Дикий театр — це перш за все театр глуму. Якщо говорити про те, що весь театр розпочався з ритуалу, тоді виконання релігійних церемоній це класних хід для постановки. Режисер Максим Голенко вдало розпочинає свою провокацію. У виставі «Попи, Мєнти, Бабло, Баби» переосмислюються обрядові ритуали. Обряди не несуть свого первинного призначення і набувають значно безглуздішого сенсу. Так священники стали попами, а органи охорони громадського порядку — мєнтами.
Що стосується простору, то виникає бажання прийти у театр з перфоратором, болгаркою, шпателем та іншими інструментами і просто знищити всі радянські коди, що присмоктались до стін як енергетичні вампіри (зірки, молоти і колосочки). Підійти до оновлення повним ходом. Не відшліфувати, а здерити все до цегли – проапгрейдити простір.
Постава будується на принципах фотографування життя, оспівування глупоти і людського невігластва. Ляльки – це міфічні персонажі, що уподібнюють людей, тому завдяки творцям вистави, сцени максимально, лаконічно, доступно відтвоюють первісні почуття: ясні, прості, чіткі. Не хочеться бути надмірно балакучим теотретиком, але уявіть себе лялькою.
Важливим і головним є те, що традиції все ще «живуть» серед народу. Вистава «Ніч перед Різдвом» – це в певній мірі феєрія, якій властива інверсія знаків реальності, з якою підтримується замаскований контакт. Тому феєрія не свідчить про ідеалістичну аполітичну концепцію світу. Це своєрідне викривлення образу реальності і заглиблення у фантастичний світ, де на порозі з’являється трансендентні сутності (те, чого ми не бачимо, але відчуваємо). Традиційний комплекс народних уявлень залишається змінним, бо це закономірно, і з плином часу кожне покоління вкладає свою частку в даний процес.
Естетика чистого театру і потреба в абстракції іноді спонукають режисерів, в міру можливості зняти зі стін все лишнє і «естетично оголити» сцену. Щоб сформувати і зрозуміти той невидимий і все ж такий жваво–рухливий світ духів, що промовляє до нас, і втілити його в аналогічному прикладі за допомогою режисерських рішень, не просто. Режисер Артем Вусик є представник абсолютно іншого театру та нетипових для нас сценічних рішень (психо–фізичні дії). Тому, сприйняття пластичної драми «Перетворення» під впливом відповідного музичного оформлення набувають підвищеної значущості.
Задум, завжди, видається на порядок вище амбітним, об’ємним і потрібним, що виникає проблема збагнути театральний феномен в його різноманітті та глобальності. Зрештою, запропонований матеріал – це значно більше, ніж звичне переказування сюжету вистави чи просто по-новому опрацьована стара історична тема.
На цей час культовий твір «Депеш Мод» набув своєї популярності в Україні і в світі. В рамках театрального фестивалю «Золотий Лев – 2016» відбувся показ вистави «Депеш Мод» (Харківський театр для дітей та юнацтва). Це спільний проект України та Німечини. Про свій період молодості згадують всі – від жителів міських нетриш Харкова до закутків українських сіл. І всюди ці спогади означають одне: брудні і огиді 90 – ті.
Виставу «Енеїда» можна назвати мюзиклом, або музичною комедією. Музична комедія характерними ознаками: переробка популярного класичного сюжету, велика дієвість музики та популярних українських мелодій, метафоричність, розважально-ігрове начало, широке використання реквізитів і світлових ефектів.
Природа зупиненого руху цікава, тому такі пластичні досліди є хорошою знахідкою. Це спонукає глядача творити в уяві текст вистави, і навпаки, сценічний образ постави прочитується внаслідок сукупної дії режисерських кодів та ходів. В результаті постава залишає особливе враження.
Міжнародний театральний фестиваль «Золотий Лев» – це театральний оазис, що збирає навколо себе нові форми, жанри і найкращі реалізовані візії митців.
Як театр взаємодіє з соціумом? Теорія і практика сучасного театру являє собою лише тьмяний відгомін різноманітних театральних експериментів і форм нашого часу. Чимало режисерів, що в свій час були першопрохідцями, на жаль, загубилися чи вичерпали свої можливості. Однак, далі не про них.
Яка ціна такого людстького життя? Персонажі з вистави «Ревізор» приречені на апокаліпсис, що давно мав проковтнути їх. Їхній Бог помер. А може вони самі його вбили? Насправді, з моменту падіння людства пройшло багато часу. Микола Гоголь вклав це у текст «Ревізор». Він заховав це у жанрі комедії…
23 травня на фестивалі «Мельпомена Таврії» відбувся показ двох вистав. Вистава «Лондон» (Перша сцена сучасної драматургії Драма. UA.) і вистава «Оскар» (Київський муніципальний академічний театр ляльок).
Спільним у цих постановка є внутрішній конфлікт. Маленька людина з власними думками і системою цінностей робить вибір.
Якщо ви дивились фільм «Матриця», то можете уявити наскільки композиція The matrix revolutions – Tetsujin підкреслює пластичні малюнки на сцені. Музика досить театральна, тому це хороший приклад як можна поєднати сучасне звучання з трагічною, але філософською історією Льва Толстого.
Чому я використала це слово? Характерним для стьобу є створення перебільшеного, театрального ефекту. Іншим важливим елементом виступає несподіванка і новизна. Сьогодні вважається стильно вміти стібатися, робити це з розумом, тонко, не переходячи межі дозволених морально-етичних норм чи пристойності. В такому випадку – це мистецтвом.
Постановка призначена в основному для дошкільної аудиторії, тобто для маленького глядача, чию увагу потрібно вміти залучати і, що важливіше, вміти її утримувати протягом цілого дійства. Тому режисер прийшов до тієї думки, що якщо в спектаклі буде багато всього яскравого і незвичного (у контексті казки), то вистава стане строкатою приманкою, яка допоможе маленькому глядачеві всидіти на місці. На жаль, через свою невиправдану строкатість ця приманка і виглядала безглуздо.
Чи не надто прямолінійно зі сцени нам кричать про війну, смерть і біль, виходячи у військовому обмундируванні? Це не театральний костюм, наближений до реального, а справжня військова форма, котрої зараз так не вистачає на Сході. Дивно, що ще бруківки з Майдану не привезли…
Режисер В. Кучинський створив виставу так, що психологічно «Благодарний Еродій» несе в собі античні принципи життєвих реалій у сучасній формі. Тому на очах у глядача відкривається не лише історія Еродія, а й закладаються філософські погляди – етичні питання: проблема людини, її природа і щастя.
Музика, що у недавніх постановках Д. Богомазова («Веселощі сердечні, або Кепка з карасями», «Наше містечко») підживлювала драматичну дію, налаштовувала на атмосферу, спонукала глядача до певної емоції, та просто ставала драйвовим нервом вистави, нарешті вихлюпнулась на поверхню. Свідченням цього є народження мюзиклу «Співай, Лола, співай» в Академічному театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра.
Постава драматургії минулих епох чи сучасної хвилі завжди стає своєрідним випробуванням для режисера. Де виникла помилка? Що необхідно допрацювати? Як створити щось нове і не втратити зв’язок з глядачем? Ці питання постійно задають собі митці. Однак, як вже було сказано, кожна постановка – це експеримент, випробування для всіх.