3D-Крим: шаманська магія на службі свободи. PostPlay Театр

Наші спогади творять унікальний всесвіт – він трагічно прекрасний і ми ніколи не зможемо його передати. Це – моє велике магічне одкровення, може і таїна світоладу, яку я ніколи не зможу передати нікому, і вона помре зі мною. Про магію у спектаклі було дуже багато. Головна ідея Антона – станцювати магічний шаманський танець в 12 містах Криму біля пам’ятників Леніну. Цей танець має магічну силу – він знімає закляття вавилонського зіккурату, побудованого в Москві, де лежить мумія древнього фараона, і підживлює собою чорну мару, що оповиває реальність і уяву 1/6 частини планети.

Володимир Фролов. Майстер з сузір’я видатних

5 квітня – день у день із своїм днем народження святкує подвійний ювілей провідний артист музично-драматичного театру України Володимир Фролов.
Він народився в Одесі, на безліч разів оспіваній у місцевому фольклорі Пересипі, у 1948 році. А грі на сцені одеського академічного театру музичної комедії віддав вже півсторіччя. Фролов чудово пам’ятає і зі смаком ділиться спогадами про рідний театр в ті часи, коли той ще не носив ім’я Михайла Водяного, проте щовечора струшувався оплесками та сміху глядачів, які прийшли подивитися «на своего Мишу». Часи минають, і з певними обумовленнями, учень Водяного Фролов сам давно вже має подібний статус в очах постійних відвідувачів театру.

Вистава «NON SOLUS». Любов і щирість – вперше у місті Щастя Луганської області

Є 20 хвилин, що увібрали дні бентежних пошуків і роботи між уроками, домашніми завданнями, друзями, ночі без сну і ранки в паніці. Команда зовсім юних людей, кожен з яких – креативна одиниця й дитина. Години майстер-класів по скайпу про освітлення, звук, атмосферу, рухи і кольори, про все, що між ними, про жести й слова. Подаровані на пам’ять браслети і сплетені руки, власне відчуття «театру» і важливості того, що відбувається. І непорозуміння, і сварки, і дзвінки батькам, що «я затримуюся на репетиції». В місті, де кожен дзвінок несе в собі більше небезпеки, ніж впевненості. Все це вмістилося у хвилини.

Станіслав Мойсеєв: «Без чітко сформульованого вектору культурної політики держави, в суцільному бедламі, нічого доброго не відбудеться.»

Проект «Масара» – справжній міжнародний мікс. Це, перш за все, спроба дослідження сутності зла. Це розмова про тотальну жорстокість, агресію, нетерпимість, насильство, – як діагноз сучасного суспільства. Прем’єра вистави відбулась 17 лютого 2018 року.
Митці мають можливість вчитись, проходити стажування в інших країнах. Це абсолютно нормальний і здоровий процес, до якого ми повинні прагнути. Ми маємо врешті-решт позбутись самоізоляції, яка так подобається більшості з наших українських колег.

«Гуцульські коні» (рецензія на виставу «Інстинкт»)

У виставі багато еротичних моментів, але ця еротика поетична. Ні трохи не заступає на лінію вульгарності, це еротика скоріш з картин Густава Клімта – символічна та чуттєва. Живі звуки дримби, занурюють у стан напівмедитативний, де виникають певні рефлексії, де відшукуєш на просторах своєї підсвідомості власні спогади та втілені або й невтіленні бажання.

Коли реальність долає межі: про «ігри не для нас» (вистава «Ополченці»)

Трагедія в тому, що типова людина з георгіївською стрічкою – це збіса таки людина. Вона часто мріє і хоче прості і навіть чисті у своїй примітивності речі – поїсти, випити (пива), купити доньці подарунок чи побудувати гараж і хатинку. Вона далека від політики – їй «невдомек», який насправді розклад геополітичних сил чи хто за ким стоїть, їй байдуже.

Естетика завмирання (хроніка театру-лабораторії «Vie», про спектаклі «La Vie» і «Хрісотеміда»)

В 1992 році Попов, продовжуючи працювати актором у ТЮГу, ставить у «Вільному просторі гри» дві вистави: театралізоване дійство за творами Данила Андрєєва «Залізна містерія» (прем’єра 22 лютого) та спектакль за текстами грецького поета Янніса Ріцоса «La Vie» (прем’єра 6 грудня). Відкинувши твердження, що драматичні монологи Яніса Ріцоса не є прийнятними для постановки на сцені, він створює цей спектакль.

ВІД 1 ДО 0. Театр, «Вавилонська вежа» і спроби відтворення

«Дешева війна вийшла – за їжу і цигарки» – але це з іншої вистави, з інших спогадів. Інтер’єр доволі схожий. Порожні цигаркові пачки-міста, неіснуючі споруди, розсипані карткові будиночки в просторі. От за ці пачки, за кримський прапор – не тут, у чужій країні, а на будинках власного півострова. Дешева війна, існуючий біль. Анексія, АТО, поразки, зникнення, щоденні новини, яких не вмикаєш, в них просто живеш. Режисер, акторка, авторка долі власної. Уявні міста і реальна – складна – прихильність до рідного краю. Родина, півострів – поєднані і далекі. Біль, оздоблений природою і географією. Але той, хто видавав географії, визначив саме ці координати. Залишається жити в них. «Якщо дзвін дзвонить по комусь, то він дзвонить і по тобі». Якщо десь на блок-посту гине військовий, то і за тебе – саме за тебе теж. Або за когось іншого. Ніколи не можеш бути впевнена.

На згадку про «Четвертий стілець». Театр-лабораторія «Vie» (спогади)

Спектакль дав потужний поштовх для розвитку творчого потенціалу учасників вистави. «Це колосальна енергія! Вся енергія, що бродила упродовж п’яти років, з 85 року, коли ми були тісно пов’язані із Клімом, їздили у Москву, в нього тоді була творча лабораторія. Все це вилилось у цю виставу. До естетики якої ми повертаємося знову і знову», – сказав в одному з інтерв’ю Віктор Попов.

«Для дітей потрібно грати так само, як для дорослих, тільки ще краще» Костянтин Станіславський.

Дуже важливо, яким буде перший «театральний» досвід у дитини, адже саме перша побачена вистава закладає ставлення до такого мистецтва, як театр, на все життя, тому «Божа Корівка» усвідомлює свою важливу місію та ставиться до її виконання відповідально. Можливо саме тому театр і має стільки друзів серед маленьких глядачів, які вже по декілька разів передивились усі казки та найпершими приходять на прем’єри. Актори «Божої корівки» завжди пам’ятають про такі мудрі слова Станіславського: «Для дітей потрібно грати, так як для дорослих, тільки ще краще».

Актори театру «Запорізька нова драма». Молодий незалежний театр

Війна є нашою запропонованою обставиною. Проект «Театральна лабораторія. За межами страху».

Засновувати театри у прифронтових містах – такий задум виник у «Запорізької нової драми» наприкінці 2016 року. Амбітна ідея вилилася у створення проекту «Театральна лабораторія. За межами страху». Для участі були відібрані шість міст Донецької і Луганської областей. Два місяці тривали майстер-класи, репетиції і покази вистав. Чи вдалося досягти мети? Давайте розбирати.

Якою має бути нова система відносин в театральній галузі? Досвід театру «Маскам Рад». Частина 1

Отже, якою має бути нова система відносин в театральній галузі? Що для цього, насамперед, треба здійснити?
Перш за все, на нашу думку, треба скасувати системи поділу театрів: національні, академічні та «звичайні». Замість існуючої системи пропонуємо: з метою надання рівних умов для діяльності театрам всіх форм власності та усунення протиріч між положеннями Закону України «Про театри і театральну справу» (не комерційність основних видів діяльності театру) та реальним станом театральної діяльності внести Зміни до чинного Закону України «Про театри та театральну справу».

#вочікуваннігодо: театр в умовах відсутності

Це не вистава у класичному розумінні – лаштунки, софіти, дія перша, дія друга, завіса. Це подорож, і подорож передусім собою, на тлі морського узбережжя і випаленого сонцем українського степу. Безлюдний піщаний пляж, яким ідуть люди – ні, не глядачі, а співавтори, ті, кому доведеться відчувати – втрати і цінність присутності. Одна актриса, що танцює на піску на узбережжі, уособлюючи біль – не власний, загальний, за кожним і кожною – хто досі лишається у сірих списках.
«Люди не хочуть чути про страшне, про смерть…».

Зайці, які показують зуби. Рецензія на виставу «За двома зайцями»

Постановниці дивовижним чином вдалося насичити легку комедію злим і надривним сарказмом. Всі персонажі, від традиційно-позитивних Галі та Степана до одіозного Голохвостого одноманітно агресивні. За ґвалтом, який у цій постановці є манерою спілкування героїв, щезає гумор і чарівність історії, частина тексту пропадає, так і не долетівши до вуха глядача.

(Не)змінність. Рецензія на виставу «Сатирикон». Театр-лабораторія «Vie»

«Сатирикон» стає в один ряд із «Чоловіком за викликом» (реж О. Прокіп) та «Cover Теща» (реж. Т. Лещова) на рівних правах. Глядач, який нещодавно познайомився із театром нічого не запідозрить, а от той, хто цікавиться саме творчою лабораторією може бути спантеличений. Унікальність «Vie» незмінно була приводом для дискусій і цілком можливо, що найближчим часом в цьому питанні митці поставлять крапку, адже зникне сам предмет спору.

12 смачних мемів про театр та його насущні проблеми від МаріАм

Меми — це свого роду іронічна реакція на проблеми, з якими стикаються не тільки глядачі, а й самі театрали. І якщо багато з цих проблем замовчуються, чи обговорюються в затишних кафешках на міні «худрадах», то жанр мемів дозволяє відкрито посміятися над багатьма недоліками нашої театральної ситуації. А комусь навіть замислитися над мистецьким буттям… і знову обговорювати це зі своїми друзями.

Актриса Ніка Заруцька: «Театр як спосіб існування»

Це сталося у 2001 році, коли я закінчила школу і благополучно не вступила до театрального інституту. Повертаючись назад вулицею Ярославів Вал, у мене раптом розв’язався шнурок на нозі і я нахилилася, щоб його зав’язати. Коли підняла голову, то побачила оголошення, яке висіло перед входом в школу мистецтв № 2 ім. Вериківського. В оголошенні йшлося про те, що Віталій Кіно набирає акторський юнацький курс на театральне відділення школи. Я записалася на прослуховування і таким чином потрапила до нього на курс. Так розв’язаний шнурок вирішив мою театральну долю, за що я йому безмежно вдячна.

Що наснилося синій пташці? Вистава «Кольоровий сон. Птаха»

Спектакль на площі – цілком традиційна частина відкриття багатьох фестивалів. Для Запоріжжя ця ідея нова і дещо екзотична – не часто у місті можна побачити перформанси під відкритим небом. За спробу театру-лабораторії «Vie» треба подякувати. І все ж до нього, як до професійного театру та й ще з репутацію експериментального підвищенні вимоги. Вистава «Кольоровий сон. Птаха» виглядала скоріше публічною репетицію, і не мала бездоганної чіткості та відчайдушної вигадливості ярмаркової забавки.