Все слід робити настільки простим, наскільки це можливо, але не простіше
(Альберт Енштейн)
23 травня на фестивалі «Мельпомена Таврії» відбувся показ двох вистав. Вистава «Лондон» (Перша сцена сучасної драматургії Драма. UA.) і вистава «Оскар» (Київський муніципальний академічний театр ляльок).
Спільним у цих постановках є внутрішній конфлікт. Маленька людина з власними думками і системою цінностей робить вибір.
В основі рис характеру людини лежить життєвий досвід, який ми набуваємо протягом свого існування. З часом формується стереотипи, ми дорослішаємо і забуваємо найголовніше.
Фестиваль «Мельпомена Таврії». День 3
Моновистава «Лондон»
Перша сцена сучасної драматургії Драма. UA.
Режисер – Павло Ар’є
Складно ставити сучасну драматургію, складно і про неї говорити. Павло Ар’є – сучасний український драматург і режисер. У його роботах є щось особливе. Він тонко відчуває проблематику і вміє просто показати складні характери, теми і проблеми.
Моновистава «Лондон» про білоруського сантехніка Гєну (актор Ярослав Федорчук), котрий любить свою роботу, любить свій дім і може відрізнити справжнє від синтетики.
Не мені вирішувати виправдовувати Гєну чи осуджувати. Історія білоруського сантехніка дуже проста, але сповнена реаліями сучасного сприйняття світу людини, котра має глибокі і щирі почуття до своєї батьківщини.
Актуальна і провокативна
У чому її актуальність? Не одноразово ми купуємо лотерейний квиток для того, щоб змінити своє життя.
Один відправлений лист, посилання чи стерті цифри можуть змінити все. Актуальність теми у тому, що ми живемо у постсовковому просторі, де ризик як правило – це зона турбулентності, зона напруги і можливої небезпеки. Ми прагнемо чогось нового, але чи готові ми до цього по справжньому?
Чому провокативна? Тема еміграції і внутрішного конфлікту болюча для нас. Кожен хоча б раз задумувався поїхати з країни і віднайти своє щастя, хай навіть за океаном.
Гєна був у Лондоні. Гєна бачив Біг Бенд. Гєна любить Білорусь.
Він звичайна людина і в ньому ми впізнаємо себе. Англійська мова, віза, літак і нове життя. Часто ми почуваємо себе не комфортно від незнання мови чи відчуваємо стид за те, хто ми. Нам добре там, де все знайоме, стабільно і передбачувано. Простіше кажучи, це стан, в якому ми відчуваємо себе «вдома».
Чи стидно Гєні за свої вчинки? Чому він говорить до глядача від третьої особи? Це важливо, адже глядач звик до промов, монотонних художньо-метафоричних монологів, а у виставі «Лондон» їх немає. Буденність, рутина і стабільність – ключові переживання героя п’єси.
Простір сцени – це робочий майданчик (з дошками і унітазами), а Ярослав Федорчук у ролі Гєни – оповідач, котрий фігурує у виставі як спікер, розповідає про своє життя у картинках. Слайди – це фото, які ми зберігаємо у альбомах і показуємо лише близьким людям.
Глядачі сприймають виставу досить передбачувано, їм соромно, бо впізнають себе. Відверті розмови актора з глядачем дивують нас своєю правдою і щирістю. Гєна з нами тут і зараз, тому його історія не може залишити байдужим, вона викликає безліч запитань, провокує і бентежить.
Це новий якісний театр, до якого не звикла наша публіка. Соціальний крик і художня реалістичність звучить у фіналі. «Приезджайте В Беларусь» – композиція, яка зриває маски з усіх глядачів, оголює живий нерв і болить як зубний біль.
Вистава «Оскар»
Київський муніципальний академічний театр ляльок
Режисер-постановник – Михайло Урицький
На Сцені під Дахом у приміщенні Херсонського театру імені Куліша відбулась камерна вистава «Оскар».
Це філософська притча, інсценізація новели «Оскар і Рожева дама» французького автора Еріка- Еммануеля Шміта.
Тема життя і смерті неодноразово простежується у творчості багатьох драматургів. Філософський пошук істини не знайшли у античності, не можуть знайти і сьогодні.
«Істина – не те, що можна довести, істина – це простота» – казав Антуан де Сент-Екзюпері.
Десятирічний хлопчик хворий на рак багато вчить своєю історією. Смерть і життя – це рівноцінні сенси, до них не можливо звикнути, але можливо навчитися їх розуміти. Боятися смерті = це боятися жити.
Вистава побудована на метафорах, епітетах і символах. Сцена сварки і примирення показана тіньовим театром, а багато внутрішніх переживань героїв передає музичне оформлення через хіти Земфіри.
Постава побудована як дорослий добрий мультфільм. Планшетна лялька живе у тримірному просторі, здійснює контакт із глядачем на кількох рівнях: візуальному, емоційному та смисловому. Актори тримають тонкий контакт, вживаються і з ніжністю підходять до своїх персонажів.
Кіно чи театр?
Більшість людей вибирають фільми. Вистава «Оскар» – це живий мультфільм. Проста біла квадратна конструкція і відеопроекція легко трансформують місце дії з палати лікарні у церкву.
Приємно дивує робота режисера Михайла Урицького. Втілення сюжету показано не через депресивно-трагічний мотив, а світла, сповнена життєрадості і добра сюжетна лінія. Атмосфера спокою і нотки самодостатності звучить у фіналі.
Лялька дає можливість показати на сцені філософську притчу, з легкість говорити з дорослими про складне простими словами. Вистава складається з номерів-днів і кожен день по своєму особливий. То у блакитному світлі прожекторів, то у світложовтих тонах відбувається життя маленького хлопчика.
Актори Юлія Шаповал та Ігор Федірко грають живим планом, ніби персонажі з коміксів відкривають страхи дорослих.
Оскар і Рожева дама – друзі, які вчать один одного як справляться з бідами і як прийняти невідворотність смерті.
Знайти спокій і жити, поки є на це час. Оскар проживає свій один день як десь років. Все це гра, але чому ми здорові і сильні дорослі забуваємо жити. Хлопчик вчить всіх, як знайти в собі сили і бути щасливим.
Дорослий ляльковий спектакль «Оскар» про дійсно складні речі. Але простота гри і абсолютна свобода дій акторів дозволяє торкнутися Бога.
Фото фестивальне
