. Чутна енергія. Сез Баумрін

Актори, хореографи, музиканти, художники і глядачі. Всі є частинками однієї оживленої театральної картини. Всі є пазлами, що крізь призму, геометрично— сукупності оздоблюючи, а також акцентуючи на виразності деталей руху і музичного супроводу творять єдиний світ.
Навколо нас усе примарне і кожна мить страху наближає нас до правди, яку чути ми не готові. Видима енергія. Чи це примарний голос? Ми боїмося втратити відчуття реальності, боїмося самотності і ненавидимо тишу. Це наше життя і вибір за нами.

«Камера, яку дала мені мама». Меседж. Вульвовагінальний біль. 18+

Історія про жіночу фізіологію і вульвовагінальний біль. Режисер Даріуш Єзерський адаптував текст і створив постановку, що викликала спірні думки не лише серед глядача, але й серед критиків. В сучасній літературі неодноразово автори створюють сюжети, які на їхню думку є табуєваними. Тема sex, drugs and rock’n’roll – не нова. А от вагінальні болі, проблема цилюліту чи постійна ерекція – свіже. Невже важко уявити це на сцені театру? Нічого провокативного на перший погляд не бачимо. Однак для глядача це справді, щось свіже.

Собака гавкає, караван йде. Свіжий театральний проект Franco – Театр

Franco–Театр – це об`єднання вільних митців, що прагнуть відкрити друге театральне дихання у Коломиї. Це перший професійний недержавний театр в невеличкому місті. В Коломиї живуть 50 тисяч людей. Є вже один театр – державний. Тому, це сміливість, це ризик, це відчайдушність. Не даремно існує цифра 1848 рік, як народження першого професійного театру в Україні. Це феномен, про який всі дружно забули. Коломийська публіка мала можливість чути голос зі сцени Соломії Крушельницької. Минуле обігрується на сцені і в результаті ми маємо виставу «Панна, що возить фортепіано на возі». Це хороший старт.

«Надто людське» в театрі. Кому потрібна реклама?

Найрадикальніші митці авангардисти, що готові були на все заради мистецтва водночас теж обслуговували «еліту» (Бретон чи Ворхолл, Джойс чи Кандінського, Арто чи Йонеско), але змогли змінили парадигму сучасного мистецтва, що розтабуювала тисячолітні настанови-учення, забобони. Не існує відповіді, як перемогти чи як поетапно діяти. Треба весь час думати чи справді існує «надто людське». Ви думаєте ви підходите під цю категорію? Скільки ви готові платити заради того, щоб існував ваш продукт?

Вистава «Каратель 14». Війна — за «законами джунглів» (Грузія)

Уявлення сучасної сценічної лексики бувають різні.
Бадрі Цередіані презентував моновиставу «Каральник 14». Трагедійна абсурдність сучасного світу. Моновистава «Каральник 14» — це цікава робота, що заснована на конфронтації між епічним та інтимним життям головного героя, різниця між «великим» і «малим» світом.
Ця вистава — своєрідне дзеркало минулого і сьогодення, діалог мертвих і живих.

Вистава «Найкрасивіша жінка в місті». Про генія мізантропа Чарлза Буковські

Молодь часто бачить в собі цинічного мізантропа Чарлза. Інколи так і хочеться, без гармонії завершити власну історію — з небес спустити деус екс махіну, або створити формулу для випадкового завершення сюжету. За правилами класичної п’єси, драма повинна завершуватися момен­том, коли проблема вичерпала себе, коли глядач не запитує — «А що далі?». Однак, вистава «Найкрасивіша жінка в місті» — монорозповідь, що не підносить на тарілці красивий результат.

Вистава «Мова Х». Wordgame

Оновлений авангардизм присутній у поставі «Мова Х». Цей театр заперечує «реалістичну» естетику. Відчутно створює тенденції соціального протесту. Хаотичність руху, динаміка і слово у виставі розглядається як фундамент. А на ньому вже будується наше сприйняття реальності — концепції і характеру. Вплив на публіку заради «пробудження» і переходу зачарованого сну до здорового глузду. Тому, хочеться говорити про цю постановку, як про прагнення зруйнувати міф, повалити авторитет, знищити звичайну позицію (нічого не можливо змінити).

«Театральний Куфар» (Білорусь. Мінськ). Зона мовчання і зона фальшу. День 2.

Увага як внутрішня техніка була відсутня, а темпоритм як рухливість основних нервових процесів розсіявся в середині вистави. У поставі є прихований конфлікт. Ми бачимо боротьбу, яка демонструється у сім’ї — влада (конфлікт двох світів), фаталь­ність стремлінь особистостей і відхід від по­бутової чи історичної точності.

«Театральний Куфар» (Білорусь. Мінськ) Дві сторони медалі. День 1.

Міжнародний фестиваль «Театральний Куфар. БДУ-2016» — це пристань для молодіжних і студентських театрів. Цього року під слоганом: «Я так гуляю».

Нині фестиваль свідчить про серйозну потребу мати час та місце для періодичних зустрічей учасників, щоб тримати руку на пульсі театрального життя, відчувати приналежність до інтелектуальної общини. По­шук сучасних форм культу та відновлення традицій.

#ПОПИМЄНТИ. Блуд. Глум. Невігластво

Дикий театр — це перш за все театр глуму. Якщо говорити про те, що весь театр розпочався з ритуалу, тоді виконання релігійних церемоній це класних хід для постановки. Режисер Максим Голенко вдало розпочинає свою провокацію. У виставі «Попи, Мєнти, Бабло, Баби» переосмислюються обрядові ритуали. Обряди не несуть свого первинного призначення і набувають значно безглуздішого сенсу. Так священники стали попами, а органи охорони громадського порядку — мєнтами.

Україні потрібний Дикий театр. VІЙ 2.0. Апгрейд

Що стосується простору, то виникає бажання прийти у театр з перфоратором, болгаркою, шпателем та іншими інструментами і просто знищити всі радянські коди, що присмоктались до стін як енергетичні вампіри (зірки, молоти і колосочки). Підійти до оновлення повним ходом. Не відшліфувати, а здерити все до цегли – проапгрейдити простір.

«Для мене театр – це завод, але виробляє він не гайки, а ідеї та сенси» – Ярослава Кравченко

Так от, чому «провокативні і зухвалі»? Ми співпрацюємо з дикими акторами, експресивними режисерами і трешовими художниками. Це люди з чіткими позиціями і поглядами, що всіляко демонструють їх у роботі і в результатах.
Ми говоримо про занепад українського села, про корупцію, про сексизм, про маніпуляції ЗМІ, про розбещення суспільства. Говоримо голосно і чітко про те, про що традиційний театр або мовчить, або говорить дуже пошепки, завуальовано.

«Божественна комедія». Паперовий будинок

Постава будується на принципах фотографування життя, оспівування глупоти і людського невігластва. Ляльки – це міфічні персона­жі, що уподібнюють людей, тому завдяки творцям вистави, сцени максимально, лаконічно, доступно відтвоюють первісні почуття: ясні, прості, чіткі. Не хочеться бути надмірно балакучим теотретиком, але уявіть себе лялькою.