В Україні, на жаль, театротерапія залишається переважно прерогативою психологів. Що стосується харківських мистецьких закладів, можемо назвати проекти театру «Арабески» «Театротерапія як метод соціальної реабілітації» 2003, 2004 р. і проект «Лялькотерапія» творчого об’єднання «Ptah» (керівник І. Ципіна).
Що робити, щоб після першого походу в театр дитина не зненавиділа його? Якщо не виростити театралів сьогодні, можна отримати порожні зали дорослих театрів завтра.
«Чому показують тільки казки?
Я хочу дивитися наше життя»
(Маленький глядач після вистави ЦДТ (Москва)).
Вистава українського класичного драматичного театру «Гайдамаки ХХІ століття» здійснила свій дебют у Тернополі. Фестиваль «Тернопільські театральні вечори. Дебют -2014» став знаковою подією у історії даного театру, адже саме тут відбувся їхній перший вихід на професійну сцену
Завіса опустилась, а глядна зала сповнилась шквалом гучних аплодисментів. Посеред них прозвучав і несміливий емоційний вигук: «Слава Україні!», який підхопили решта. Поштовхом до вияву таких патріотичних почуттів стала вистава «Сон» за Тарасом Шевченком Київського академічного театру юного глядача на Липках у постановці режисера народного артиста України Віктора Гирича
Моновиставу «Кравець з Інвернесу» шотландського театру «Dogstar» (режисер – Бен Гаррісон) навряд чи можна назвати театральною постановкою в звичному чи шаблонному значенні цього словосполучення, адже вже з перших хвилин дії ти усвідомлюєш, що перед глядачем сторінка за сторінкою розкривається життєва книга історії маленької людини у великому світі, насичена подіями і переживаннями, вчинками та емоціями, які притаманні не лише головному герою, а й кожному із присутніх у глядній залі
П’єсу «Моя дорога Памела» прийнято вважати одну із найсценічнішніх драматичних текстів. Усі події відбуваються на очах глядача, що дає можливість аудиторії були безпосереднім учасником дійства. Ті елементи фабули котрі не були реалізовані в п’єсі знайшли своє місце у виставі у формі етюду на початку спектаклю. Тут і відбувається передісторія – зустріч Бреда (Володимир Пантлелєєв/ Василь Баліцький) і Глорії (Анна Єпатко/Марія Дзвонік), продажа парфюму дружині поліцейського та знайомство з Памелою (Жанна Тугай), жінкою зі старими парфумерними флаконами
У великій мірі саме завдяки зверненню режисера Володимира Лісового до прийому мультиплікації (Оксана Федун), вистава стає доволі сучасною, що дає можливість втримати увагу глядача, зацікавити його. Цікаво і те, що сценічні образи акторів повністю відповідають зображенням на екрані.
Автор зазначає свій текст за жанровою природою як «вербатім», себто вистава-документ. За традиційним визначенням жанру, це гола фактологія, котра в своїй основі має реальне життя. У проекті «Диплом» ми бачимо доволі іншу картину відображення.
Під поважні звуки сурми відкривається завіса – і ми переносимося на колоритну Гуцульщину у гірські полонини, де нас радісно зустрічає Вівчар у автентичному гуцульському вбранні. Завзяті розповіді з вживанням діалектизмів роблять мову актора живою та цікавою для сприйняття. Вівчар ознайомлює глядачів із культурою Гуцульщини, активно залучаючи глядачів до дійства.
Відкриттям ХІІ Всеукраїнського фестивалю «Тернопільські театральні вечори. Дебют» стала антивоєнна пластична драма «Кураж» театральної продюсерської компанії «RB GROUP» (м. Київ). Основою вистави є п’єса німецького драматурга Бертольда Брехта «Матінка Кураж» і хоч у тексті тлом слугує війна XVII століття, розумієш, що територія, не обмежується однією Німеччиною, а є більш локальною і абсолютно прикладна до нашого сьогодення. Гострота питань війни, котрі підіймає постава, стала наточеним лезом ножа, що ріже по живому тілу
Одеський обласний театр ляльок не тільки розважає маленьких глядачів виставою «Вовк та семеро козенят» в режисурі Ю. Чайки, а й містить в собі важливий дидактичний момент – не відчиняти двері знайомим чи незнайомим особам без відома батьків. У постановці розповідається про пригоди сімох козенят (актори – Володимир Акпаєв, Валерія Задумкіна, Леся Войцеховська, Ольга Чабан), котрі лишаються вдома самі, адже мама-коза (Валерія Задумкіна) відлучається в пошуках їжі. Казка застерігає і попереджає про можливі наслідки, якщо така ситуація може трапитися.
Кожного дня театральний експерт Світлана Максименко коротко висловлювала свою мистецьку думку стосовно вистав, які цього року були представлені на VI Всеукраїнському театральному фестивалю «Коломийські представлення»
Сьогодні, 8 вересня 2014 року, о 21:00 відбудеться відкриття фестивалю «Коломийські представлення». Подію можна буде переглянути наживо на нашому youtube-каналі
Вже майже п’ять років у Харківському театрі ім. Шевченка знаходиться у репертуарі вистава «Маленькі подружні злочини» режисер Сергій Бережко, за однойменною п’єсою сучасного французького драматурга Еріка-Емануїла Шмітта.
Вистава йде на малій сцені, де актори нічим не захищені від уважних (або неуважних) очей глядачів, і де фальш або неправдивість їхньої гри просвічуються крізь збільшувальне скло. Знаходячись на сцені протягом усієї дії, актори мають демонструвати високу виконавчу культуру, і, це на мій погляд, вдалося Тетяні Грінік (Ліза) і Сергію Бережко (Жіль)
Іще один привід для розмірковувань над вічним шекспірівським «бути чи не бути» приніс на прикрашеній тарелі Івано-Франківський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. Івана Франка, з виставою про трагічне кохання Ромео і Джульєтти – народження, смерть, вічність
Проблема реконструкції постановки «Золотий човник» Марка Кропивницького в режисурі Олексія Кравчука полягає в тому, що ні письмових згадок про виставу, тобто рецензій, відгуків або що, ні відеозапису постановки немає. В архіві театру пощастило віднайти примірник тексту, що належав помічнику режисера, декілька фото з вистави та ескізи костюмів, які надала головний художник театру Дарія Зав’ялова. Спілкування зі сценографом, Олексієм Кравчуком – режисером вистави, та актрисою Оленою Криловою – виконавицею ролі Оленки, допомогло повернути із небуття – хай у найзагальніших рисах – непересічний образ вистави
Федір Достоєвський в своєму житті намагався дослідити найзагадковішу з істот на планеті, – людину… Це робить і наш герой, заслужений діяч мистецтв України, режисер Вадим Сікорський, правда, не на папері, а на сцені Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької.
Та формування режисера відбувалось протягом тривалого часу: від юнацьких років, амбіцій, бажань, перших ідей до пошуку відповіді на одвічне запитання: «Хто «я» у цьому світі? Яке моє місце, як особистості, в соціумі, який щодня намагається поглинути мене?»