Чи можна «правильно» розуміти сучасне мистецтво, і зокрема танець? Декілька «секретиків», щоб навчитися його сприймати, якщо таке взагалі можливо? Одного разу після однієї прем’єри танцювальної вистави, мій супутник запитав: «А хіба буває погане сучасне мистецтво?». Однак, я не мала однозначної відповіді на питання і одночасно була здивована таким формулюванням. Насамперед я намагалася визначитися для себе – як сприймати те мистецтво, яке ми називаємо сучасним? Чи може воно бути хорошим/поганим/нейтральним? Яка роль відводиться глядачу і, відповідно, що може піти «не так», щоб це мистецтво не сприймалося? Так почав створюватися цей текст, який зараз перед вами.
Визначень, що таке «сучасний танець» є надзвичайно багато і вони не є вичерпними, адже сучасний танець не про існуючі форми, а про постійний пошук нового. Не будемо занурюватися у класифікації й історичні контексти, в яких виникали і формувалися окремі танцювальні практики, які сьогодні стали компонентами «сучасного».
Як зазначив один із дослідників танцю Noémie Solomon «Не кожен танцівник мав щастя потрапити в оточуючий світ «у свій час»» (Not every dancer has the luxury of being ‘of its time’ in the current world).
Відповідно, не всі танці/вистави/перформанси були оцінені й визнані сучасниками. Для інновацій в мистецтві – звична історія.
Порада 1. Довіряти собі, коли дивишся танець, який названий сучасним
У зоні сучасного мистецтва, парадокс полягає в тому, що ми як глядачі, більш компетентні й досвідчені у сприйнятті, аніж схильні вважати. Відчуття, що народжуються під час перегляду, і враження, що сформуються потім – щирі, а тому не можуть бути «неправильними». Часто можна почути не тільки від «пересічних» глядачів, а й від досвідченої публіки: «Я не розумію сучасного танцю», або « Я не знаю, як про це можна говорити/писати». Все це через те, що ми звикли раціоналізувати відчуття, пересвідчуватися, що певні дії/рухи/звуки означають дещо. В танці панує протилежний підхід – те, що ти відчуваєш, коли дивишся є метою та головним продуктом сучасного мистецтва. Тому немає «хибних» відчуттів, адже вони породжені досвідом і навколишнім світом, який дав нам можливість дивитися й відчувати. Правильно було б не запитання: «Чи існує погане сучасне мистецтво?», а «Чи може бути так, що я дивитимусь і не відчуватиму нічого?». Для того, щоб щось відчувати, варто перш за все довіряти собі і не намагатися розкласти побачене по поличках істинне – хибне. Сучасний танець як і інші види мистецтва, прагне не до того, щоб його «розуміли», йому потрібно, щоб його «чували». Ці чуття – не обов’язково позитивні емоції чи радість буття, і це теж треба враховувати, коли йдете на сучасну танцювальну виставу. Тому якщо хочеться виключно прекрасного, комфортного і приємного то, можливо, краще обрати щось інше.
Порада 2. Один твір може мати багато інтерпретацій. Не лякайтесь!
Виставу одночасно дивиться досить багато людей: ви, ваш сусід по кріслу, жінка у першому ряду тощо. І у кожного виникають власні інтерпретації побаченого і різні враження від нього. Це прекрасно, адже для сучасного танцю єдиного бачення, яке заклав автор, не існує. Отже, сперечатися про те «що саме це було насправді» немає сенсу. Замість цього важливим стає інше – обмін різними враженнями, що збагачує і продовжує життя твору. Скільки глядачів – стільки можливих інтерпретацій. У танцювальних рухів немає (як у словах) стійких умовних значень. Потік смислів народжується тут і зараз, із вашого власного досвіду, побачених раніше вистав і мистецьких творів, чи просто поточного настрою. «Що це було для тебе?» – найбільш коректне запитання, яке може бути задане після завершення вистави.
Звичайно, якщо ви розумієте культурний контекст твору, знаєте кілька попередніх робіт хореографа, знайомі з його думками – це додасть нових рівнів вашому сприйняттю. Але тільки вам вирішувати, на якому рівні сприйняття вам хочеться бути. Довіряйте собі під час перегляду.
Порада 3. Слова вводять в оману, відчуття – ніколи
Існує два основні погляди на співвідношення реальності та її сприйняття людиною. Перший – наполягає на об’єктивності існування того, що ми бачимо довкола. Інший стверджує, що весь світ с сукупність наших відчуттів. Філософи століттями намагаються зрозуміти істину в цій суперечці, її проживає щодня кожен із нас. Це боротьба між «об’єктивним» твердим знанням і «суб’єктивним» відчуттям.
Сучасний танець часто пропонує вимкнути суворі догми, відкинути концепції, правила і віддатись виру відчуттів. Вистава створена з рухів, світла, костюмів, звуків музики і ще чогось, що не піддається опису, для того, щоб ми могли сприймати сенси у всій повноті.
Порада 4. Потворне може бути прекрасним (і навпаки). Відмовтесь від ролі критика та відкрийте в собі дослідника
Балетний театр, що сформувався у ХVII ст., базується на витончений рухах, симетрії і прагненні до піднесеності. Така естетика часто формує наші очікування від споглядання танцю й досі. Але вже перші представники нового, сучасного танцю запропонували протилежний підхід – спуститися «з небес на землю», щоб досліджувати навколишній простір, виражати власні складні емоції і розповідати історії.
Оскільки світ наших вражень, емоцій та переживань аж ніяк не «ідеально-симетричний», то і рухи сучасного танцю суттєво відрізняються від строгих балетних форм. У сучасних танцювальних перформансах можна побачити і те, від чого ми відводимо погляд на вулиці, в транспорті чи живучи поряд із іншими людьми, те, що бентежить і, можливо, здається огидним. Поняття «справжнє» і «бездоганне» виражають протилежні властивості людини і оточуючого простору. Тому «незграбність», яку можемо побачити у рухах танцівників – теж прекрасна. До цього варто бути готовими, коли приходите на виставу сучасного танцю.
Порада 5. Коли подумаєте, що теж так можете, то виходьте на сцену
Зазвичай нас як глядачів вражає технічність виконання танцю, віртуозні трюки, злагодженість рухів, плавність і граційність танцівників. Ми розуміємо, що для такого танцю потрібні роки тренувань і вправ. Однак, ми не визнаємо рівня складності «простих» рухів. Ми не бачимо енергій і зв’язків, що містяться в них. Ми схильні не бачити рівня зосередженості, необхідної для здійснення повсякденних рухів насичених при цьому станами й емоціями – спокою, очікування, захопленості, пристрасті. Все це може відбуватися в сучасному танці за допомогою тих самих рухів, які, здавалося б, можна повторити в себе на кухні вдома.
Коли думаємо «я теж так міг би… йти, дивитися, стояти на сцені…», ми починаємо аналізувати те, що потім назвемо побаченим танцем. Мистецтво ж полягає не в тому, що є певний список рухів, які викорисовують на сцені актори, а в тому, як вони їх роблять, з яким відчуттям, осмисленням, уважністю. Лише надзвичайно талановитий танцівник може «просто» стояти на сцені, транслюючи безліч емоцій одночасно. І тоді ми перестаємо бачити «простоту» і зазираємо вглиб себе.
Порада 6. Не шукайте на сцені відповіді. Дайте волю вашим запитанням
Остання і не менш важливіша за всі попередні – «не знати – це добре». Це може суперечити всьому, чого нас вчили у школі, але у сприйнятті сучасного мистецтва, і танцю зокрема, працює саме це «антиправило». Сучасний танець вчить нас задавати питання, а не знаходити відповіді. Рух або статичність, технологічність чи природність, гарне чи потворне – опозиції і контрасти переплітаються в танцювальній виставі і збуджують нашу уяву. Ми можемо отримувати задоволення або занепокоєння від такого виклику, головне – не залишатися байдужими.
Можна розширити межі того, чим є танець, сучасне мистецтво наближає його до філософії, психології, науки про людину і суспільство. Часто танець піддає сумніву не тільки естетичні, а й усталені суспільні норми. Це може викликати відчуття «нерозуміння», але приймаючи це відчуття, ми опиняємось по інший бік усталених рамок. Ми продовжуємо запитувати себе: «Що це взагалі було?». Не «яке?» – прекрасне чи потворне –, а саме «що?». З цього починається мандрівка до сучасного танцю, до розуміння кожного руху як унікального. І якщо на першому етапі ми «нічого не розуміємо» то це свідчить лише про нашу відкритість до чогось нового.
«Чи буває погане сучасне мистецтво?» В той день я так і не відповіла, але дослідження триває досі. Сподіваюсь, що після цього матеріалу, ви будете трішки більше довіряти собі й власним відчуттям під час перегляду кожної з 7 абсолютно нових танцювальних вистав, прем’єри яких відбудуться вже у вересні в чотирьох містах України – Києві, Дніпрі, Одесі та Харкові.
Дізнатися про події міні фестивалю «Артіль», а також про дотичні цікаві подій ви можете на сторінках соціальних мереж.
facebook https://www.facebook.com/artilminifest/
instagram https://www.instagram.com/artilminifest/
сайт: https://www.artil.org.ua/
