На цей час культовий твір «Депеш Мод» набув своєї популярності в Україні і в світі. В рамках театрального фестивалю «Золотий Лев – 2016» відбувся показ вистави «Депеш Мод» (Харківський театр для дітей та юнацтва). Це спільний проект України та Німечини. Про свій період молодості згадують всі – від жителів міських нетриш Харкова до закутків українських сіл. І всюди ці спогади означають одне: брудні і огиді 90 – ті.
Виставу «Енеїда» можна назвати мюзиклом, або музичною комедією. Музична комедія характерними ознаками: переробка популярного класичного сюжету, велика дієвість музики та популярних українських мелодій, метафоричність, розважально-ігрове начало, широке використання реквізитів і світлових ефектів.
Природа зупиненого руху цікава, тому такі пластичні досліди є хорошою знахідкою. Це спонукає глядача творити в уяві текст вистави, і навпаки, сценічний образ постави прочитується внаслідок сукупної дії режисерських кодів та ходів. В результаті постава залишає особливе враження.
Міжнародний театральний фестиваль «Золотий Лев» – це театральний оазис, що збирає навколо себе нові форми, жанри і найкращі реалізовані візії митців.
Як театр взаємодіє з соціумом? Теорія і практика сучасного театру являє собою лише тьмяний відгомін різноманітних театральних експериментів і форм нашого часу. Чимало режисерів, що в свій час були першопрохідцями, на жаль, загубилися чи вичерпали свої можливості. Однак, далі не про них.
Яка ціна такого людстького життя? Персонажі з вистави «Ревізор» приречені на апокаліпсис, що давно мав проковтнути їх. Їхній Бог помер. А може вони самі його вбили? Насправді, з моменту падіння людства пройшло багато часу. Микола Гоголь вклав це у текст «Ревізор». Він заховав це у жанрі комедії…
«Кіт Ґаватовича» – це театральний фестиваль під відкритим небом, що поєднує в собі вистави професійних театрів і аматорських колективів, сніданки-дискусії, лекції з театральними діячами та творчі майстерні. Тема з котом Ґаватовича цікава і до кінця недосліджена, а більшості невідома. Для того, щоб вшанувати Якуба Ґаватовича і його творчість, організатори персоніфікували кота у мішку і дали йому друге життя. Тепер він як символ свого господаря-творця носить його ім’я і запрошує в гості на театральні дійства під відкритим небом.
Гра слів «Кіт Ґаватовича» – це код, під яким ховається недосліджена історія, різноманітні театральні форми, виклик глядачу та митцю.
Gyula Noesis демонcтрує всі гріхи людства, всі бажання і примхи живої істоти. Такий театр є скандальним, провокуючим, радикальним і руйнівним. Кожному часові притаманна естетика. Чи має описаний вище експеремент театральну естетику? Вірно буде сказати, що має. Заперечення традиційної театру і гарно скроєні психологічні моменти театрального хардкору, перш за все висвітлені у маніфесті автора. Можливо, це не новинка, бо в свій час простежується схожість у театральній практиці футуристів, дадаїстів, сюрреалістів.
23 травня на фестивалі «Мельпомена Таврії» відбувся показ двох вистав. Вистава «Лондон» (Перша сцена сучасної драматургії Драма. UA.) і вистава «Оскар» (Київський муніципальний академічний театр ляльок).
Спільним у цих постановка є внутрішній конфлікт. Маленька людина з власними думками і системою цінностей робить вибір.
Якщо ви дивились фільм «Матриця», то можете уявити наскільки композиція The matrix revolutions – Tetsujin підкреслює пластичні малюнки на сцені. Музика досить театральна, тому це хороший приклад як можна поєднати сучасне звучання з трагічною, але філософською історією Льва Толстого.
Чому я використала це слово? Характерним для стьобу є створення перебільшеного, театрального ефекту. Іншим важливим елементом виступає несподіванка і новизна. Сьогодні вважається стильно вміти стібатися, робити це з розумом, тонко, не переходячи межі дозволених морально-етичних норм чи пристойності. В такому випадку – це мистецтвом.
Герої акційного дійства є цікавими образами кочівників, які мандрують простором і часом. Вони голодні, втомлені і сліпі. Кочівник, який у своїх мандрах керується власною метою, потрапляючи в середовище іншої культури, її не асимілює: свій світ везуть з собою.
«Меланки» – то така імповізована комедія. На вулиці самі для себе розігрували театралізовані сценки. Наприклад, доїли Козу і то було так: Баба тримає Козу за голову, потім Дідо тримає Козу, а Баба доїть. Цигани ворожєт, пристають один до одного, придумують собі забавки (дурачітсі між собов). Ведмедя Циган тримає на курмані. Ведмедя веде, а Ведмідь не хоче йти. Тоді Циган дістає батіг і як по землі чвахне, тоді Ведмідь зразу чемний стає.
Постановка призначена в основному для дошкільної аудиторії, тобто для маленького глядача, чию увагу потрібно вміти залучати і, що важливіше, вміти її утримувати протягом цілого дійства. Тому режисер прийшов до тієї думки, що якщо в спектаклі буде багато всього яскравого і незвичного (у контексті казки), то вистава стане строкатою приманкою, яка допоможе маленькому глядачеві всидіти на місці. На жаль, через свою невиправдану строкатість ця приманка і виглядала безглуздо.
Чи не надто прямолінійно зі сцени нам кричать про війну, смерть і біль, виходячи у військовому обмундируванні? Це не театральний костюм, наближений до реального, а справжня військова форма, котрої зараз так не вистачає на Сході. Дивно, що ще бруківки з Майдану не привезли…
Режисер В. Кучинський створив виставу так, що психологічно «Благодарний Еродій» несе в собі античні принципи життєвих реалій у сучасній формі. Тому на очах у глядача відкривається не лише історія Еродія, а й закладаються філософські погляди – етичні питання: проблема людини, її природа і щастя.
Я грав чемного актора, я грав психолога, інтелігента, бандита, а на одинці був непоміркованим неврастеніком з ознаками шизофренії і алкоголізму. Однак, я нічим не відзначився, мої ролі були малими, а я малим актором.
Тема другого дня фестивалю театрів «Молоко» – істина у дрібницях. Хтось обдумує своє життя через красу природи, хтось не може натішитися матеріальним світом, а хтось створює власний світ через театралізовані ролі.
В Одесі вже другий день фестивалю театрів «Молоко». Організатори взяли за ціль змінити думку глядача про театр. Що ж сьогодні актуально?
«Театр «Парадигмаріум» та проект «ROOD» – СРЕМО НА ГЛАМУР!!!
Ось як для нас виглядає війна і вона… без сучасно-виміряної «естетичної» краси…» Такими словами описує війну і новий театральний проект «Rood» режисер, автор ідеї, Олександр Журавель.