1.Частина 1. Недитяча проблема дитячого театру
2.Частина 2. Недитяча проблема дитячого театру
Нові напрями, форми, сюжети. Чи знаходять вони своє місце у репертуарі дитячих театрів?
За радянських часів, коли регламентувалося усе, у тому числі репертуарна політика дитячих театрів, проблема складання репертуарів, так би мовити, не існувала. Друковані репертуарні збірки ВААП надавали режисерам можливість обирати серед п’єс драматургів різних республік СРСР. У ті часи п’єси із позначкою «дитячі» не розмежовувалися на «лялькові» та «тюгівські». Деякі твори з цієї радянської класики і досі утримуються у репертуарі дитячих театрів: так, Вінницький, Кіровоградський, Київський, Черкаський театри ляльок показують маленьким глядачам виставу «Гусеня» за п’єсою Н. Гернет, якій вже більш ніж сімдесят років.
У репертуарі багатьох театрів (Полтавський, Одеський, Кримський) з 60-х років XX ст. зберігаються вистави «Я – курчатко, ти – курчатко» за п’єсою Г. Усача, «Таємничий Гіпопотам» за п’єсою В. Лівшиця, «Золоте курча» за п’єсою В. Орлова. В афіші театрів юних глядачів (наприклад, Донецького, Сумського, Севастопольського) з 1970-х років наявні вистави «Кіт у чоботях», «Троє поросят» та «День народження кота Леопольда».
Що ж подивитися?
У наш час, коли зруйновано єдиний простір мистецтва для дітей, з’являються нові напрями, форми, сюжети. Чи знаходять вони своє місце у репертуарі дитячих театрів?
Основою репертуару виключно усіх українських театрів для дітей є казка, сучасна п’єса і класика. Проаналізуємо співвідношення цих жанрів на прикладі харківських дитячих театрів, що, на нашу думку, є найвлучнішим.
Що ж пропонується подивитися дошкільнятам та молодшим школярам? На перший погляд, ця категорія глядачів менше за інші турбує театр. Якщо репертуар «ТЮГу» для старших школярів більш менш регулярно оновлюються – у нинішньому театральному сезоні відбулося дві прем’єри, то для найменших репертуар театру за кілька десятиліть майже не змінився.
Пошуки у цій сфері – найгостріша проблема сучасного театру для дітей. З п’яти вистав для дошкільного віку три інсценізації – дві за добрими старими казками К. Чуковського («Муха-Цокотуха», «Про що розповідали чарівники») і одна – за Г.Х. Андерсеном («Дюймовочка»), і лише дві вистави за п’єсами драматургів 1980-х років А.Хайта («День народження кота Леопольда») і С. Козлова («Співаюче порося»).
З шести вистав для молодшого шкільного віку три інсценізації за творами російських письменників П. Бажова («Хазяйка Мідної гори»), О. Волкова («Чарівник Смарагдового міста»), С. Аксакова («Червоненька квіточка») і лише дві вистави за п’єсами А. Ініна («Подарунок»), В. Орлова («Золоте курча») та одна класична п’єса-казка С. Маршака «Дванадцять місяців». Єдина прем’єра «ТЮГу» 2013 року для наймолодших – «Казковий ярмарок» за мотивами твору О.С. Пушкіна «Казка про попа та наймита його Балду» (режисер А. Лебідь). Перемішавши у своїй виставі-жарті різні за жанром музичні твори (народні пісні, частівки, уривки з балетів І. Стравінського і Д. Шостаковича), залучивши засоби виразності інших видів мистецтв (мультиплікації і тіньового театру), режисер намагається створити яскраве, динамічне та повчальне дійство для дітей. Саме ці епітети найчастіше використовуються для характеристики дитячих вистав.
Лише декілька слів можна сказати про вистави для дітей середнього шкільного віку. Їм пропонується тільки інсценізація О. Драчова «Золоте руно» за давньогрецьким епосом, повчальна інсценівка «Поліанна» за повістю англійської письменниці Е. Портер та інсценівка за повістю І. Франка «Фарбований Лис».
Одноманітність. Проблема?
Аналіз афіші Харківського театру для дітей та юнацтва свідчить про репертуарну обмеженість та жанрову одноманітність його вистав. Для сценічного прочитання обираються або класичні драматичні твори, або драматургічні версії казкових творів. Такий стан театру його головний режисер пояснює проблемами у вітчизняній драматургії, мовляв, ще не створено правдивого образу позитивного героя, який мав би з’явитися на сцені дитячого театру.
Ніхто не применшує значення класичних і казкових творів. І тендітна Дюймовочка, і закохана Русалонька, і бідолаха Лис Микита, і найдобріший у світі кіт Леопольд мають розповідати дітям свої історії. Однак їх присутність на сценах дитячих театрів не виключає актуальної проблеми відсутності сучасної п’єси. Брак дитячих п’єс компенсується інсценізаціями улюблених казок і прозових творів. Як бачимо, інсценізації були обрані і як шлях оновлення репертуару. Коли сам режисер пише п’єсу за мотивами кимось іншим написаної казки, повісті, оповідання, то, як правило, усе обмежується режисерською експлікацією.
Це – продукт для використання у конкретному театрі. Автори інсценівок або точно дотримуються сюжетної лінії казки («Муха-Цокотуха»), або додають дещо «від себе» («Кицькин дім»), і тоді маємо старий сюжет на новий лад. У той час, як п’єса дає простір для творчості режисера, художника, режисерська експлікація – матриця задуманої режисером вистави. Створити за цією матрицею щось принципово інше неможливо.
Реальність – естетичний канон
Чому в архівах наших театрів більш за все казкових творів? Звісно, у казці немає нічого поганого. У ній перші уроки моральності і добра. Але примітивне зло і підсолоджене добро не виховує дітей. Переважання виключно позитиву, бажання відгородити дитину від конфліктів, проблем і, найголовніше, від реальності – естетичний канон, який звичайно використовується у дитячих постановках.
Вважається, що дитині морально важко сприйняти нещасливий фінал історії. Погодитися з такою думкою неможливо. Тільки різноманітні вистави, у яких розкривається діалектика добра і зла, природно підготують молодших школярів до серйозних розмов у театрі підлітка.
Театр ляльок на прикладі Харкова. На що дійсно варто зводити свою малечу
Харківський театр ляльок з огляду на репертуар не відрізняється на краще. Для дошкільнят і молодших школярів пропонуються майже виключно інсценівки за російськими народними казками («Гусі-лебеді», «Жили-були») або за казками Г.Х. Андерсена («Казки Андерсена») та Ш. Перро («Ще раз про Червону Шапочку»). І всі ті ж безсмертні «Кицькин дім» та «Троє поросят».
Для середнього шкільного віку у репертуарі присутні усього чотири вистави, три з яких казки Г.Х. Андерсена («Білосніжка та семеро гномів», «Попелюшка», «Огніво» і одна радянська казка («Пригоди Незнайки»).
Так склалося, що у питанні дитячого репертуару театр додержується принципу – прокат старого, безпрограшного репертуару, і навіть успіхи колективу здебільшого пов’язуються із гучними виставами для дорослої аудиторії. Але з приходом до театру режисера Оксани Дмитрієвої ситуація стала змінюватися на краще, свідченням чого є дві найяскравіші прем’єри – «Про принців і принцес» та «Їжачок з туману».
Сьогодні у Харкові немає вистав для дітей, за своїми достоїнствами здатних змагатися з цими двома. Художній смак, тактовне ставлення до авторів казок, за якими здійснено інсценізації, не підвели постановників. Постановки побудовані не на динамічній зміні подій, у них не домінує протистояння добра і зла, що притаманне жанру театральної казки, це скоріше роздуми про справжню красу, чесність, доброту і відданість. І тому завданням О. Дмитрієвої було надати виставам такої форми, щоб захопити глядачів.
Прийшовши до театру, вони побачать завершений, добре продуманий режисером образ вистави, коли всі його складові частини – гра акторів, хореографія, музична та світова партитура, сценографія – органічно доповнюють одне одну. Хоча театр позиціонує виставу «Про принців і принцес» як виставу для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, а «Їжачка з туману» як виставу для сімейного перегляду, О. Дмитрієва у цих постановках поєднує дитячі відчуття та спогади дорослих про дитинство.
Тому її образи емоційні і зрозумілі усім, «кому від чотирьох до ста років». Відповідаючи на запитання чому ці вистави цікаві і дітям і дорослим, театрознавець О. Аннічев у своїй статті «Самая добрая сказка» пише: «Тому, що не буває у людей різновікового ставлення до вічних цінностей. Діти і дорослі однаково відчувають і цінують тільки справжнє».
Харків як велике театральне місто надає багато можливостей залучити дітей до чарівного світу театру. Афіші «дорослих», і не тільки драматичних, а й музичних театрів (Театр опери та балету ім. М. Лисенка й Театр музичної комедії), теж пропонують завітати на вистави для маленьких глядачів. Неможливо не констатувати, що серед їх вистав є й такі, що ніби переходять з одного театру в інший – виставу «Кицькин дім» можна побачити відразу у трьох академічних театрах, «Попелюшка», «Білосніжка і сім гномів» – у двох. Отже, знов постає проблема сюжетів, героїв та сучасних п’єс.
У цій статті неможна оминути такої форми театру для дітей, як театр, де грають самі діти. У Харкові їх налічується чотири – народний дитячий театр «Каламбур» (керівник Інна Міщенко), «Сорванцы» (керівник Олена Вартанян), «Тимур» (засновник Василь Сідін). В афіші цих колективів зустрічаємо переважно дитячу класику. На противагу їм та консервативним державним театрам театр-лабораторія «СТЕЛ» живе сучасністю.
Його художній керівник Сергій Бережко впевнений, що систему виховання театром треба терміново змінювати і пристосувати до нинішньої соціальної, духовної і навіть політичної та економічної ситуації, що склалася в Україні. Але тут є велика небезпека знов скотитися до «агіток» на злобу дня, тому режисер у своїх виставах наголошує на позачасовій цінності гуманістичного ідеалу. Це – для глядачів, але у такому театрі виховуються й самі актори, які частину свого життя проводять в атмосфері творчості, навчаючись не тільки професії, але й ставленню до життя.
Питання, чому режисери дитячих театрів не ставлять п’єси сучасних авторів, більш ніж риторичне. Одні з них у своїх інтерв’ю впевнено наголошують, що будь-якої кризи драматургічного матеріалу в них немає, ніколи не було і не буде. Навіщо, мовляв, винаходити власний велосипед, коли існує чудова світова література? І дійсно, куди як надійніше оновлювати репертуар старим випробуваним способом, адже класика ніколи не підведе, а у постановці сучасної п’єси завжди є ступінь ризику, на яку зважиться не кожен режисер.
Але чи правильно це? Думаю, варто будувати нове майбутнє і створювати нове покоління, для яких світ уже став іншим, а можливості героїв збільшились у тричі!
Скоро продовження
Інші режисери з напругою, але без особливого успіху шукають нові твори задля розширення репертуару. Хто?
«Авторські п’єси, – говорить дректор Харківського театру для дітей та юнацтва Андрій Гапанович, – не витримують критики.
У матеріалі використані ілюзії Михайла Хохлачева
