Чарлз Буковські — гений, що жив за своїми правилами. Пив, любив і писав. Говорив брутально про те, що слухати гидко і боляче. Про дійсний світ, який нас оточує, в якому ми живемо і від якого стараємось якомога далі втекти.
Театральна майстерня «Сліди».
Спільний проект Білорусь—Росія.
«Найкрасивіша жінка в місті»
За творами та інтерв’ю Генрі Чарлза Буковські
Актор і режисер — Олександр Курц
Коли ти п’яний, світ як і раніше десь поруч, але він хоча б не тримає тебе за горло.
— Чарлз Буковські
На перший погляд у цих словах немає нічого суттєвого. Не кожен може приміряти цей образ до себе і це прекрасно. Однак, цитати та твори Чарлза Буковські є важливими для багатьох людей, певних індивідів, що втратили відчуття справедливості, весь час перебувають у конфлікті із зовнішнім світом (політика, світобачення, соціум, релігія).
Молодь часто бачить в собі цинічного мізантропа Чарлза. Інколи так і хочеться, без гармонії завершити власну історію — з небес спустити деус екс махіну, або створити формулу для випадкового завершення сюжету.
За правилами класичної п’єси, драма повинна завершуватися моментом, коли проблема вичерпала себе, коли глядач не запитує — «А що далі?». Однак, вистава «Найкрасивіша жінка в місті» — монорозповідь, що не підносить на тарілці красивий результат.
І хай як би нам хотілось побачити happy end, у поставі упорядковано все «за» і «проти». Добре співставлені трагічні та комічні моменти, напруження і відчуття легкості (у висловлюваннях), а трансцендентна справедливість драматичного світу героя — це пошук письменника до розуміння раціональної природи і солодкавого падіння окремих індивідів, що стають вільними.
Ілюзорна дійсність
Дія, що спрямована на створення ілюзії, зазвичай створює подвійний ефект реальності. Слово зі сцени звучить прямолінійно до глядача, а актор спонукає себе до цілковитої ідентифікації з дійовим персонажем. Ми бачимо перевтілення Олександра Курца в Чарлза Буковскі. Спірний образ і спірні думки.
Невидима четверта стіна зникає на початку вистави. На сцені за кав’ярним столом сидить молодий хлопець і розповідає свою—чужу історію.
«Найкрасивіша жінка в місті» — це синтез автобіографічних шматків Чарлза Буковскі (інтерв’ю) та його поезії. Уся дія — це візія юнака, що в певних мізансценах відокремлює зал від сцени. Не на довго, лише моментами, щоб передати достовірність щирих почуттів.
Вистава «Найкрасивіша жінка в місті» залучає до активної участі глядача. Нам пропонують відкрити для себе «болючі» моменти тексту із життя героя, пошуки себе і любові.
Театральний простір без застиглих декорацій, без остаточного реалізму, без відповідності місця і часу. Публіка пронизує своїми поглядами актора Олександра Курца, взалежності від мізансцен. Слухає, дивиться, співчуває, кепкує. Немає змін освітлення, немає нічого такого, щоб глядач відчував себе в театрі. Краса і потворність поєднуються в образі героя.
Півметра
Олександ Курц виступає ментором життя Чарлза Буковські, а глядач сприймає презентацію як його власну історію. Хто колись не зустрічав найкрасивішу жінку в своєму місті?
Дистанція між актором і глядачем півметра. Тому активні, уважно «прощупують» нашого характерного героя, уважно ставляться до «болючих» моментів сцени.
Інтерпретація «Найкрасивіша жінка в місті» стає матеріалізацією свободи поведінки. Кожен рух на сцені, наближається до рухомої інсталяції. Живий музей живого героя.
Адаптувати текст таким чином, щоб моновистава не відсилала нас в далеке минуле, а разом творила історію «тут і зараз» складно. Однак, різні погляди на цей образ, адаптуються до театрального, текстуального й сценічного об’єкта.
На сцені хіпстер, уже не лінійний і однозвучний об’єкт, а змішаний і багатоголосний.
Абстракціоністський театр
Цю виставу можна віднести до абстракціоністського театру, хоча не впевнена, що такий існує. «Найкрасивіша жінка в місті» — це стилістична оповідь, яка за жанром нагадує щоденник. Ми так часто видумуємо, що в певний момент не усвідомлюємо. За стіною ми чуємо голоси чи шум моря?
Текст є нетеатральним — і в плані написання матеріалу, і в плані сценічної постави. Тому важко простежити і об’єктивно оцінити старання інтерпретатора. Праця мистецька, це стосується постави, що абстрагує нас від зовнішнього світу, тому таку виставу можна віднести до абстракціоністського театру.
Це моновистава, яка займає позицію частково бути поезією, частково бути нічим. В принципі, так можна фіксувати моменти нашого життя. Щось ми пам’ятаємо конкретно і тому виділяємо в цілу історію, а щось узагальнюємо і відносимо до цілого періоду нашого життя.
Режисер Олександр Курц створив історію, якій притаманна система видимих і невидимих кодів (в тексті, в сценічному просторі, в атмосфері). Так у камерному просторі, ми фільтруємо кожне слово, надаємо значення тому, що важливе нам сьогодні, абстрагуємось від страждань і виокремлюємо себе з натовпу.
Чимало божевільних естетів робили спробу пояснити чи класифікувати такий процес. О.Шлеммер розумів це як «спрощення й формування сутності, елементарності, первинності, протиставлення одиничності речі, її багатогранності».
Щодо сценографії, то мені не вистачало лофту, сценічний простір є просто сценою коробкою і час від часу глядач губить сюжетну нитку. Концентрується на словах, а візуальна частина розмивається перед очима.
Попри різні інтимні моменти, нецензурні висловлювання, сплески надто театральних повторювань, виставу можна позиціонувати як геометризацію форми. Згладжування кутів (пластичні рухи), розкриття сенсів існування (через алкоголь як спосіб відійти від реального) та формальні умовності (дія відбувається в різних часових просторах).
Однак, це немає значення, якщо ми не можемо зробити висновок. Що ж насправді відбувається в житті людей?
Чому соціум створює несприятливі умови для реалізації поставлених задач чи мрій? Одна правильна відповідь на запитання може врятувати життя молодій жінці. Але чи станеться це? Варто прийти і глянути.
З посмішкою згадую уривок з вірша свого брата Ігоря:
«В едемськім саді чути крик,
столиця грішна страх парує.
Краса врятує світ людський.
А хто тоді красу врятує?».
Слова влучно лягають у контекс цього матеріалу. Однак, відповіді на це запитання, мабуть, нема. Якщо хтось знає, то чекаю на зворотній зв’язок.
Фото з архіву Олександра Курца
