Вистава «Каратель 14». Війна — за «законами джунглів» (Грузія)

Автор — Адель Хакім
Режисер — Бадрі Цередіані
Художник — Ілля Саджія

Державний професійний театр імені Шалви Дадіані (Зугдіді, Грузія)

Коли наші нащадки побачать пустелю, на яку ми перетворили Землю, яке виправдання вони знайдуть для нас?

—Айзек Азімов

Світова війна — це глобальне протиборство коаліцій держав. Застосування зброї масового ураження насильства, що охоплює велику частину країн світу. Один сценарій на всіх, відпрацьований до деталей. Стратегія наскільки універсальна, що не важливо, де відбувається війна: Ірак, Єгипет, Сирія, Грузія чи Україна. І кожен може знайти відмінності, виправдати себе і возвеличити свою країну. Однак, кому це потрібно?

Не існує, мабуть, людини на цілому світі, яка не травмована суспільством, геополітикою, родинними зв’язками чи релігійними цінностями інших спільнот.

Ми втрачаємо відчуття реальності. На жаль, існуємо в двох паралельних світах одночасно. Дійсність на сцені переходить межі в театрі. Дійсність в залі— основа для матеріалів на сцені. Все по—колу.

Сцена з вистави «Каратель 14». Режисер Бадрі Цередіані. Актор Іраклі Самушія.

Виставу «Каратель 14» режисера Бадрі Цередіані, не можливо аналізувати за стандартами. Робота наповнена глибиною суспільно—моральних тем, конфлікту світів і геополітичною проблематикою.

Варто говорити, про те, що вистава існує у двох паралелях. Постава побудована на глибокому тексті Аделя Хакіма та акторській роботі Іраклі Самашія.

За «законами джунглів»

Адель Хакім біженець з Єгипту. Свій твір написав в 1991 році на злободенну тему війни. Це особливий текст, що знайшов свого читача і глядача в цілому світі. Важко визначити жанр, адже моновистава побудована за формою сповіді.

Відстежуємо моменти відчаю і трагедійність долі звичайного юнака, який не може нічого змінити, а лише діяти за «законами джунглів».

12.12.2016.1
Сцена з вистави «Каратель 14». Актор Іраклі Самушія.

Головний герой нагадує Мауглі. Вижити в місті, де йде війна — прийняти ці закони. В світі, справді, діє закон джунглів, а не цивілізованих міжнародних відносин.

Коли персонаж стикається з проблемою вибору — двері, в які він заходить і потрапляє в горизонт подій, стають єдиним виходом. Воювати не хоче, але боротися за життя варто.

Цей текст про людську природу, про інстинкти, емоційні особисті переживання та конфлікт світів.

Важливо, що режисер Бадрі Цередіані протиставляє героя з простором. Існує він і його вибір, переоцінка життя (спогади про місто, школу, друзів) і приналежність до сценічних умов.

Часто в рецензії використовуємо поняття «імітація», «ілюзія» в поєднанні з натуралістичними акцентами і в результаті маємо реалізм у сучасному театральному просторі.

Вистави «Каратель 14» — це реалізм високого рівня, з врахуванням символізму (у тексті), з експресією (у акторських пристосуваннях), зі стриманістю і чіткістю (у сценічному просторі). Ілюзорність постави є дублюванням зображувальної реальної історії.

Зусилля героя (актор Іраклі Самушія) дублює на сцені життя біженця, подає текст точно з врахуванням і застосуванням театральних акцентів.

12.12.2016 3
Сцена з вистави «Каратель 14». Режисер Бадрі Цередіані. Актор Іраклі Самушія.

Речник тексту та дії. 

Головний герой означує текст, в якому вкладені сенси Аделя Хакіма. Його текст є методичною конструкцією з мо­менту прочитання, і виконавець по—новому означує всі слова. Застосувує міміку дуже добре і дозволяє собі вдавати, ніби він створює історію і видумує стратегію застосування кожного слова і дії, інтерпретує, бавиться з формою.

Важливими сценами є повторювані моменти (слово «Бах»), він максимально кричить своїм внутрішнім голосом, а озвучує шепотом.

Режисер Бадрі Цередіані продумав виставу так, що музичне оформлення з точністю відповідає відчуттям героя (Henry Jackman – Big Daddy Kills). Ця композиція звучить тихо, в правильні моменти і стає хорошим тлом цілої історії.

Актор Іраклі Самушія — протагоніст, що існує у фіктивній площині. Водночас його виконання сценічної дії, залишає післясмак — актор залишається на одинці з собою не як персонаж.

У нього добре виходить навіювати присутнім ті чи інші думки, маскувати себе, але відкриватися при моментах сповіді. Таке прочитання тексту вдало сприймає глядач.

Режисер добре демонструє своє уявлення двоякості життя: демонстрація і показ справжнього. Він зміг віднайти в акторові особливе ставлення до речей, щоб він перебував текстуальною особою й тілесною істотою. У висновку, особлива харизма поєднана з професіоналізм, що є базовими ознаками функцій актора.

12.12.20164
Сцена з вистави «Каратель 14». Художник Ілля Саджія. Актор Іраклі Самушія.

Сценографія у виставі (художник Ілля Саджая) недокінця зрозуміла і необіграна. Інформаційні моменти на сцені створюють перехрестя повідомлень (двері, шини). Сценічне оформлення: задник зроблений з мішковини, подертий, колір піщаний; лялька—манекен одягнена у військову форму лежить на підлозі (мінімально викорстовується у виставі); добре нічне освітлення­ (світлоблакитне, жовте і червоне). Сценічне оформлення не завершене, тому з цим потрібно ще попрацювати.

Однак, акторська майстерність, режисерські прийоми, світлове та музичне оформлення є взаємодоповненими у поставі. Психологічно-жестова основа і зв’язок зі сценічним простором завершує виставу відкритим фіналом. Темпоритм напружений, атмосфера навіює страх і переживання.

Іраклі Самушія є ядром театральної інтерпретації «Каратель 14». Герой демонструє свій шлях та естетичне відчуття часу і проблеми, що існують в країнах сьогодні, існувала колись і за всіма прогнозами будуть існувати, доки люди не перетворять Землю в пустелю. Тому, монологи героя — це дискурси між моралю людини (принципи і цінності) та людськими інстинктами (жорстокість, вбивства, смертельні дії)

Парадоксально, вистава «Каратель 14» — це відтворення правдивості й реалістичності, що створена за допомогою штучних за­собів.

12.12.2016.5
Сцена з вистави «Каратель 14». Актор Іраклі Самушія.

Писати правдиво означає створювати повноцінну ілюзію правди… Я роблю з цього висновок про те, що талановитих реалістів вартувало б назвати ілюзі­оністами

— Мопассан

Зображувана війна подається як незмінна реальність, що вічно ворогує з людиною, ніби справжній монстр.

В свій час, Наполеона говорив про трагедійність життя: «Висока траге­дія — це школа великих людей. Обов’язок правителів надихати і по­ширювати її. Але чому ж немає такої тра­гедії сьогодні? — риторичне запитання — Через відсутність «ідеї, більш високої, ніж сама драматична дія… У древніх була ідея долі. У нас, навпаки, мистецтво і релігія повністю розійшлися. Отже, ідею слід шукати в іншій галузі — якщо не у релі­гії, то у політиці. У сучасній драмі політика мусить замінити долю».

Виникає сотні запитань, що стосуватимуться думок людини при владі. Наскільки далеко вона може піти? Скільки вона може загубити людських душ? Чи актуальні зараз слова Наполеона. Примускаємо, що так.

Вистава «Каратель 14» — це вистава без ідеалів, без награного патріотизму і без вдаваного фаталізму.

Подвійна гра

12.12.2016.6
Сцена з вистави «Каратель 14». Художник Ілля Саджія.

Уявлення сучасної сценічної лексики бувають різні.
Бадрі Цередіані презентував моновиставу «Каратель 14».
Трагедійна абсурдність сучасного світу.

Моновистава «Каратель 14» — це цікава робота, що заснована на конфронтації між епічним та інтимним життям головного героя, різниця між «великим» і «малим» світом.

Ця вистава — своєрідне дзеркало минулого і сьогодення, діалог мертвих і живих.

Головний персонаж знаходить власний шлях. Показує абсурдність життя, обов’язку і цінностей.

Світова війна. Один сценарій. Універсальна стратегія. Не важливо, де відбувається війна: Ірак, Єгипет, Сирія, Грузія чи Україна. І кожен може знайти відмінності, виправдати себе і возвеличити свою країну. Однак, кому це потрібно?

— Чому почались війни?
— Вони почались тоді, коли маги одного клану оголосили чужу реальність злочинною. Вони показали собі кіно про інших, а потім робили вигляд, що це новини, доводили себе до збудження і починали тих бомбити.

— Віктор Пелевін

Фотографії використані з дозволу режисера