Черкашинські читання 2

II Черкашинські читання: «Мистецтво і митці в часи криз та катастроф»

Культура – це феномен пам’яті, самепам’ять є універсальним способом датиіншій людині щастя повноти життя.Наталія Єрмакова У березні (16) на факультеті культури і мистецтв, кафедри театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету імені Івана Франка презентували збірки Перших і Других Черкашинських … Продовження II Черкашинські читання: «Мистецтво і митці в часи криз та катастроф»

«Перш за все перед вами українська біженка, а вже потім актриса». Алеся Андрушевська розповідає про досвід роботи в Нідерландах

У виставі Алеся Андрушевська говорить кілька речень рідною мовою: «Війна — це жахлива річ» — ця фраза звучить у виставі українською. Дякую Тьяго за українське слово, за український голос у цій історії».
На сьогоднішній день відбулося 23 покази спектаклю, з яких 15 в рамках туру містами Нідерландів. Мапа подорожей справляє враження: Альмере, Маастрихт, Вагенінген, Роттердам, Харлем, Девентер, Пурмеренд, Арнем, Утрехт, Тілбург, Амстелвен, Лейден, Амерсфорт, Неймеген.

Режисер Слава Самбриш: «Я не є ані тим, ані іншим. Я є молдаванином!»

Взагалі з дитинства починалося мистецтво. Я хотів стати маляром. Почав малювати у п’ятирічному віці. Я тільки про те й мислив. Я не міг навіть віршика задекламувати на якихось заходах, такий був несміливий. Але той «клік», десь у класі дев’ятому, напевно, стався. Я дивився телевізійне шоу, де транслювалась програма для дітей. І там була одна маленька дівчинка, зараз вона є співачкою і акторкою, її ім’я Алена Трибой, вона з Кишинева. Дівчина втілювала образ Кирице — то є такий популярний у нас персонаж, дуже смішний. І мені то так неймовірно сподобалося. Я захотів попросту зіграти цю Кирице, щоб там як. І, зрозуміло, я це зробив.

Obkladunka 23/02/2023

Культурний фронт і лінія фронту: заньківчанська шекспіріана запорізького періоду (1931-1941 рр.).

Культурне пограниччя степу здавна було важливою складовою у формуванні національної та культурної ідентичності українців. Відтак, цей культурний регіон приваблював увагу багатьох дослідників, та й не тільки. Навіть сьогодні запорізький напрямок – одна із найгарячіших ділянок фронту у російсько-українській війні. Ця кривава війна за ідентичність триває і досі.

«Міністерські» щоденники: про постановку спектаклю під час воєнного стану

Після двомісячної паузи театр отримав дозвіл повертатися до роботи. Маємо поновлювати постановку «Міністерства». З острахом перечитала текст, але хвилювалася даремно. П’єса витримала випробування війною і зараз звучить ще актуальніше, ніж до 24 лютого.

Я тільки тепер повною мірою зрозуміла фразу з листа Тичини про похорон Хвильового у фінальній частині пʼєси: «А сонце — як на зло!». Зрозуміла, коли побачила кадри зруйнованого Маріуполя, залитого яскравим сонячним світлом. Якою недоречною може бути краса природи. «А сонце як на зло…»

Леся Українка

Світло театральної рампи: «Камінний господар» Лесі Українки в рецепції українських медіа

У пропонованій публікації ми детальніше зупинимося на сценічному прочитанні «Камінного господаря» в театрі Марії Заньковецької. Припускаємо, що за ідеологією партійних функціонерів постановка Сергія Данченка у Львові за драмою Лесі Українки «Камінний господар» мала би бути звичайна прохідна вистава у периферійному театрі: «для звітності». Але тут Лесі Українці пощастило на режисера – Сергія Данченка. Та й спрацював мистецький «родовід» самих заньківчан, які дуже тісно пов’язані з історією сценічних прочитань драматургії Лесі Українки ще з часів Олександра Корольчука.

Українські мисткині-біженки. Документальна вистава «Witnessing U» у Амстердамі

12 квітня у Амстердамі разом з іншими українськими мисткинями-біженками вона презентувала документальну виставу «Witnessing U». Проект реалізований на базі камерного театру De Toneelmakerij, у ньому взяли участь і голландські актори. Текстову основу «Witnessing U» складають свідчення маріупольців, які пережили бомбардування міста, солдатів ЗСУ, підлітків, жертв сексуального насильства з боку російських військових.
Олеся розповіла про те, як війна змінила її життя, про роботу над спектаклем та перспективи для українських митців у Європі. 

Фото-історія першого українського театру на західноукраїнських землях кінець XIX – кінець ХХ століття

Кін. XIX ст. 1930-і роки 1940- 1950- і роки 1950-1960-і рр 1970-і – 1980-і роки  Свiтлини з архiву Василя Нагiрного Васи́ль Григо́рович Нагі́рний (27 липня 1958, Коломия, Станіславська область, нині Івано-Франківська область — 23 травня 2021[1], Коломия, Івано-Франківська область, Україна) … Продовження Фото-історія першого українського театру на західноукраїнських землях кінець XIX – кінець ХХ століття

Театральні щоденники війни: вистава «Сніг у Флоренції» на сцені Шкільного театру УКУ «На Симонових стовпах».

Вистава «Сніг у Флоренції» є своєрідною мистецькою відповіддю, рефлексією на війну, яка триває, соціокультурну ситуацію в тому числі спровоковану війною. Як зауважив Євген Худзик, він ще й один з акторів-виконавців, що для нього цей текст Ліни Костенко промовляє: « … про крихкість і міцність вірності. Крихкість, яку ми покликані захищати і міцність вірності, яка нас здатна окриляти. Про те, як важливо намацати її в собі, втримати, відчути як покликання».

«Моня» Театру ЛанжеронЬ: людина і фантоми

У «Моні» є дуже сильна сцена, яку можна назвати «програмною» в рамках політики декомунізації: кілька днів артилерія голодувала в окопах під вогнем, і коли Цацкес прорвав «блокаду» та під розривами снарядів притягнув зі штабу наплічника, в його череві (навіть не розкритому, а розпанаханому нетерплячими пацанами!) голодні солдати знаходять лише агітаційну макулатуру та погони, що одразу ж летять у багно. За обставинами дії це – скоріше багатофігурна сцена з фільму. Але В. Бондарєв виявляється спроможним символічно передати глядачам прокльони та виття цілої роти голодних глоток, що підносяться у небо наче феєрверк до «свята радянської армії».

24/12/2020

Пошук солідарності та аналіз пригноблення в Zoom

Стаття є запрошенням ознайомитися з експериментальним досвідом практики парстисипативної методики театр пригноблених. Лабораторія на базі платформи Zoom є способом рефлексії власного досвіду проживання карантину для групи жінок з різних міст Україні. Методика театру пригноблених працює з (не)актор_ками для аналізу їх актуального життєвого досвіду та пошуку низових рішень системних проблем в суспільстві, часто пов’язаних з дискримінацією та порушенням прав людини.

Перша заповідь, говорить: Cut the Bullshit, тобто «відкинь все несуттєве і зосередся на головному»

Тоді, коли людина починає замислюватися над тим, як була сконструйована її історія, які фактори обумовлювали чи обмежували процес конструювання, вона починає розуміти, що наративи не існують як зразок. Навпаки, це в достатній мірі відкрита та гнучка структура. Особистість починає ставитися до свого досвіду не як до пасивно отриманих фактів, а як до історії, що активно збирається. Складання цих історій залежить лише від того, як людина інтерпретує свій досвід, який сенс вона вкладає в ту чи іншу подію свого життя. Усвідомлення цього відкриває простір для нової інтерпретації життєвих аспектів, які не сприймаються, а заперечуються особистістю.

Як розуміти сучасний танець? 6 порад для (не)митців

Перші представники нового, сучасного танцю запропонували протилежний підхід – спуститися «з небес на землю», щоб досліджувати навколишній простір, виражати власні складні емоції і розповідати історії. Оскільки світ наших вражень, емоцій та переживань аж ніяк не «ідеально-симетричний», то і рухи сучасного танцю суттєво відрізняються від строгих балетних форм. У сучасних танцювальних перформансах можна побачити і те, від чого ми відводимо погляд на вулиці, в транспорті чи живучи поряд із іншими людьми, те, що бентежить і, можливо, здається огидним.

Магія Керрола у вимірі театру анімації

Наприкінці грудня минулого року в Миколаївському академічному театрі ляльок відбулася прем’єра вистави для дітей молодшого шкільного віку «Аліса в країні див». Запрошена з Львівського академічного театру ляльок режисерка-постановниця Яна Титаренко за основу спектаклю обрала п’єсу харків’янина, відомого театрознавця, теоретика театру анімації, педагога та критика Євгенія Русаброва (1955 – 2013). У Миколаєві цю п’єсу вперше було поставлено в перекладі українською.

3D-Крим: шаманська магія на службі свободи. PostPlay Театр

Наші спогади творять унікальний всесвіт – він трагічно прекрасний і ми ніколи не зможемо його передати. Це – моє велике магічне одкровення, може і таїна світоладу, яку я ніколи не зможу передати нікому, і вона помре зі мною. Про магію у спектаклі було дуже багато. Головна ідея Антона – станцювати магічний шаманський танець в 12 містах Криму біля пам’ятників Леніну. Цей танець має магічну силу – він знімає закляття вавилонського зіккурату, побудованого в Москві, де лежить мумія древнього фараона, і підживлює собою чорну мару, що оповиває реальність і уяву 1/6 частини планети.

Володимир Фролов. Майстер з сузір’я видатних

5 квітня – день у день із своїм днем народження святкує подвійний ювілей провідний артист музично-драматичного театру України Володимир Фролов.
Він народився в Одесі, на безліч разів оспіваній у місцевому фольклорі Пересипі, у 1948 році. А грі на сцені одеського академічного театру музичної комедії віддав вже півсторіччя. Фролов чудово пам’ятає і зі смаком ділиться спогадами про рідний театр в ті часи, коли той ще не носив ім’я Михайла Водяного, проте щовечора струшувався оплесками та сміху глядачів, які прийшли подивитися «на своего Мишу». Часи минають, і з певними обумовленнями, учень Водяного Фролов сам давно вже має подібний статус в очах постійних відвідувачів театру.

Вистава «NON SOLUS». Любов і щирість – вперше у місті Щастя Луганської області

Є 20 хвилин, що увібрали дні бентежних пошуків і роботи між уроками, домашніми завданнями, друзями, ночі без сну і ранки в паніці. Команда зовсім юних людей, кожен з яких – креативна одиниця й дитина. Години майстер-класів по скайпу про освітлення, звук, атмосферу, рухи і кольори, про все, що між ними, про жести й слова. Подаровані на пам’ять браслети і сплетені руки, власне відчуття «театру» і важливості того, що відбувається. І непорозуміння, і сварки, і дзвінки батькам, що «я затримуюся на репетиції». В місті, де кожен дзвінок несе в собі більше небезпеки, ніж впевненості. Все це вмістилося у хвилини.

Станіслав Мойсеєв: «Без чітко сформульованого вектору культурної політики держави, в суцільному бедламі, нічого доброго не відбудеться.»

Проект «Масара» – справжній міжнародний мікс. Це, перш за все, спроба дослідження сутності зла. Це розмова про тотальну жорстокість, агресію, нетерпимість, насильство, – як діагноз сучасного суспільства. Прем’єра вистави відбулась 17 лютого 2018 року.
Митці мають можливість вчитись, проходити стажування в інших країнах. Це абсолютно нормальний і здоровий процес, до якого ми повинні прагнути. Ми маємо врешті-решт позбутись самоізоляції, яка так подобається більшості з наших українських колег.