Вікторія Міщенко – мандрівниця по різних світах. Творчий портрет акторки Харківського державного академічного театру ляльок імені В. А. Афанасьєва Вікторії Міщенко

14/07/202416/07/2024 Анна Кривоніс

Витончена й елегантна, на сцені – та, власне, й у житті! – вона справляє враження тендітної та ефемерної. Виразні риси обличчя, світле, кучеряве волосся до плечей надають їй якогось особливого шарму. Легкі та невимушені рухи, дивовижна музикальність доповнюють романтичний образ такої собі дівчини-ельфійки. Разом з тим, у великих очах акторки можна побачити зовсім нехарактерну для подібного образу рішучість і впевненість, силу характеру.

Рок-тембр прадавньої української Донеччини. Перформативна вистава «Доця»

04/07/202404/07/2024 Юлія Щукіна

Перформативність вистави «Доця» виявляється у поєднанні трьох вимірів сценічної дії: двох театральних (гра у психологічному регістрі, ігровий театр, з гостро театральною формою) та концертного (жива рок-експресія). Рок-балади у виконанні Олександри Лютої – це ніби вихід у паралельну реальність. У них можна відчути енергетичну та голосову ворожбу цієї невисокого зросту стрункої і вродливої брюнетки з магнетично виразним поглядом, яка акцентовано впливає на глядачів і немов заповнює собою весь простір сцени.

Творча діяльність державних харківських театрів після 24 лютого 2022 року: проблеми існування, репертуарні пріоритети, мистецькі особливості

17/12/202319/12/2023 Олександра Колесніченко

Головна режисерка Харківського театру ляльок імені В. А. Афанасьєва Оксана Дмітрієва у розмові характеризує пропозицію облради як «сюрреалістичну фантазію». Вона наголошує на важливості живого спілкування та взаємодії між акторами та глядачами в театрі як засоби терапії.

«Орфей»: митець VS війна

19/11/202319/11/2023 Юлія Щукіна

Втім, як вчить наука естетика, краса виникає там, де симетрію порушує асиметрія. У випадку цієї вистави – коли пієтет перед генієм Лесі Українки то тут, то там поступається «святу гри» та іронії, що так влучно відтінює пафос громадянської трагедії. Іронія – в безпосередності реакції актора Д. Петрова на озвучену самим режисером у фонограмі ремарку авторки: «Амфіон – розважний, думливий, старший виразом очей, ніж віком». Не те, що погляд, а все атлетичне тіло актора у відповідь на ці слова «з неба» перетворюється немов на знак запитання до глядачів: «Ви теж це чули?!»

Говори тілом

31/10/202304/11/2023 Олексій Паляничка

10 жовтня в рамках театрального фестивалю Золотий Лев було представлено дві вистави від проекту «Говори тілом»: «Danse Macabre. Безсмертний танок» театрального художника і режисера Богдана Поліщука, а також «Сліди» хореографині та режисерки Тетяни Знамеровської. В анонсі до вистав можемо прочитати, що творці рефлексують над природою смерті та досліджують колективну травму в контексті повномасштабної війни. Пропоную глянути, в якій формі це було представлено та який досвід ми можемо з цього отримати.

Розбачити культуру: театральна резиденція Catch a cat 2023

24/10/202324/10/2023 Кіт Ґаватовича

Як змінюється культура і суспільство після травми і на що варто зважати митцям, аби не ретравматизовувати людей в театрі під час та після війни – на ці питання будуть шукати відповіді учасники та експерти театральної резиденції “Упіймати кота” з 15 по 21 листопада у Львові. Прийом заявок до 25 жовтня.

«Щур» вдало прослизнув повз заборону грати вистави у Харкові

02/10/202302/10/2023 Юлія Щукіна

Вистави «Нафти» є перформативними. Зокрема, у «Щурі» слово подається дозовано, акцентовано (поки не кожному акторові цього театру вдається виявити слово у перформативній виставі як справжню «подію»). У стильному оливково-фіолетовому кольорово-світловому середовищі вистави «Щур» (художник зі світла Олександр Чиж) поодинокі яскраві кольорові акценти набувають символістичного, «фатального» забарвлення, як ті хустки детективів, за однією з яких колеги намагаються ідентифікувати зрадника. В той самий час, лаковані штиблети або капелюхи-борсаліно сприймаються як стильовий маркер детективної серії.

Вдягаю навушник. Репортаж з вистави «Божевільна ніч або номер 13» (аудіоопис для незрячих)

02/10/202302/10/2023 ДОСТУПНИЙ ТЕАТР

Аудіоопис — інклюзивна практика для незрячих та слабозорих глядачів. У театрі це додатковий коментар про вигляд героїв, рухи і переміщення на сцені, жести, усе, що не можна побачити, але що суттєво впливає на сприйняття вистави.
Цьогоріч триває проєкт «Запровадження послуги аудіоопису в обласних театрах Вінниці, Рівного та Хмельницького» за підтримки Українського культурного фонду, його керівник — Любомир Покотило.

Сучасні Вертепи Харкова від режисерки Оксани Дмитрієвої

28/08/202328/08/2023 Марія Прево

Щодо Харківського академічного театру ляльок імені В. Афанасьєва та вистави «Вертеп. Війна. Вірші», жанр якої визначається постановниками як «божевільне балансування понад зимою», то тут виникає цікава колаборація жіночого складу театру з потужною енергетикою поетичних творів С. Жадана. Чоловіча поезія вустами жінок. Режисерка О. Дмитрієва власноруч відбирала різні вірші, суголосні авторській постановній концепції – вистави-молитви, вистави-надії. Перед аудиторією постає багато поетичних сенсів, які набувають візуального метафізичного значення. Глядач відчуває себе культурним дешифрувальником, який віднаходить пояснення закладеним у виставі художнім, поетичним кодам.

Прем’єра драми «ЗВІР» київського театру ProEnglish Theatre. Вистава про біль і надію

11/08/202312/08/2023 Надія Миколайчук

Режисерська версія «Звіра» – сконденсована і скорочена порівняно з оригінальним текстом. Утім ця конденсація працює на користь історії, адже загострює драматизм, акцентує на лінії Дмитра й Каті, увиразнює атмосферу напруги, яка існує між «мирним втомленим війною» соціумом та воїном.

ELECTROСКОВОРОДА: 16 реплік (і багато фото) про новий проєкт від команди театру-лабораторії Vie

20/07/202320/07/2023 Ольга Уточкіна

У червні 2023 року запорізький театр-лабораторія Vie закрив сезон прем’єрою. Музично-філософське дійство під назвою ELECTROСКОВОРОДА досліджує творчий доробок Григорія Сковороди крізь призму сучасної електронної музики та хореографії. П’ятнадцять текстових фрагментів, які зачіпають теми свободи, національної ідентичності та самопізнання, перенесені у абстрактно-психоделічний світ, створений художницею Євою Алвор та медіахудожником Max1Rybalko. Музичну партитуру склав диджей сendrura, хореографію поставила Євгенія Царегородцева.

Шість рукостискань, або Як познайомити світ з нашими неймовірними захисниками.

31/05/202313/06/2023 Аліна Богданович

«Спалахи/Flashes» – це пост документальна вистава, що зроблена у форматі відкритої репетиції. Такий формат був обраний, зокрема через те, що, окрім війни, однією з тем вистави є пошук способів про неї говорити в театрі. Якими засобами? В лоб? Через метафору, символізм, образність? Чи допускаючи ненормативну лексику чи дотримуючись культури мовлення? Чи використовувати суто документальний матеріал? Чи вигадувати п’єсу, засновану на реальних подіях? Предмет цієї дискусії, що вже не перший місяць точиться в першу чергу в Україні, є наскрізним питанням для творців вистави.

II Черкашинські читання: «Мистецтво і митці в часи криз та катастроф»

29/05/202331/05/2023 Марія Прево

Спікерами виступили викладачі кафедри театрознавства ХНУМ імені І. П. Котляревського: доцентка кафедри театрознавства Галина Ботунова, а також ст. викладачка кафедри загального та спец. фортепіано, доктор філософії Поліна Кордовська. Модератором зустрічі виступила в.о. завідувачка кафедри театрознавства, кандидатка мистецтвознавства Юлія Щукіна та інформаційно-адміністративним представником у соціальній мережі – Христина Новосад, випускниця кафедри театрознавства ЛНУ імені І. Франка, а зараз кураторка першого курсу театрознавців у ЛНУ.

«Перш за все перед вами українська біженка, а вже потім актриса». Алеся Андрушевська розповідає про досвід роботи в Нідерландах

02/03/202302/03/2023 Ольга Уточкіна

У виставі Алеся Андрушевська говорить кілька речень рідною мовою: «Війна — це жахлива річ» — ця фраза звучить у виставі українською. Дякую Тьяго за українське слово, за український голос у цій історії».
На сьогоднішній день відбулося 23 покази спектаклю, з яких 15 в рамках туру містами Нідерландів. Мапа подорожей справляє враження: Альмере, Маастрихт, Вагенінген, Роттердам, Харлем, Девентер, Пурмеренд, Арнем, Утрехт, Тілбург, Амстелвен, Лейден, Амерсфорт, Неймеген.

Режисер Слава Самбриш: «Я не є ані тим, ані іншим. Я є молдаванином!»

01/03/202301/03/2023 Дмитро Єрмолович-Дащинський

Взагалі з дитинства починалося мистецтво. Я хотів стати маляром. Почав малювати у п’ятирічному віці. Я тільки про те й мислив. Я не міг навіть віршика задекламувати на якихось заходах, такий був несміливий. Але той «клік», десь у класі дев’ятому, напевно, стався. Я дивився телевізійне шоу, де транслювалась програма для дітей. І там була одна маленька дівчинка, зараз вона є співачкою і акторкою, її ім’я Алена Трибой, вона з Кишинева. Дівчина втілювала образ Кирице — то є такий популярний у нас персонаж, дуже смішний. І мені то так неймовірно сподобалося. Я захотів попросту зіграти цю Кирице, щоб там як. І, зрозуміло, я це зробив.

Культурний фронт і лінія фронту: заньківчанська шекспіріана запорізького періоду (1931-1941 рр.).

01/03/202301/03/2023 Оксана Палiй

Культурне пограниччя степу здавна було важливою складовою у формуванні національної та культурної ідентичності українців. Відтак, цей культурний регіон приваблював увагу багатьох дослідників, та й не тільки. Навіть сьогодні запорізький напрямок – одна із найгарячіших ділянок фронту у російсько-українській війні. Ця кривава війна за ідентичність триває і досі.

«Міністерські» щоденники: про постановку спектаклю під час воєнного стану

04/07/202204/07/2022 Ольга Уточкіна

Після двомісячної паузи театр отримав дозвіл повертатися до роботи. Маємо поновлювати постановку «Міністерства». З острахом перечитала текст, але хвилювалася даремно. П’єса витримала випробування війною і зараз звучить ще актуальніше, ніж до 24 лютого.

Я тільки тепер повною мірою зрозуміла фразу з листа Тичини про похорон Хвильового у фінальній частині пʼєси: «А сонце — як на зло!». Зрозуміла, коли побачила кадри зруйнованого Маріуполя, залитого яскравим сонячним світлом. Якою недоречною може бути краса природи. «А сонце як на зло…»

Світло театральної рампи: «Камінний господар» Лесі Українки в рецепції українських медіа

06/06/202206/06/2022 Оксана Палiй

У пропонованій публікації ми детальніше зупинимося на сценічному прочитанні «Камінного господаря» в театрі Марії Заньковецької. Припускаємо, що за ідеологією партійних функціонерів постановка Сергія Данченка у Львові за драмою Лесі Українки «Камінний господар» мала би бути звичайна прохідна вистава у периферійному театрі: «для звітності». Але тут Лесі Українці пощастило на режисера – Сергія Данченка. Та й спрацював мистецький «родовід» самих заньківчан, які дуже тісно пов’язані з історією сценічних прочитань драматургії Лесі Українки ще з часів Олександра Корольчука.