Постава драматургії минулих епох чи сучасної хвилі завжди стає своєрідним випробуванням для режисера. Де виникла помилка? Що необхідно допрацювати? Як створити щось нове і не втратити зв’язок з глядачем? Ці питання постійно задають собі митці. Однак, як вже було сказано, кожна постановка – це експеримент, випробування для всіх.
Вистава українського класичного драматичного театру «Гайдамаки ХХІ століття» здійснила свій дебют у Тернополі. Фестиваль «Тернопільські театральні вечори. Дебют -2014» став знаковою подією у історії даного театру, адже саме тут відбувся їхній перший вихід на професійну сцену
Завіса опустилась, а глядна зала сповнилась шквалом гучних аплодисментів. Посеред них прозвучав і несміливий емоційний вигук: «Слава Україні!», який підхопили решта. Поштовхом до вияву таких патріотичних почуттів стала вистава «Сон» за Тарасом Шевченком Київського академічного театру юного глядача на Липках у постановці режисера народного артиста України Віктора Гирича
Моновиставу «Кравець з Інвернесу» шотландського театру «Dogstar» (режисер – Бен Гаррісон) навряд чи можна назвати театральною постановкою в звичному чи шаблонному значенні цього словосполучення, адже вже з перших хвилин дії ти усвідомлюєш, що перед глядачем сторінка за сторінкою розкривається життєва книга історії маленької людини у великому світі, насичена подіями і переживаннями, вчинками та емоціями, які притаманні не лише головному герою, а й кожному із присутніх у глядній залі
П’єсу «Моя дорога Памела» прийнято вважати одну із найсценічнішніх драматичних текстів. Усі події відбуваються на очах глядача, що дає можливість аудиторії були безпосереднім учасником дійства. Ті елементи фабули котрі не були реалізовані в п’єсі знайшли своє місце у виставі у формі етюду на початку спектаклю. Тут і відбувається передісторія – зустріч Бреда (Володимир Пантлелєєв/ Василь Баліцький) і Глорії (Анна Єпатко/Марія Дзвонік), продажа парфюму дружині поліцейського та знайомство з Памелою (Жанна Тугай), жінкою зі старими парфумерними флаконами
У великій мірі саме завдяки зверненню режисера Володимира Лісового до прийому мультиплікації (Оксана Федун), вистава стає доволі сучасною, що дає можливість втримати увагу глядача, зацікавити його. Цікаво і те, що сценічні образи акторів повністю відповідають зображенням на екрані.
Автор зазначає свій текст за жанровою природою як «вербатім», себто вистава-документ. За традиційним визначенням жанру, це гола фактологія, котра в своїй основі має реальне життя. У проекті «Диплом» ми бачимо доволі іншу картину відображення.
Під поважні звуки сурми відкривається завіса – і ми переносимося на колоритну Гуцульщину у гірські полонини, де нас радісно зустрічає Вівчар у автентичному гуцульському вбранні. Завзяті розповіді з вживанням діалектизмів роблять мову актора живою та цікавою для сприйняття. Вівчар ознайомлює глядачів із культурою Гуцульщини, активно залучаючи глядачів до дійства.
Відкриттям ХІІ Всеукраїнського фестивалю «Тернопільські театральні вечори. Дебют» стала антивоєнна пластична драма «Кураж» театральної продюсерської компанії «RB GROUP» (м. Київ). Основою вистави є п’єса німецького драматурга Бертольда Брехта «Матінка Кураж» і хоч у тексті тлом слугує війна XVII століття, розумієш, що територія, не обмежується однією Німеччиною, а є більш локальною і абсолютно прикладна до нашого сьогодення. Гострота питань війни, котрі підіймає постава, стала наточеним лезом ножа, що ріже по живому тілу
Одеський обласний театр ляльок не тільки розважає маленьких глядачів виставою «Вовк та семеро козенят» в режисурі Ю. Чайки, а й містить в собі важливий дидактичний момент – не відчиняти двері знайомим чи незнайомим особам без відома батьків. У постановці розповідається про пригоди сімох козенят (актори – Володимир Акпаєв, Валерія Задумкіна, Леся Войцеховська, Ольга Чабан), котрі лишаються вдома самі, адже мама-коза (Валерія Задумкіна) відлучається в пошуках їжі. Казка застерігає і попереджає про можливі наслідки, якщо така ситуація може трапитися.
Вже майже п’ять років у Харківському театрі ім. Шевченка знаходиться у репертуарі вистава «Маленькі подружні злочини» режисер Сергій Бережко, за однойменною п’єсою сучасного французького драматурга Еріка-Емануїла Шмітта.
Вистава йде на малій сцені, де актори нічим не захищені від уважних (або неуважних) очей глядачів, і де фальш або неправдивість їхньої гри просвічуються крізь збільшувальне скло. Знаходячись на сцені протягом усієї дії, актори мають демонструвати високу виконавчу культуру, і, це на мій погляд, вдалося Тетяні Грінік (Ліза) і Сергію Бережко (Жіль)
Іще один привід для розмірковувань над вічним шекспірівським «бути чи не бути» приніс на прикрашеній тарелі Івано-Франківський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. Івана Франка, з виставою про трагічне кохання Ромео і Джульєтти – народження, смерть, вічність
Федір Достоєвський в своєму житті намагався дослідити найзагадковішу з істот на планеті, – людину… Це робить і наш герой, заслужений діяч мистецтв України, режисер Вадим Сікорський, правда, не на папері, а на сцені Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької.
Та формування режисера відбувалось протягом тривалого часу: від юнацьких років, амбіцій, бажань, перших ідей до пошуку відповіді на одвічне запитання: «Хто «я» у цьому світі? Яке моє місце, як особистості, в соціумі, який щодня намагається поглинути мене?»
За всю історію свого існування п’єсу Антона Чехова «Дядя Ваня» режисери втілювали у різних театральних естетиках. На сценах різних театрів світу з’являлися інтерпретації, починаючи від традиційного психологізму до цілком сучасних, постмодерних вирішень і прийомів. І хай мистецька мова була різна, вічні істини цих вистав залишались незмінними
200-річний ювілей від дня народження Тараса Шевченка, котрий українці, та й не тільки, відзначали цьогоріч, став яскравою подією в багатьох театрах України загалом та Львова зокрема. Адже саме цій даті приурочені вистави за творами Шевченка або ж про нього. Львівський національний академічний драматичний театр імені Марії Заньковецької був одним із перших, хто представив публіці свого «Назара Стодолю» (прем’єра відбулась 22 грудня 2013 року). Вже сама наявність драматургії Шевченка не може не викликати радості, адже окрім сучасних п’єс хочеться бачити на сцені й українську класику, а тим паче, якщо вона достойно представлена
Слово Поета у творчому задумі режисера набуває позачасовості та нелінійності. Його важко охарактеризувати як повсякденне, побутове. Сюжет вистави є монтажем з поезій Великого Кобзаря, що їх ми чуємо чи не у всіх шкільних концертах та тематичних вечорах. Тут і уривки «Причинної», і вірші «Думи мої, думи», «Світає, край неба палає»… Режисер навмисне називає свою виставу «Садок вишневий коло хати», оскільки у його творчому задумі сукупність всіх віршів є збірним образом далекої та недосяжної (як ми відчитаємо у виставі згодом) України, що за нею тужить Шевченко
Велика кількість суші-барів, східна музика в ресторанах, карате, бан-сай, автомобілі Mitsubishi, Lexus, аніме, орігамі та мрії там побувати… Всі ці слова спроваджують нас в «країну сонця, що сходить», – Японію. Та львів’яни незабаром отримають ще одну альтернативу для занурення в атмосферу цих «далеких країв»…
Нещодавно нам пощастило потрапити за лаштунки Першого українського академічного театру для дітей та юнацтва, в якому на малій сцені наприкінці квітня готується прем’єра вистави для дорослих «Крила Ангела» за твором «Елегія» нобелівського лауреата в галузі літератури Ясунарі Кавабати
Історія героя Алексіса Зорби, з якою знайомимось ми у виставі, не може не захопити своєю пронизливою людяністю, особливим, відверто-життєдайним сприйняттям і водночас брутальністю. В основі сюжету – життєві перипетії невиправного романтика, вічного мандрівника, філософа й мудреця, музиканта і танцюриста, бешкетника, справжнього мужчини і головне – вільної людини грека Алексіса Зорби. Музика натомість створює атмосферу напруги і водночас розслабляє глядача