Леся Українка

Світло театральної рампи: «Камінний господар» Лесі Українки в рецепції українських медіа

У пропонованій публікації ми детальніше зупинимося на сценічному прочитанні «Камінного господаря» в театрі Марії Заньковецької. Припускаємо, що за ідеологією партійних функціонерів постановка Сергія Данченка у Львові за драмою Лесі Українки «Камінний господар» мала би бути звичайна прохідна вистава у периферійному театрі: «для звітності». Але тут Лесі Українці пощастило на режисера – Сергія Данченка. Та й спрацював мистецький «родовід» самих заньківчан, які дуже тісно пов’язані з історією сценічних прочитань драматургії Лесі Українки ще з часів Олександра Корольчука.

Українські мисткині-біженки. Документальна вистава «Witnessing U» у Амстердамі

12 квітня у Амстердамі разом з іншими українськими мисткинями-біженками вона презентувала документальну виставу «Witnessing U». Проект реалізований на базі камерного театру De Toneelmakerij, у ньому взяли участь і голландські актори. Текстову основу «Witnessing U» складають свідчення маріупольців, які пережили бомбардування міста, солдатів ЗСУ, підлітків, жертв сексуального насильства з боку російських військових.
Олеся розповіла про те, як війна змінила її життя, про роботу над спектаклем та перспективи для українських митців у Європі. 

Фото-історія першого українського театру на західноукраїнських землях кінець XIX – кінець ХХ століття

Кін. XIX ст. 1930-і роки 1940- 1950- і роки 1950-1960-і рр 1970-і – 1980-і роки  Свiтлини з архiву Василя Нагiрного Васи́ль Григо́рович Нагі́рний (27 липня 1958, Коломия, Станіславська область, нині Івано-Франківська область — 23 травня 2021[1], Коломия, Івано-Франківська область, Україна) … Продовження Фото-історія першого українського театру на західноукраїнських землях кінець XIX – кінець ХХ століття

Театральні щоденники війни: вистава «Сніг у Флоренції» на сцені Шкільного театру УКУ «На Симонових стовпах».

Вистава «Сніг у Флоренції» є своєрідною мистецькою відповіддю, рефлексією на війну, яка триває, соціокультурну ситуацію в тому числі спровоковану війною. Як зауважив Євген Худзик, він ще й один з акторів-виконавців, що для нього цей текст Ліни Костенко промовляє: « … про крихкість і міцність вірності. Крихкість, яку ми покликані захищати і міцність вірності, яка нас здатна окриляти. Про те, як важливо намацати її в собі, втримати, відчути як покликання».

«Моня» Театру ЛанжеронЬ: людина і фантоми

У «Моні» є дуже сильна сцена, яку можна назвати «програмною» в рамках політики декомунізації: кілька днів артилерія голодувала в окопах під вогнем, і коли Цацкес прорвав «блокаду» та під розривами снарядів притягнув зі штабу наплічника, в його череві (навіть не розкритому, а розпанаханому нетерплячими пацанами!) голодні солдати знаходять лише агітаційну макулатуру та погони, що одразу ж летять у багно. За обставинами дії це – скоріше багатофігурна сцена з фільму. Але В. Бондарєв виявляється спроможним символічно передати глядачам прокльони та виття цілої роти голодних глоток, що підносяться у небо наче феєрверк до «свята радянської армії».

24/12/2020

Пошук солідарності та аналіз пригноблення в Zoom

Стаття є запрошенням ознайомитися з експериментальним досвідом практики парстисипативної методики театр пригноблених. Лабораторія на базі платформи Zoom є способом рефлексії власного досвіду проживання карантину для групи жінок з різних міст Україні. Методика театру пригноблених працює з (не)актор_ками для аналізу їх актуального життєвого досвіду та пошуку низових рішень системних проблем в суспільстві, часто пов’язаних з дискримінацією та порушенням прав людини.

Перша заповідь, говорить: Cut the Bullshit, тобто «відкинь все несуттєве і зосередся на головному»

Тоді, коли людина починає замислюватися над тим, як була сконструйована її історія, які фактори обумовлювали чи обмежували процес конструювання, вона починає розуміти, що наративи не існують як зразок. Навпаки, це в достатній мірі відкрита та гнучка структура. Особистість починає ставитися до свого досвіду не як до пасивно отриманих фактів, а як до історії, що активно збирається. Складання цих історій залежить лише від того, як людина інтерпретує свій досвід, який сенс вона вкладає в ту чи іншу подію свого життя. Усвідомлення цього відкриває простір для нової інтерпретації життєвих аспектів, які не сприймаються, а заперечуються особистістю.

Як розуміти сучасний танець? 6 порад для (не)митців

Перші представники нового, сучасного танцю запропонували протилежний підхід – спуститися «з небес на землю», щоб досліджувати навколишній простір, виражати власні складні емоції і розповідати історії. Оскільки світ наших вражень, емоцій та переживань аж ніяк не «ідеально-симетричний», то і рухи сучасного танцю суттєво відрізняються від строгих балетних форм. У сучасних танцювальних перформансах можна побачити і те, від чого ми відводимо погляд на вулиці, в транспорті чи живучи поряд із іншими людьми, те, що бентежить і, можливо, здається огидним.

Магія Керрола у вимірі театру анімації

Наприкінці грудня минулого року в Миколаївському академічному театрі ляльок відбулася прем’єра вистави для дітей молодшого шкільного віку «Аліса в країні див». Запрошена з Львівського академічного театру ляльок режисерка-постановниця Яна Титаренко за основу спектаклю обрала п’єсу харків’янина, відомого театрознавця, теоретика театру анімації, педагога та критика Євгенія Русаброва (1955 – 2013). У Миколаєві цю п’єсу вперше було поставлено в перекладі українською.

3D-Крим: шаманська магія на службі свободи. PostPlay Театр

Наші спогади творять унікальний всесвіт – він трагічно прекрасний і ми ніколи не зможемо його передати. Це – моє велике магічне одкровення, може і таїна світоладу, яку я ніколи не зможу передати нікому, і вона помре зі мною. Про магію у спектаклі було дуже багато. Головна ідея Антона – станцювати магічний шаманський танець в 12 містах Криму біля пам’ятників Леніну. Цей танець має магічну силу – він знімає закляття вавилонського зіккурату, побудованого в Москві, де лежить мумія древнього фараона, і підживлює собою чорну мару, що оповиває реальність і уяву 1/6 частини планети.

Володимир Фролов. Майстер з сузір’я видатних

5 квітня – день у день із своїм днем народження святкує подвійний ювілей провідний артист музично-драматичного театру України Володимир Фролов.
Він народився в Одесі, на безліч разів оспіваній у місцевому фольклорі Пересипі, у 1948 році. А грі на сцені одеського академічного театру музичної комедії віддав вже півсторіччя. Фролов чудово пам’ятає і зі смаком ділиться спогадами про рідний театр в ті часи, коли той ще не носив ім’я Михайла Водяного, проте щовечора струшувався оплесками та сміху глядачів, які прийшли подивитися «на своего Мишу». Часи минають, і з певними обумовленнями, учень Водяного Фролов сам давно вже має подібний статус в очах постійних відвідувачів театру.

Вистава «NON SOLUS». Любов і щирість – вперше у місті Щастя Луганської області

Є 20 хвилин, що увібрали дні бентежних пошуків і роботи між уроками, домашніми завданнями, друзями, ночі без сну і ранки в паніці. Команда зовсім юних людей, кожен з яких – креативна одиниця й дитина. Години майстер-класів по скайпу про освітлення, звук, атмосферу, рухи і кольори, про все, що між ними, про жести й слова. Подаровані на пам’ять браслети і сплетені руки, власне відчуття «театру» і важливості того, що відбувається. І непорозуміння, і сварки, і дзвінки батькам, що «я затримуюся на репетиції». В місті, де кожен дзвінок несе в собі більше небезпеки, ніж впевненості. Все це вмістилося у хвилини.

Станіслав Мойсеєв: «Без чітко сформульованого вектору культурної політики держави, в суцільному бедламі, нічого доброго не відбудеться.»

Проект «Масара» – справжній міжнародний мікс. Це, перш за все, спроба дослідження сутності зла. Це розмова про тотальну жорстокість, агресію, нетерпимість, насильство, – як діагноз сучасного суспільства. Прем’єра вистави відбулась 17 лютого 2018 року.
Митці мають можливість вчитись, проходити стажування в інших країнах. Це абсолютно нормальний і здоровий процес, до якого ми повинні прагнути. Ми маємо врешті-решт позбутись самоізоляції, яка так подобається більшості з наших українських колег.

«Гуцульські коні» (рецензія на виставу «Інстинкт»)

У виставі багато еротичних моментів, але ця еротика поетична. Ні трохи не заступає на лінію вульгарності, це еротика скоріш з картин Густава Клімта – символічна та чуттєва. Живі звуки дримби, занурюють у стан напівмедитативний, де виникають певні рефлексії, де відшукуєш на просторах своєї підсвідомості власні спогади та втілені або й невтіленні бажання.

Коли реальність долає межі: про «ігри не для нас» (вистава «Ополченці»)

Трагедія в тому, що типова людина з георгіївською стрічкою – це збіса таки людина. Вона часто мріє і хоче прості і навіть чисті у своїй примітивності речі – поїсти, випити (пива), купити доньці подарунок чи побудувати гараж і хатинку. Вона далека від політики – їй «невдомек», який насправді розклад геополітичних сил чи хто за ким стоїть, їй байдуже.

Естетика завмирання (хроніка театру-лабораторії «Vie», про спектаклі «La Vie» і «Хрісотеміда»)

В 1992 році Попов, продовжуючи працювати актором у ТЮГу, ставить у «Вільному просторі гри» дві вистави: театралізоване дійство за творами Данила Андрєєва «Залізна містерія» (прем’єра 22 лютого) та спектакль за текстами грецького поета Янніса Ріцоса «La Vie» (прем’єра 6 грудня). Відкинувши твердження, що драматичні монологи Яніса Ріцоса не є прийнятними для постановки на сцені, він створює цей спектакль.

ВІД 1 ДО 0. Театр, «Вавилонська вежа» і спроби відтворення

«Дешева війна вийшла – за їжу і цигарки» – але це з іншої вистави, з інших спогадів. Інтер’єр доволі схожий. Порожні цигаркові пачки-міста, неіснуючі споруди, розсипані карткові будиночки в просторі. От за ці пачки, за кримський прапор – не тут, у чужій країні, а на будинках власного півострова. Дешева війна, існуючий біль. Анексія, АТО, поразки, зникнення, щоденні новини, яких не вмикаєш, в них просто живеш. Режисер, акторка, авторка долі власної. Уявні міста і реальна – складна – прихильність до рідного краю. Родина, півострів – поєднані і далекі. Біль, оздоблений природою і географією. Але той, хто видавав географії, визначив саме ці координати. Залишається жити в них. «Якщо дзвін дзвонить по комусь, то він дзвонить і по тобі». Якщо десь на блок-посту гине військовий, то і за тебе – саме за тебе теж. Або за когось іншого. Ніколи не можеш бути впевнена.

На згадку про «Четвертий стілець». Театр-лабораторія «Vie» (спогади)

Спектакль дав потужний поштовх для розвитку творчого потенціалу учасників вистави. «Це колосальна енергія! Вся енергія, що бродила упродовж п’яти років, з 85 року, коли ми були тісно пов’язані із Клімом, їздили у Москву, в нього тоді була творча лабораторія. Все це вилилось у цю виставу. До естетики якої ми повертаємося знову і знову», – сказав в одному з інтерв’ю Віктор Попов.