Вистава «Найкрасивіша жінка в місті». Про генія мізантропа Чарлза Буковські

Молодь часто бачить в собі цинічного мізантропа Чарлза. Інколи так і хочеться, без гармонії завершити власну історію — з небес спустити деус екс махіну, або створити формулу для випадкового завершення сюжету. За правилами класичної п’єси, драма повинна завершуватися момен­том, коли проблема вичерпала себе, коли глядач не запитує — «А що далі?». Однак, вистава «Найкрасивіша жінка в місті» — монорозповідь, що не підносить на тарілці красивий результат.

Вистава «Мова Х». Wordgame

Оновлений авангардизм присутній у поставі «Мова Х». Цей театр заперечує «реалістичну» естетику. Відчутно створює тенденції соціального протесту. Хаотичність руху, динаміка і слово у виставі розглядається як фундамент. А на ньому вже будується наше сприйняття реальності — концепції і характеру. Вплив на публіку заради «пробудження» і переходу зачарованого сну до здорового глузду. Тому, хочеться говорити про цю постановку, як про прагнення зруйнувати міф, повалити авторитет, знищити звичайну позицію (нічого не можливо змінити).

«Театральний Куфар» (Білорусь. Мінськ). Зона мовчання і зона фальшу. День 2.

Увага як внутрішня техніка була відсутня, а темпоритм як рухливість основних нервових процесів розсіявся в середині вистави. У поставі є прихований конфлікт. Ми бачимо боротьбу, яка демонструється у сім’ї — влада (конфлікт двох світів), фаталь­ність стремлінь особистостей і відхід від по­бутової чи історичної точності.

«Театральний Куфар» (Білорусь. Мінськ) Дві сторони медалі. День 1.

Міжнародний фестиваль «Театральний Куфар. БДУ-2016» — це пристань для молодіжних і студентських театрів. Цього року під слоганом: «Я так гуляю».

Нині фестиваль свідчить про серйозну потребу мати час та місце для періодичних зустрічей учасників, щоб тримати руку на пульсі театрального життя, відчувати приналежність до інтелектуальної общини. По­шук сучасних форм культу та відновлення традицій.

#ПОПИМЄНТИ. Блуд. Глум. Невігластво

Дикий театр — це перш за все театр глуму. Якщо говорити про те, що весь театр розпочався з ритуалу, тоді виконання релігійних церемоній це класних хід для постановки. Режисер Максим Голенко вдало розпочинає свою провокацію. У виставі «Попи, Мєнти, Бабло, Баби» переосмислюються обрядові ритуали. Обряди не несуть свого первинного призначення і набувають значно безглуздішого сенсу. Так священники стали попами, а органи охорони громадського порядку — мєнтами.

Україні потрібний Дикий театр. VІЙ 2.0. Апгрейд

Що стосується простору, то виникає бажання прийти у театр з перфоратором, болгаркою, шпателем та іншими інструментами і просто знищити всі радянські коди, що присмоктались до стін як енергетичні вампіри (зірки, молоти і колосочки). Підійти до оновлення повним ходом. Не відшліфувати, а здерити все до цегли – проапгрейдити простір.

«Для мене театр – це завод, але виробляє він не гайки, а ідеї та сенси» – Ярослава Кравченко

Так от, чому «провокативні і зухвалі»? Ми співпрацюємо з дикими акторами, експресивними режисерами і трешовими художниками. Це люди з чіткими позиціями і поглядами, що всіляко демонструють їх у роботі і в результатах.
Ми говоримо про занепад українського села, про корупцію, про сексизм, про маніпуляції ЗМІ, про розбещення суспільства. Говоримо голосно і чітко про те, про що традиційний театр або мовчить, або говорить дуже пошепки, завуальовано.

«Божественна комедія». Паперовий будинок

Постава будується на принципах фотографування життя, оспівування глупоти і людського невігластва. Ляльки – це міфічні персона­жі, що уподібнюють людей, тому завдяки творцям вистави, сцени максимально, лаконічно, доступно відтвоюють первісні почуття: ясні, прості, чіткі. Не хочеться бути надмірно балакучим теотретиком, але уявіть себе лялькою.

Вистава «Ніч перед Різдвом». Народна міфологія

Важливим і головним є те, що традиції все ще «живуть» серед народу. Вистава «Ніч перед Різдвом» – це в певній мірі феєрія, якій властива інверсія знаків реальності, з якою під­три­мується замаскований контакт. Тому феєрія не свідчить про ідеалістичну аполітичну концепцію світу. Це своєрідне викривлення образу ре­альності і заглиблення у фантастичний світ, де на порозі з’являється трансендентні сутності (те, чого ми не бачимо, але відчуваємо). Традиційний комплекс народних уявлень залишається змінним, бо це закономірно, і з плином часу кожне покоління вкладає свою частку в даний процес.

Вистава “Перетворення” – це дзеркало, за яким ховається гіперреальність

Естетика чистого театру і потреба в абстракції іноді спонукають режисерів, в міру можливості зняти зі стін все лишнє і «естетично оголити» сцену. Щоб сформувати і зрозуміти той невидимий і все ж такий жваво–рухливий світ духів, що промовляє до нас, і втілити його в анало­гічному прикладі за допомогою режисерських рішень, не просто. Режисер Артем Вусик є представник абсолютно іншого театру та нетипових для нас сценічних рішень (психо–фізичні дії). Тому, сприйняття пластичної драми «Перетворення» під впливом відповідного музичного оформлення набувають підвищеної значущості.

Дарія Зав’ялова: «У театрі увірувати у свою геніальність складніше».

В момент роботи над виставою, ти мислиш прагматичними категоріями. Спочатку – концепція, потім математичні розрахунки. Ти розчиняєшся в ремеслі. Ти перестаєш думати високими категоріями і починаєш думати категоріями: нитки, голки, тканини, взуття, столярів і т.д. Це дуже смачно. Це робить баланс. В театрі увірувати у свою геніальність складніше.

Вистава «Каліка з острова Інішмаан». Вдалий експеримент

Задум, завжди, видається на порядок вище амбітним, об’ємним і потрібним, що виникає проблема збагнути театральний феномен в його різноманітті та глобальності. Зрештою, запропонований матеріал – це значно більше, ніж звичне переказування сюжету вистави чи просто по-новому опрацьована стара історична тема.

Як JoyFest сприяє популяризації театрального мистецтва в Києві

Найкраще з старого й традиційного та готовність до експериментів – саме це робить JoyFest сучасним і актуальним фестивалем. Ми хочемо, щоб в Україні, як в Європі, в кожному великому та маленькому місті були такі театральні фестивалі. Щоб ці ініціативи підтримували. Щоб мистецтво було максимально доступним для кожного мешканця цього міста. Тоді в нас поступово будуватиметься якісно нове суспільство. Адже культура є фундаментом для цього будівництва.

«Депеш мод». Спільний україно-німецький проект

На цей час культовий твір «Депеш Мод» набув своєї популярності в Україні і в світі. В рамках театрального фестивалю «Золотий Лев – 2016» відбувся показ вистави «Депеш Мод» (Харківський театр для дітей та юнацтва). Це спільний проект України та Німечини. Про свій період молодості згадують всі – від жителів міських нетриш Харкова до закутків українських сіл. І всюди ці спогади означають одне: брудні і огиді 90 – ті.

Вистава «Енеїда» – масштабний сценічний механізм

Виставу «Енеїда» можна назвати мюзиклом, або музичною комедією. Музична комедія характерними ознаками: переробка популярного класичного сюжету, велика дієвість музики та популярних українських мелодій, метафоричність, розважально-ігрове начало, широке використання реквізитів і світлових ефектів.
Природа зупиненого руху цікава, тому такі пластичні досліди є хорошою знахідкою. Це спонукає глядача творити в уяві текст вистави, і навпаки, сценічний образ постави прочитується внаслідок сукупної дії режисерських кодів та ходів. В результаті постава залишає особливе враження.

Як театр взаємодіє з соціумом? Досвід Грузії та Литви

Міжнародний театральний фестиваль «Золотий Лев» – це театральний оазис, що збирає навколо себе нові форми, жанри і найкращі реалізовані візії митців.
Як театр взаємодіє з соціумом? Теорія і практика сучасного театру являє собою лише тьмяний відгомін різноманітних театральних експериментів і форм нашого часу. Чимало режисерів, що в свій час були першопрохідцями, на жаль, загубилися чи вичерпали свої можливості. Однак, далі не про них.

Вистава «Ревізор». Фантасмагорія

Яка ціна такого людстького життя? Персонажі з вистави «Ревізор» приречені на апокаліпсис, що давно мав проковтнути їх. Їхній Бог помер. А може вони самі його вбили? Насправді, з моменту падіння людства пройшло багато часу. Микола Гоголь вклав це у текст «Ревізор». Він заховав це у жанрі комедії…

Історія. Кіт Ґаватовича. Друге життя

«Кіт Ґаватовича» – це театральний фестиваль під відкритим небом, що поєднує в собі вистави професійних театрів і аматорських колективів, сніданки-дискусії, лекції з театральними діячами та творчі майстерні. Тема з котом Ґаватовича цікава і до кінця недосліджена, а більшості невідома. Для того, щоб вшанувати Якуба Ґаватовича і його творчість, організатори персоніфікували кота у мішку і дали йому друге життя. Тепер він як символ свого господаря-творця носить його ім’я і запрошує в гості на театральні дійства під відкритим небом.
Гра слів «Кіт Ґаватовича» – це код, під яким ховається недосліджена історія, різноманітні театральні форми, виклик глядачу та митцю.