Прем’єра «Співай, Лола, співай» в Академічному театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра.
Музика, що у недавніх постановках Д. Богомазова («Веселощі сердечні, або Кепка з карасями», «Наше містечко») підживлювала драматичну дію, налаштовувала на атмосферу, спонукала глядача до певної емоції, та просто ставала драйвовим нервом вистави, нарешті вихлюпнулась на поверхню. Свідченням цього є народження мюзиклу «Співай, Лола, співай» в Академічному театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра.
На тему кохання персонажів роману «Вчитель Гнус, або Кінець одного тирана» Генріха Манна – рокової жінки, артистки театру кабаре «Блакитний ангел» Лоли, та суворого запрограмованого професора, вчителя гімназії Гнуса розмірковує сучасний харківський драматург Олександр Чепалов.
Відштовхуючись також від версії культового фільму «Блакитний ангел» режисера Джозефа фон Штернберга, він написав мелодраму про обтяжливі сімейні обставини, яка руйнує класичні характеристики образів і призводить до іншого фіналу.
Проте, режисер вистави Д. Богомазов обминає надлишковий мелодраматизм і представляє глядачу видовищне театральне шоу європейського рівня.
Кокетка Лола (актриса Оксана Жданова) запрошує на власне шоу. Вибуховий, запальний виступ артисток кабаре з імпульсивно-технічним вокалом Лоли, динамічна партитура світла (спалахи навколо сцени) у поєднанні з живою музикою – буквально приголомшують зал.
Поява на сцені чарівних girls, у відвертих костюмах, спонукає пригадати виставу-ревю «Алло, на хвилі 477» у театрі «Березіль» за режисурою учнів Л.Курбаса (В. Скляренка, Б. Балабана, Л. Дубовика, К. Діхтяренка), яка у 1929 році своєю епатажністю форми шокувала глядача.
Навколо тієї вистави розгортались запальні дискусії, але беззаперечним фактом в історії театру залишається новий крок у розвитку сценографії художника-березільця Вадима Меллера.
Звичайно, сучасного глядача не так легко подивувати, але колективу Академічного театру драми і комедії на Лівому березі таки вдалося!
Вистава «Співай, Лола, співай» – чергування акторської буденності та виступів, тому режисер прагне театралізувати життя головних героїв.
Естрадні номери межують з буфом, гротеском, клоунадою, пантомімою, хореографією та характерними сценками. Аби поєднати їх між собою постановник вводить персонажа конферасьє (актор Михайло Кукуюк), який заводить публіку, оголошуючи номери різними мовами, створює колоритну атмосферу.
Серед такого різноманіття театральних засобів розгортається сюжетна лінія – кохання Лоли та професора Гнуса. У першій дії перед весіллям подруга Лоли Густа (актриса Леся Самаєва) у формі пантоміми, наче для забавки і випадково, повідомляє про те, що «у Ло-ли бу-ли сто-сун-ки, піс-ля яких на-ро-ди-лась ди-ти-на, яка зна-хо-ди-ться не-ві-до-мо де».
Глядач не зовсім розуміє для чого про це знати професору (актор Олександр Ганноченко), майбутньому чоловіку Лоли. А вже далі, у другій дії, виринає мелодраматичний сюжет: на весіллі з’являється батько дитини Енді (актор Андрій Самінін), який вимагає гроші аби зникнути, і продовжує плести інтриги до фіналу.
Це типовий самовпевнений артист, шут, улюбленець жінок, котрий здатен ошукати будь-кого. В акторській грі А. Самініна стільки запалу, лоску, інтриги, тому очікуєш, що він ось-ось іще щось утне, тим більше, що Енді – антипод професора Гнуса, а їхній дует – контраст двох світоглядів.
А далі про Лолу, та її стосунки з цими чоловіками.
Якщо повернутись до фільму «Блакитний ангел», то Лола у виконанні Марлен Дітріх, це втілення образу рокової жінки, наслідування легковажної поведінки, яка красою і творчістю тримає біля себе всіх чоловіків, незалежно від віку.
Зовсім по-іншому трактує Лолу актриса Оксана Жданова. На перший погляд, вона особливо не вирізняється від решти артисток кабаре, і навіть не зовсім зрозуміло, чому нею захоплюються чоловіки. Окрім того, вона не дівчина легкої поведінки, а таки наївно, можливо, по-дитячи мила спокусниця, яка незрозуміло за яких обставин потрапила до театру кабаре.
Щось неймовірне відбувається, коли артистка виступає на шоу-концертах! Енергетикою, драйвом, захоплююччи глядача драматично-ліричним вокалом, стає очевидно, що її унікальний талант, ось як вона зваблює чоловіків.
У пісні відчувається природа та характер героїні, кожен виступ по-своєму унікальний, тому під час вистави виникає бажання прийти на сольний концерт актриси Жданової. У сценах з професором Гнусом, актриса вже менш виразна, проте надзвичайно технічна та пластична. Стає очевидно, що їй потрібна лише сцена.
Сценографічний простір створив художник Петро Богомазов. Частина корабельної палуби з боку сцени, де вдало розмістились музичні інструменти, налаштовує до думки, що на гастролі до Театру драми та комедії прибував той славетний театр кабаре «Блакитний ангел».
Ігрові деталі сценографії (частини канонічної червоної завіси з обох частин) лаконічно характеризують місце дії та створюють поле для розкриття творчих можливостей гастролерів. Світлове рішення Тетяни Кислицької додає феєричності та гармонізує простір сцени.
Цікавий, одночасно й простий, перехід у костюмах від шоу до життєвих перепитій артистів. Артистки кабаре у відвертих костюмах поряд тримають плащі, тому коли вони їх одягають, йде інша тема вистави.
Вишукану культуру номерам вистави створює хореографія Олексія Скляренка. Кожен рух акторів відточений, чіткість ліній, графіка, індивідуальна пластичність виконавців виводить «театр кабаре» на більш високий рівень.
Вражає, сцена, коли під час співу Лоли артистки роблять спробу одягнути плащ, чималу кількість плащів. Сцена стає виразною метафорою для характеристики персонажу Лоли: кабаре дає можливість одягати маски, змінювати їх від одного номеру до іншого, але Лола Оксани Жданової прагне залишатися справжньою на сцені, відвертою з своїм глядачем до кінця.
Музика творить енергетично-потужне поле, формує партитуру ритмів у виставі. На сцені театру, безсумнівно, професійні музичні виконавці, які у театрі кабаре додатково виконують роль бродячих скоморох та мімів. Звучання інструментів – акордеон (Ігор Антонов, Валентин Бойко, Іван Завгородній), ударні (Олександр Кохановський, Ігор Антонов), банджо (Валентин Бойко), фортепіано (Олександр Кохановський, н. а. України Лев Сомов), контрабас (Андрій Самінін), тромбон, кларнет, губна гармошка (Іван Завгородній) труба альт (Михайло Кукуюк) віолончель (н. а. України Лев Сомов) створювало палітру різних настроїв, відчуттів, драйвових емоцій, ну і, звичайно, справжнє шоу в театрі.
Ідейні знахідки творців вистави (від режисера, акторів, музикантів до художника та хореографа) вражають творчою вигадкою, кожна сцена стає певним мистецьким відкриттям.
Тому, поспішайте переглянути виставу у наступному театральному сезоні.
Фотографії Ірини Сомової
