Сцена з вистави Орфей

«Орфей»: митець VS війна

Втім, як вчить наука естетика, краса виникає там, де симетрію порушує асиметрія. У випадку цієї вистави – коли пієтет перед генієм Лесі Українки то тут, то там поступається «святу гри» та іронії, що так влучно відтінює пафос громадянської трагедії. Іронія – в безпосередності реакції актора Д. Петрова на озвучену самим режисером у фонограмі ремарку авторки: «Амфіон – розважний, думливий, старший виразом очей, ніж віком». Не те, що погляд, а все атлетичне тіло актора у відповідь на ці слова «з неба» перетворюється немов на знак запитання до глядачів: «Ви теж це чули?!»

«Щур» вдало прослизнув повз заборону грати вистави у Харкові

Вистави «Нафти» є перформативними. Зокрема, у «Щурі» слово подається дозовано, акцентовано (поки не кожному акторові цього театру вдається виявити слово у перформативній виставі як справжню «подію»). У стильному оливково-фіолетовому кольорово-світловому середовищі вистави «Щур» (художник зі світла Олександр Чиж) поодинокі яскраві кольорові акценти набувають символістичного, «фатального» забарвлення, як ті хустки детективів, за однією з яких колеги намагаються ідентифікувати зрадника. В той самий час, лаковані штиблети або капелюхи-борсаліно сприймаються як стильовий маркер детективної серії.

«Моня» Театру ЛанжеронЬ: людина і фантоми

У «Моні» є дуже сильна сцена, яку можна назвати «програмною» в рамках політики декомунізації: кілька днів артилерія голодувала в окопах під вогнем, і коли Цацкес прорвав «блокаду» та під розривами снарядів притягнув зі штабу наплічника, в його череві (навіть не розкритому, а розпанаханому нетерплячими пацанами!) голодні солдати знаходять лише агітаційну макулатуру та погони, що одразу ж летять у багно. За обставинами дії це – скоріше багатофігурна сцена з фільму. Але В. Бондарєв виявляється спроможним символічно передати глядачам прокльони та виття цілої роти голодних глоток, що підносяться у небо наче феєрверк до «свята радянської армії».

Магія Керрола у вимірі театру анімації

Наприкінці грудня минулого року в Миколаївському академічному театрі ляльок відбулася прем’єра вистави для дітей молодшого шкільного віку «Аліса в країні див». Запрошена з Львівського академічного театру ляльок режисерка-постановниця Яна Титаренко за основу спектаклю обрала п’єсу харків’янина, відомого театрознавця, теоретика театру анімації, педагога та критика Євгенія Русаброва (1955 – 2013). У Миколаєві цю п’єсу вперше було поставлено в перекладі українською.

Володимир Фролов. Майстер з сузір’я видатних

5 квітня – день у день із своїм днем народження святкує подвійний ювілей провідний артист музично-драматичного театру України Володимир Фролов.
Він народився в Одесі, на безліч разів оспіваній у місцевому фольклорі Пересипі, у 1948 році. А грі на сцені одеського академічного театру музичної комедії віддав вже півсторіччя. Фролов чудово пам’ятає і зі смаком ділиться спогадами про рідний театр в ті часи, коли той ще не носив ім’я Михайла Водяного, проте щовечора струшувався оплесками та сміху глядачів, які прийшли подивитися «на своего Мишу». Часи минають, і з певними обумовленнями, учень Водяного Фролов сам давно вже має подібний статус в очах постійних відвідувачів театру.