Головна режисерка Харківського театру ляльок імені В. А. Афанасьєва Оксана Дмітрієва у розмові характеризує пропозицію облради як «сюрреалістичну фантазію». Вона наголошує на важливості живого спілкування та взаємодії між акторами та глядачами в театрі як засоби терапії.
Щодо Харківського академічного театру ляльок імені В. Афанасьєва та вистави «Вертеп. Війна. Вірші», жанр якої визначається постановниками як «божевільне балансування понад зимою», то тут виникає цікава колаборація жіночого складу театру з потужною енергетикою поетичних творів С. Жадана. Чоловіча поезія вустами жінок. Режисерка О. Дмитрієва власноруч відбирала різні вірші, суголосні авторській постановній концепції – вистави-молитви, вистави-надії. Перед аудиторією постає багато поетичних сенсів, які набувають візуального метафізичного значення. Глядач відчуває себе культурним дешифрувальником, який віднаходить пояснення закладеним у виставі художнім, поетичним кодам.
Спікерами виступили викладачі кафедри театрознавства ХНУМ імені І. П. Котляревського: доцентка кафедри театрознавства Галина Ботунова, а також ст. викладачка кафедри загального та спец. фортепіано, доктор філософії Поліна Кордовська. Модератором зустрічі виступила в.о. завідувачка кафедри театрознавства, кандидатка мистецтвознавства Юлія Щукіна та інформаційно-адміністративним представником у соціальній мережі – Христина Новосад, випускниця кафедри театрознавства ЛНУ імені І. Франка, а зараз кураторка першого курсу театрознавців у ЛНУ.
Культурне пограниччя степу здавна було важливою складовою у формуванні національної та культурної ідентичності українців. Відтак, цей культурний регіон приваблював увагу багатьох дослідників, та й не тільки. Навіть сьогодні запорізький напрямок – одна із найгарячіших ділянок фронту у російсько-українській війні. Ця кривава війна за ідентичність триває і досі.
Після двомісячної паузи театр отримав дозвіл повертатися до роботи. Маємо поновлювати постановку «Міністерства». З острахом перечитала текст, але хвилювалася даремно. П’єса витримала випробування війною і зараз звучить ще актуальніше, ніж до 24 лютого.
Я тільки тепер повною мірою зрозуміла фразу з листа Тичини про похорон Хвильового у фінальній частині пʼєси: «А сонце — як на зло!». Зрозуміла, коли побачила кадри зруйнованого Маріуполя, залитого яскравим сонячним світлом. Якою недоречною може бути краса природи. «А сонце як на зло…»
5 квітня – день у день із своїм днем народження святкує подвійний ювілей провідний артист музично-драматичного театру України Володимир Фролов.
Він народився в Одесі, на безліч разів оспіваній у місцевому фольклорі Пересипі, у 1948 році. А грі на сцені одеського академічного театру музичної комедії віддав вже півсторіччя. Фролов чудово пам’ятає і зі смаком ділиться спогадами про рідний театр в ті часи, коли той ще не носив ім’я Михайла Водяного, проте щовечора струшувався оплесками та сміху глядачів, які прийшли подивитися «на своего Мишу». Часи минають, і з певними обумовленнями, учень Водяного Фролов сам давно вже має подібний статус в очах постійних відвідувачів театру.
Засновувати театри у прифронтових містах – такий задум виник у «Запорізької нової драми» наприкінці 2016 року. Амбітна ідея вилилася у створення проекту «Театральна лабораторія. За межами страху». Для участі були відібрані шість міст Донецької і Луганської областей. Два місяці тривали майстер-класи, репетиції і покази вистав. Чи вдалося досягти мети? Давайте розбирати.
Меми — це свого роду іронічна реакція на проблеми, з якими стикаються не тільки глядачі, а й самі театрали. І якщо багато з цих проблем замовчуються, чи обговорюються в затишних кафешках на міні «худрадах», то жанр мемів дозволяє відкрито посміятися над багатьма недоліками нашої театральної ситуації. А комусь навіть замислитися над мистецьким буттям… і знову обговорювати це зі своїми друзями.
Найрадикальніші митці авангардисти, що готові були на все заради мистецтва водночас теж обслуговували «еліту» (Бретон чи Ворхолл, Джойс чи Кандінського, Арто чи Йонеско), але змогли змінили парадигму сучасного мистецтва, що розтабуювала тисячолітні настанови-учення, забобони. Не існує відповіді, як перемогти чи як поетапно діяти. Треба весь час думати чи справді існує «надто людське». Ви думаєте ви підходите під цю категорію? Скільки ви готові платити заради того, щоб існував ваш продукт?
Увага як внутрішня техніка була відсутня, а темпоритм як рухливість основних нервових процесів розсіявся в середині вистави. У поставі є прихований конфлікт. Ми бачимо боротьбу, яка демонструється у сім’ї — влада (конфлікт двох світів), фатальність стремлінь особистостей і відхід від побутової чи історичної точності.
Міжнародний фестиваль «Театральний Куфар. БДУ-2016» — це пристань для молодіжних і студентських театрів. Цього року під слоганом: «Я так гуляю».
Нині фестиваль свідчить про серйозну потребу мати час та місце для періодичних зустрічей учасників, щоб тримати руку на пульсі театрального життя, відчувати приналежність до інтелектуальної общини. Пошук сучасних форм культу та відновлення традицій.
Дикий театр — це перш за все театр глуму. Якщо говорити про те, що весь театр розпочався з ритуалу, тоді виконання релігійних церемоній це класних хід для постановки. Режисер Максим Голенко вдало розпочинає свою провокацію. У виставі «Попи, Мєнти, Бабло, Баби» переосмислюються обрядові ритуали. Обряди не несуть свого первинного призначення і набувають значно безглуздішого сенсу. Так священники стали попами, а органи охорони громадського порядку — мєнтами.
Що стосується простору, то виникає бажання прийти у театр з перфоратором, болгаркою, шпателем та іншими інструментами і просто знищити всі радянські коди, що присмоктались до стін як енергетичні вампіри (зірки, молоти і колосочки). Підійти до оновлення повним ходом. Не відшліфувати, а здерити все до цегли – проапгрейдити простір.
На цей час культовий твір «Депеш Мод» набув своєї популярності в Україні і в світі. В рамках театрального фестивалю «Золотий Лев – 2016» відбувся показ вистави «Депеш Мод» (Харківський театр для дітей та юнацтва). Це спільний проект України та Німечини. Про свій період молодості згадують всі – від жителів міських нетриш Харкова до закутків українських сіл. І всюди ці спогади означають одне: брудні і огиді 90 – ті.
Виставу «Енеїда» можна назвати мюзиклом, або музичною комедією. Музична комедія характерними ознаками: переробка популярного класичного сюжету, велика дієвість музики та популярних українських мелодій, метафоричність, розважально-ігрове начало, широке використання реквізитів і світлових ефектів.
Природа зупиненого руху цікава, тому такі пластичні досліди є хорошою знахідкою. Це спонукає глядача творити в уяві текст вистави, і навпаки, сценічний образ постави прочитується внаслідок сукупної дії режисерських кодів та ходів. В результаті постава залишає особливе враження.
Міжнародний театральний фестиваль «Золотий Лев» – це театральний оазис, що збирає навколо себе нові форми, жанри і найкращі реалізовані візії митців.
Як театр взаємодіє з соціумом? Теорія і практика сучасного театру являє собою лише тьмяний відгомін різноманітних театральних експериментів і форм нашого часу. Чимало режисерів, що в свій час були першопрохідцями, на жаль, загубилися чи вичерпали свої можливості. Однак, далі не про них.
Яка ціна такого людстького життя? Персонажі з вистави «Ревізор» приречені на апокаліпсис, що давно мав проковтнути їх. Їхній Бог помер. А може вони самі його вбили? Насправді, з моменту падіння людства пройшло багато часу. Микола Гоголь вклав це у текст «Ревізор». Він заховав це у жанрі комедії…
Gyula Noesis демонcтрує всі гріхи людства, всі бажання і примхи живої істоти. Такий театр є скандальним, провокуючим, радикальним і руйнівним. Кожному часові притаманна естетика. Чи має описаний вище експеремент театральну естетику? Вірно буде сказати, що має. Заперечення традиційної театру і гарно скроєні психологічні моменти театрального хардкору, перш за все висвітлені у маніфесті автора. Можливо, це не новинка, бо в свій час простежується схожість у театральній практиці футуристів, дадаїстів, сюрреалістів.