Театр «Маскам Рад» народився наприкінці травня 2011 року. Перша прем`єра – одноактної філософської притчі «Шабаш на двох» – відбулась 2 липня 2011 року в рамках театрального майданчика міжнародного етно-культурного фестивалю «Трипільське коло». Тому саме 2 липня ми вважаємо Днем народження нашого Театру.
Перший виступ був для нас дуже важким, адже протягом кількох днів йшли дощі та зливи, і велике поле в Київській області, на якому відбувався фестиваль, перетворилось на справжнє болото. Ми виступали на критій сцені, а наші глядачі протягом години стояли в калюжах під парасольками. Жодна людина тоді не пішла з імпровізованої «зали». Можливо, саме це надало нам наснаги та сил у подальшому розвиватися саме у форматі інтелектуального театру, не зважаючи на розуміння того, що прихильників у нього в Києві не дуже багато і доведеться конкурувати з репертуаром найкращих і вже відомих театрів.
Друга наша прем`єра – вистава «Безіменна зірка» Михая Себастьяна – дала нам старт до міжнародного простору. На прем`єрі був аташе з культури посольства Румунії. Йому та його дружині дуже сподобалась наша версія відомої п’єси румунського автора, і вже через кілька місяців нас запросили показати цю виставу на Міжнародному театральному фестивалі в Румунії. Там, в Румунії і «народився» JoyFest – міжнародний театральний фестиваль, який тепер проходить у Києві кожного року в жовтні місяці. Адже ми пообіцяли румунському театру, який був організатором фестивалю, прийняти їх у Києві. Проаналізувавши ситуацію, зрозуміли, що потрібного нам фесту в Києві не існує, то вирішили все влаштувати самі.
Згодом ми започаткували ще кілька фестивалів: фестиваль дитячих театрів «JoyFest-Діти», міжнародний фестиваль історичного кіно «Поза часом», фестиваль української класичної музики «Смальта». Також ми допомагаємо колегам в організації культурних заходів. Наприклад, беремо активну участь в організації Всеукраїнського фестивалю «Країна кобзарів», який відбудеться 23 вересня.
Від самого початку ГО «Міжнародний соціально-культурний проект «Джойфест» і Театр «Маскам Рад», який веде свою діяльність в його рамках, фінансуються виключно його учасниками та за рахунок добровільних пожертв громадян.
Сьогодні Театр «Маскам Рад» налічує в своїй трупі понад 25 акторів, а в репертуарі – біля 20-ти вистав різноманітних жанрів – від класики (Шекспір, Стріндберг, Пушкін, Леся Українка, Байрон, Мопассан, О. Генрі, Чехов, Винниченко, Себастьян, Сент-Екзюпері, Конан-Дойль) до сучасної неоднозначної для сприйняття та розуміння драматургії (Горін, Ульрих Хуб) та авторських вистав, які було поставлено спеціально для показів за кордоном (Життя в ритмі танго. П`яццолла – нотний портрет).
Від самого початку Театральний фестиваль JoyFest став міжнародним. Вже в першому фестивалі в жовтні 2013 року взяли участь театральні групи з Італії, Грузії та Румунії. Тому тепер фестиваль проходить щорічно саме в жовтні місяці. Останній фестиваль відбувся 7-9 жовтня 2016 року в гранд-холі готелю «Хрещатик», і кожна фестивальна вистава збирала до 500-600 глядачів.
Зараз вже закінчується підготовка до V Міжнародного театрального фестивалю JoyFest, який відбудеться 5-8 жовтня також в гранд-холі готелю «Хрещатик». Вхід на фестиваль для глядачів – безкоштовний.
Унікальність фестивалю JoyFest полягає в тому, що він приймає заявки на участь від театральних груп, студій, театрів, незалежно від їх статусу, а також незалежно від жанру, в якому театр працює. За результатами розгляду заявок на одну сцену можуть потрапити академічні театри, незалежні театри, експериментальні театри, музичні театри, театри танцю, театри-студії, тощо.
Фестиваль дитячих театрів JoyFest-діти, який було задумано як фестиваль суто для київських дитячих театрів, згодом поступово перетворився на всеукраїнський. Цікаво, що зростання потужності та географії фестивалю дитячих театрів відбулось майже само собою – отже, безперечно, є велика потреба в подібному фесті у культурної спільноти України.
Ми активно співпрацюємо з київськими музеями. В приміщеннях музеїв, в рамках співробітництва з ними, Театр «Маскам Рад» показує вистави свого репертуару.
Ми намагаємось кожного року хоча б один раз на рік стати учасником міжнародного театрального фестивалю в інших країнах. Тепер ми вже це робимо не для того, щоб себе показати, а насамперед для того, щоб, як кажуть, на інших подивитись. На фестивалях ми знайомимось з театральними колективами, яких потім запрошуємо взяти участь у JoyFest, обмінюємся практичним досвідом з організаторами фестів.
Тепер, дорогі наші глядачі, коли ми з вами трохи ближче познайомились, можна перейти до обговорення тих болючих питань, з якими зустрічаються майже всі українські театри, незалежно від їх походження і статусу. Отже, поговоримо про проблеми функціонування театральної галузі в Україні. Ми в жодному разі не будемо шукати винних, а спробуємо відповісти на зовсім не риторичне запитання, ЩО РОБИТИ – звичайно, у нашому розумінні.
Почнемо з фактів. На нашу думку, тих фактів, про які слід пам’ятати, коли ми говоримо про сучасну театральну галузь в Україні.
Факт перший. Театральна галузь в тому вигляді, в якому вона функціонує в Україні сьогодні, залишилась нам у спадщину від СРСР. Це й система поділу на національні та академічні театри, система звань, все, що з ними пов’язано, підходи до фінансування галузі, тощо. За 25 років майже нічого не поліпшилось, а щось навіть погіршало. Система залишилась радянською, проте її вади в іншому, вже не радянському, вимірі суспільного життя стали ще більш помітними.
Факт другий. Закон України «Про театри і театральну справу», прийнятий у 2005 (з усіма змінами), який в цілому не такий вже і поганий, на жаль, не працює. Про його недоліки більш детально ми поговоримо пізніше.
Факт третій. Зміни в законодавстві щодо призначення керівників театрів через проведення конкурсів та нібито залучення громадської думки не принесли жаданого результату. Констатуємо цей факт з власного досвіду: ми брали участь в конкурсах з обох сторін: наш представник як претендент на посаду директор/художній керівник Театру «Актор», також як Громадська організація в конкурсній комісії (конкурси на посади Генерального директора НІАМ «Київська фортеця» і директора Малої опери).
Факт четвертий. Закон України «Про Український культурний фонд», введення в дію якого передбачено вже 26 серпня 2017 року, прогнозовано не вирішить питань фінансування театральної галузі і загалом культурної галузі в Україні. Заснування Українського культурного фонду у відповідності до прийнятого Закону лише міняє назву організації, яка буде приймати рішення щодо фінансування, а не підхід до прийняття рішень. При цьому не змінюються джерела фінансування культурної галузі, адже знов це залишається рядком у бюджеті. Отже, не змінюється сама суть системи фінансування культурної галузі.
Факт п`ятий. Відсутність дієвої незалежної профспілки, яка має на меті насамперед захист інтересів різних категорій працівників галузі. Національна Спілка театральних діячів України, яка також залишилась нам у спадок від СРСР, нарешті, відновила свою роботу – насамперед завдяки активності й старанням її нового керівника Богдана Струтинського та загалом оновленого складу керівництва спілки. І це не може не радувати. Проте НСТДУ, яка теж залишилась у спадок від СРСР, не є незалежною профспілкою в її загально визначеному світовому розумінні. Порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих, тому дійсно дієва профспілка може народитися тільки «знизу». НСТДУ має докорінно переродитись. Дуже приємно бачити, що сьогодні спілка рухається саме в цьому напрямку.
Факт шостий. Дуже важливий. Треба чітко відокремлювати поняття «театральне мистецтво» від понять «театральна галузь» і «театральний менеджмент».
Мистецтво – це результат людської діяльності, який в галузі театру здійснюється, зокрема, за допомогою театрального менеджменту. Отже, театральне мистецтво – це продукт.
Драматург, режисер, актори можуть бути дуже талановитими, навіть геніальними, проте без театрального менеджменту, є варіант, що вони будуть показувати своє мистецтво перед пустою залою або не зможуть здійснити постановку за браком або відсутністю фінансування (костюми, реквізит, сплата авторських прав, тощо).
Театральний менеджмент – це інструмент – для витвору продукту та його, умовно кажучи, продажу (показу, донесення до глядацької аудиторії).
При цьому театральне мистецтво та театральний менеджмент цілком можуть існувати без театральної галузі в її загальноприйнятому розумінні, оскільки в Україні під театральною галуззю зазвичай мають на увазі існуючу сталу структуру театрів – від театрів комунальної власності районів до національних академічних театрів. Наприклад, незалежні театри фактично й зараз існують поза її межами. Якщо театрові не потрібна велика сцена з освітленням та спеціальним звуком, то такий театр може як середньовічні театри виступати посеред майданів і полів просто неба та збирати гроші до капелюха. І він при цьому буде саме Театром!
Отже, як виявляється, сучасна театральна галузь в Україні – це лише дірява оболонка театрального життя, причому наразі вона вже не покриває всіх процесів, що в ньому відбуваються.
Таким чином, на наш погляд, реформи мають відбуватися не в царині театрального мистецтва, яке може бути цілком самодостатнім, а в царині театральної галузі. Зміна застарілої структури театральної галузі та використання новітніх сучасних світових підходів до театрального менеджменту, природно, мають надати поштовх й розвитку самого театрального мистецтва в Україні.
Отже, що ми сьогодні маємо? Маємо, як то кажуть, що маємо. Псевдореформи, які не дають бажаного результату, оскільки не здатні поміняти докорінно застарілу консервативну радянську систему. Закони, які нібито не погані, проте не працюють, бо це не вигідно можновладцям і щось в останньому тексті, який було потім опубліковано, вони на колінці переробили. Талановитих митців, які мають заробляти собі на життя за кордоном або зніматися у другорядних серіалах на одну камеру. Систему взаємовідносин театрів і держави, навчання театральному мистецтву, побудовану за радянських часів, які за умов сьогодення гальмують розвиток театрального мистецтва.
Тому на останок ще один факт. Виходячи з великого практичного досвіду роботи, описаного вище, і фактів, які також було перелічено вище, ми стверджуємо, що реформувати культурну галузь в Україні – у тому стані, в якому вона перебуває зараз – неможливо. Проте можливо зробити щось інше, що дасть набагато більший ефект, і набагато швидше.
На нашу думку, тільки докорінна зміна структури існуючої театральної галузі, тільки безумовна та беззаперечна відмова існуючих державних театрів від застарілих радянських технологій театрального менеджменту та перехід їх до новітніх світових підходів у театральному менеджменті допоможуть театральному мистецтву в Україні здійснити якісний прорив. Або не допоможуть. Проте це вже буде залежить виключно від митців та театральних менеджерів.
Про те, ЩО саме, на нашу думку, потрібно РОБИТИ, для здійснення реформ у театральній галузі, поговоримо наступного разу.
Автор Інна Гончарова
Керівник незалежного Театру Маскам Рад, драматург, режисер, координатор проектів «Міжнародний фестиваль історичного кіно», «Фестиваль української класичної музики», співкоординатор, член журі Міжнародного театрального фестивалю «JoyFest» і Фестивалю «JoyFest-Діти»
