Author: Аліна Ципіна

Театральний експерт

Частина 3. Недитяча проблема дитячого театру

Аліна Ципіна

Чому в архівах наших театрів більш за все казкових творів? Звісно, у казці немає нічого поганого. У ній перші уроки моральності і добра. Але примітивне зло і підсолоджене добро не виховує дітей. Переважання виключно позитиву, бажання відгородити дитину від конфліктів, проблем і, найголовніше, від реальності – естетичний канон, який звичайно використовується у дитячих постановках. Вважається, що дитині морально важко сприйняти нещасливий фінал історії.

Соціальні проекти театру «Птах»: іновації чи синтез європейського досвіду?

Аліна Ципіна

В Україні, на жаль, театротерапія залишається переважно прерогативою психологів. Що стосується харківських мистецьких закладів, можемо назвати проекти театру «Арабески» «Театротерапія як метод соціальної реабілітації» 2003, 2004 р. і проект «Лялькотерапія» творчого об’єднання «Ptah» (керівник І. Ципіна).

Рецензія на виставу "Маленькі подружні злочини" ХДАТ ім. Т. Шевченка

«Життя – це справді зла штука…»

Аліна Ципіна

Вже майже п’ять років у Харківському театрі ім. Шевченка знаходиться у репертуарі вистава «Маленькі подружні злочини» режисер Сергій Бережко, за однойменною п’єсою сучасного французького драматурга Еріка-Емануїла Шмітта.

Вистава йде на малій сцені, де актори нічим не захищені від уважних (або неуважних) очей глядачів, і де фальш або неправдивість їхньої гри просвічуються крізь збільшувальне скло. Знаходячись на сцені протягом усієї дії, актори мають демонструвати високу виконавчу культуру, і, це на мій погляд, вдалося Тетяні Грінік (Ліза) і Сергію Бережко (Жіль)

Хлопець з сусіднього двору. Творчий портрет актора Харківського театру ляльок Павла Савєльєва

Аліна Ципіна

Невисокий на зріст, що ідеально підходить для актора-лялькаря: «Я ніколи не був широкоплечим парубком, метр дев’яносто п’ять, на жаль або на щастя». Русяве волосся й зачіска а-ля Олег Скрипка,його беззаперечний кумир. Кросівки, потерті джинси, светр, куртка та рюкзак за плечима – зустрінеш на вулиці і нізащо не виділиш серед безлічі молодих людей, які проходять повз. Коли посміхається, на обличчі з’являються хлопчачі ямочки, і стає так тепло, ніби знаєш цю людину сто років, ніби він твій родич, приятель, сусід, про якого говорять: «Свій хлопець», з яким хочеться щось тихенько заспівати під гітару