Чудо посеред буднів

П’єсу «Моя дорога Памела» прийнято вважати одну із найсценічнішніх драматичних текстів. Усі події відбуваються на очах глядача, що дає можливість аудиторії були безпосереднім учасником дійства. Ті елементи фабули котрі не були реалізовані в п’єсі знайшли своє місце у виставі у формі етюду на початку спектаклю. Тут і відбувається передісторія – зустріч Бреда (Володимир Пантлелєєв/ Василь Баліцький) і Глорії (Анна Єпатко/Марія Дзвонік), продажа парфюму дружині поліцейського та знайомство з Памелою (Жанна Тугай), жінкою зі старими парфумерними флаконами

«Тарасова казка» – Сон чи Реальність?

У великій мірі саме завдяки зверненню режисера Володимира Лісового до прийому мультиплікації (Оксана Федун), вистава стає доволі сучасною, що дає можливість втримати увагу глядача, зацікавити його. Цікаво і те, що сценічні образи акторів повністю відповідають зображенням на екрані.

Диплом про освіту: підставка для нарізання овочів чи перепустка у майбутнє?

Автор зазначає свій текст за жанровою природою як «вербатім», себто вистава-документ. За традиційним визначенням жанру, це гола фактологія, котра в своїй основі має реальне життя. У проекті «Диплом» ми бачимо доволі іншу картину відображення.

Від «Півтори жмені» мішок емоцій

Під поважні звуки сурми відкривається завіса – і ми переносимося на колоритну Гуцульщину у гірські полонини, де нас радісно зустрічає Вівчар у автентичному гуцульському вбранні. Завзяті розповіді з вживанням діалектизмів роблять мову актора живою та цікавою для сприйняття. Вівчар ознайомлює глядачів із культурою Гуцульщини, активно залучаючи глядачів до дійства.

Сурдопереклад за Бертольдом Брехтом або німий мітинг проти війни

Відкриттям ХІІ Всеукраїнського фестивалю «Тернопільські театральні вечори. Дебют» стала антивоєнна пластична драма «Кураж» театральної продюсерської компанії «RB GROUP» (м. Київ). Основою вистави є п’єса німецького драматурга Бертольда Брехта «Матінка Кураж» і хоч у тексті тлом слугує війна XVII століття, розумієш, що територія, не обмежується однією Німеччиною, а є більш локальною і абсолютно прикладна до нашого сьогодення. Гострота питань війни, котрі підіймає постава, стала наточеним лезом ножа, що ріже по живому тілу

Чи відчиняти двері одеським «Вовку та семеро козенятам»

Одеський обласний театр ляльок не тільки розважає маленьких глядачів виставою «Вовк та семеро козенят» в режисурі Ю. Чайки, а й містить в собі важливий дидактичний момент – не відчиняти двері знайомим чи незнайомим особам без відома батьків. У постановці розповідається про пригоди сімох козенят (актори – Володимир Акпаєв, Валерія Задумкіна, Леся Войцеховська, Ольга Чабан), котрі лишаються вдома самі, адже мама-коза (Валерія Задумкіна) відлучається в пошуках їжі. Казка застерігає і попереджає про можливі наслідки, якщо така ситуація може трапитися.

Рецензія на виставу "Маленькі подружні злочини" ХДАТ ім. Т. Шевченка

«Життя – це справді зла штука…»

Вже майже п’ять років у Харківському театрі ім. Шевченка знаходиться у репертуарі вистава «Маленькі подружні злочини» режисер Сергій Бережко, за однойменною п’єсою сучасного французького драматурга Еріка-Емануїла Шмітта.

Вистава йде на малій сцені, де актори нічим не захищені від уважних (або неуважних) очей глядачів, і де фальш або неправдивість їхньої гри просвічуються крізь збільшувальне скло. Знаходячись на сцені протягом усієї дії, актори мають демонструвати високу виконавчу культуру, і, це на мій погляд, вдалося Тетяні Грінік (Ліза) і Сергію Бережко (Жіль)

Народжені, щоб померти або В ім’я кохання!

Іще один привід для розмірковувань над вічним шекспірівським «бути чи не бути» приніс на прикрашеній тарелі Івано-Франківський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. Івана Франка, з виставою про трагічне кохання Ромео і Джульєтти – народження, смерть, вічність

Персонажі Вадима Сікорського – маленькі люди у великому світі

Федір Достоєвський в своєму житті намагався дослідити найзагадковішу з істот на планеті, – людину… Це робить і наш герой, заслужений діяч мистецтв України, режисер Вадим Сікорський, правда, не на папері, а на сцені Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької.
Та формування режисера відбувалось протягом тривалого часу: від юнацьких років, амбіцій, бажань, перших ідей до пошуку відповіді на одвічне запитання: «Хто «я» у цьому світі? Яке моє місце, як особистості, в соціумі, який щодня намагається поглинути мене?»

Відчуй себе у мишоловці (Рецензія на виставу «Дядя Ваня». Александринський театр, Санкт-Петербург)

За всю історію свого існування п’єсу Антона Чехова «Дядя Ваня» режисери втілювали у різних театральних естетиках. На сценах різних театрів світу з’являлися інтерпретації, починаючи від традиційного психологізму до цілком сучасних, постмодерних вирішень і прийомів. І хай мистецька мова була різна, вічні істини цих вистав залишались незмінними

Рецензія на виставу "Назар Стодоля" НАУДТ ім. М. Заньковецької

Моральна перемога

200-річний ювілей від дня народження Тараса Шевченка, котрий українці, та й не тільки, відзначали цьогоріч, став яскравою подією в багатьох театрах України загалом та Львова зокрема. Адже саме цій даті приурочені вистави за творами Шевченка або ж про нього. Львівський національний академічний драматичний театр імені Марії Заньковецької був одним із перших, хто представив публіці свого «Назара Стодолю» (прем’єра відбулась 22 грудня 2013 року). Вже сама наявність драматургії Шевченка не може не викликати радості, адже окрім сучасних п’єс хочеться бачити на сцені й українську класику, а тим паче, якщо вона достойно представлена

Паперовий світ Шевченка через пісочну магію від Сергія Брижаня

Слово Поета у творчому задумі режисера набуває позачасовості та нелінійності. Його важко охарактеризувати як повсякденне, побутове. Сюжет вистави є монтажем з поезій Великого Кобзаря, що їх ми чуємо чи не у всіх шкільних концертах та тематичних вечорах. Тут і уривки «Причинної», і вірші «Думи мої, думи», «Світає, край неба палає»… Режисер навмисне називає свою виставу «Садок вишневий коло хати», оскільки у його творчому задумі сукупність всіх віршів є збірним образом далекої та недосяжної (як ми відчитаємо у виставі згодом) України, що за нею тужить Шевченко

Невдовзі львівський глядач побуває в… Японії

Велика кількість суші-барів, східна музика в ресторанах, карате, бан-сай, автомобілі Mitsubishi‎, Lexus, аніме, орігамі та мрії там побувати… Всі ці слова спроваджують нас в «країну сонця, що сходить», – Японію. Та львів’яни незабаром отримають ще одну альтернативу для занурення в атмосферу цих «далеких країв»…
Нещодавно нам пощастило потрапити за лаштунки Першого українського академічного театру для дітей та юнацтва, в якому на малій сцені наприкінці квітня готується прем’єра вистави для дорослих «Крила Ангела» за твором «Елегія» нобелівського лауреата в галузі літератури Ясунарі Кавабати

Здається, танок свободи ще триває

Історія героя Алексіса Зорби, з якою знайомимось ми у виставі, не може не захопити своєю пронизливою людяністю, особливим, відверто-життєдайним сприйняттям і водночас брутальністю. В основі сюжету – життєві перипетії невиправного романтика, вічного мандрівника, філософа й мудреця, музиканта і танцюриста, бешкетника, справжнього мужчини і головне – вільної людини грека Алексіса Зорби. Музика натомість створює атмосферу напруги і водночас розслабляє глядача

Комедія з життя бюджетної інтелігенції

«Блазні мимоволі» – таку назву має заключна робота трилогії актора та режисера Національного академічного українського драматичного театру ім. М.Заньковецької Ореста Огородника.
Це історія про двох братів, котрі не бачились близько 20 років, проте підтримували родинні зв’язки на відстані. Обидва живуть у середньому достатку, стикаються зі знайомими усім нам питаннями безробіття, сімейних сварок та грошової кризи. Проте, спілкуючись у листах кожен із них змальовує своє життя в найяскравіших барвах, а саме зеленого грошовитого кольору. Вони видають себе за тих, ким не є, аби не впасти у багнюку в очах брата

Метафорична павутина Сергія Брижаня

Вистава Сергія Брижаня «Тарас» наповнена філософією, метафоричністю. Цією поставою театр не тільки декларує азбуку моральності, оповідає про норми людського спілкування, підносячи дітям те коло проблем, яке є життєво необхідним для розвитку людини – театр майстерно оперує методом глибокого емоційного, психологічного впливу на дітей

Магічна дія чарівної флейти на сцені Львівської опери

Перш ніж ввести вас у курс справи, слід зазначити, що для Львівської опери в останні часи нова постановка вистави це дійсно подія, адже з-під крила цього театру вистави вилітають, на жаль, у повільному темпоритмі, чергуючись, в середньому, інтервалом в рік, а то і більше. Проте, на диво, 2012 та 2013 роки стали для даного театру дійсно плідними, довгоочікувана весна настала не лише на вулицях Львова, а й на сцені театральної візитівки міста. Пробудити львів’ян від зимового сну допомогли мелодійні звуки флейти, та не простої флейти – а чарівної. Коли ж ти дізнаєшся, що ці звуки належать самому Моцарту – бажання почути усю композицію власними вухами ще більше активізується, і твої ноги самі несуть тебе до театру

Мрія за крок від нас («Дядя Ваня» на сцені Київського академічного Молодого театру)

Виставі «Дядя Ваня» у Київському академічному Молодому театрі виповнилось більше десять років із дня прем’єри, яка відбулась 11 жовтня 2003 року. Десять років життя на сцені – термін немалий, адже далеко не усі вистави витримують випробування часом, що, в першу чергу, залежить від глядача, який і вирішує як довго судилося жити цій поставі. Тим не менш, «Дядя Ваня» в режисурі Станіслава Мойсеєва виявився саме тим випадком, коли вистава виживає не лише завдяки своїй естетичній цінності, а й рецептивній