Спектакль на площі – цілком традиційна частина відкриття багатьох фестивалів. Для Запоріжжя ця ідея нова і дещо екзотична – не часто у місті можна побачити перформанси під відкритим небом. За спробу театру-лабораторії «Vie» треба подякувати. І все ж до нього, як до професійного театру та й ще з репутацію експериментального підвищенні вимоги. Вистава «Кольоровий сон. Птаха» виглядала скоріше публічною репетицію, і не мала бездоганної чіткості та відчайдушної вигадливості ярмаркової забавки.

Уявлення сучасної сценічної лексики бувають різні.
Бадрі Цередіані презентував моновиставу «Каральник 14». Трагедійна абсурдність сучасного світу. Моновистава «Каральник 14» — це цікава робота, що заснована на конфронтації між епічним та інтимним життям головного героя, різниця між «великим» і «малим» світом.
Ця вистава — своєрідне дзеркало минулого і сьогодення, діалог мертвих і живих.

Молодь часто бачить в собі цинічного мізантропа Чарлза. Інколи так і хочеться, без гармонії завершити власну історію — з небес спустити деус екс махіну, або створити формулу для випадкового завершення сюжету. За правилами класичної п’єси, драма повинна завершуватися момен­том, коли проблема вичерпала себе, коли глядач не запитує — «А що далі?». Однак, вистава «Найкрасивіша жінка в місті» — монорозповідь, що не підносить на тарілці красивий результат.

Постава будується на принципах фотографування життя, оспівування глупоти і людського невігластва. Ляльки – це міфічні персона­жі, що уподібнюють людей, тому завдяки творцям вистави, сцени максимально, лаконічно, доступно відтвоюють первісні почуття: ясні, прості, чіткі. Не хочеться бути надмірно балакучим теотретиком, але уявіть себе лялькою.

Важливим і головним є те, що традиції все ще «живуть» серед народу. Вистава «Ніч перед Різдвом» – це в певній мірі феєрія, якій властива інверсія знаків реальності, з якою під­три­мується замаскований контакт. Тому феєрія не свідчить про ідеалістичну аполітичну концепцію світу. Це своєрідне викривлення образу ре­альності і заглиблення у фантастичний світ, де на порозі з’являється трансендентні сутності (те, чого ми не бачимо, але відчуваємо). Традиційний комплекс народних уявлень залишається змінним, бо це закономірно, і з плином часу кожне покоління вкладає свою частку в даний процес.