Засновувати театри у прифронтових містах – такий задум виник у «Запорізької нової драми» наприкінці 2016 року. Амбітна ідея вилилася у створення проекту «Театральна лабораторія. За межами страху». Для участі були відібрані шість міст Донецької і Луганської областей. Два місяці тривали майстер-класи, репетиції і покази вистав. Чи вдалося досягти мети? Давайте розбирати.
«Запорізька нова драма» – молодий незалежний театр, який популяризує сучасну українську драматургію. Так специфікація є рідкісною для міських культурних осередків. Але не лише це є особливістю молодого театру. Вигадування унікальних мистецьких прецедентів, які провокують і дивують – ось найцікавіший вектор діяльності «ЗНД». Прикладом є фестиваль «Дні української драми» або читання п’єс в рамках вечірок електронної музики. Створити постійнодіючі театри у прифронтових містах – романтична мрія відважних неофітів. Це варто уваги.
«Театральна лабораторія. За межами страху» обрала для роботи такі міста: Бахмут, Краматорськ, Маріуполь, Покровськ, Старобільськ і Сєвєродонецьк. Структурно проект був поділений на чотири етапи і тривав два місяці.
1 етап. Показ у містах акторами «ЗНД» інтерактивного спектаклю.
2 етап. Формування команд кожного міста, які запросили до Запоріжжя на навчальні воркшопи та майстер-класи.
3 етап. Обрання групами наставників і створення власної вистави.
4 естап. Відкритий показ результатів у кожному з шести міст.
Заговори, щоб я тебе побачив
Інтерактивний спектакль був вибудований таким чином, щоб дати змогу глядачам стати співтворцями вистави. Арт-менеджерка «ЗНД» Вікторія Петрова розповідає як це виглядало на практиці:
«Ми прописали 22 пункти у сценарії вистави. П’ять пунктів це питання до аудиторії (максимально гострі, як нам здавалось), 10 – театральні монологи, які актори знали напам’ять, та ще 7 – тріггери (початкові фрази – наприклад «Мені соромно, що…»), за якими актор мав одразу створити свій імпровізований текст. Таким чином ми поєднали у одній виставі художній та документальний театри».
Окрім того, перед початком спектаклю актори «ЗНД» проводили кілька тренінгів, аби об’єднати присутніх і допомогти їм подолати хвилювання. У кожному місті публіка по-різному реагувала на подібний формат, оскільки для багатьох це був перший досвід постдраматичного театру.
У Бахмуті і Старобільську глядачі швидко пішли на контакт і активно ділилися власними рефлексіями.
«У відповідь на питання «Що стається у найменш підходящий момент?» глядачі почали один за одним розповідали їхні особисті історії про обстріли та окупацію міста. «В найменш підходящий момент біля твого дому прилітає перший пакет «Граду», і ти виходиш подивитись, чи не загорівся дім поруч, і саме в цей момент прилітає другий пакет…», – переказує репліки глядачів Вікторія Петрова.
У Сєвєродонецьку на виставу прийшли актори луганського ТЮГу, яких не задовольняє репертуарна політика театру. А у Маріуполі публіка виявилася найбільш підготовленою до перформативності сценічної дії. Протягом усього періоду показу вистав бажаючі долучитися до «Театральної лабораторії» заповнювали анкети. Організатори отримали 70 заявок, з яких відібрали 28.
Практика замість теорії
Друга частина – шестиденний теоретично-практичний інтенсив у Запоріжжі. Команди з п’яти міст (у Краматорську сформувати групу не вдалося) відвідували лекції, тренінги, майстер-класи. До організаторів «Театральної лабораторії» приєдналися режисери, актори та драматурги зі всієї України: Петро Армяновський, Роза Саркісян, Ірина Гарець, Антон Романов, Ольга Донік та Павло Неброєв. Всі вони підготували програми занять, однак вже на самому початку довелося корегувати плани. Оскільки більшість учасників проекту не мала жодного театрального досвіду, складні теоретичні завдання відклали до кращих часів. Головним вектором було обрано саме практичні знання.
Вивчення драматургічних конструкцій на конкретних прикладах, написання монологів, акторські та режисерські тренінги, тощо. Інтенсивна програма тримала учасників в тонусі, хоча деяким з них розуміння естетики сучасного театру давалося складно. В результаті напруженої роботи кожна команда мала представити ескіз спектаклю.
Тут варто окремо акцентувати увагу на відборі тем. Під час першої зустрічі з наставниками учасники висловили небажання торкатися теми військового конфлікту. Однак під час занять та на фінальному показі другого етапу ця болюча тема в той чи інший спосіб опинялася у фокусі уваги.
Як слушно зауважив Антон Романов: «Війна є нашою запропонованою обставиною». Всі команди підготували ескізи вистав і продемонстрували результат тижневих репетицій у просторі галереї Barannik. Найкраще із завданням на думку тренерів впоралися команди Бахмута та Сєвєродонецька.
Іди і роби
Протягом третього етапу команди намагалися самостійно створити повноцінний спектакль у своєму місті. За кожною групою був закріплений куратор, який допомагав і скеровував. Учасники мали визначитися із форматом, домовитися про репетиції, знайти приміщення… Тобто відчути об’єм закулісної роботи, що передує виходу на сцену. Більшість з цим завданням впоралася. Всі команди обрали документальний формат вистави і зібравши вербатім спробували розповісти про своє місто. На цьому етапі проявилися конфлікти в середині груп, оскільки учасники почали розходитися у поглядах на творчі та організаційні питання. Але не дивлячись на розбіжності всі п’ять команд дійшли да фінальної частини «Театральної лабораторії».
Четвертий етап – гастролі. Організатори «Театральної лабораторії» умисно дистанціювалися та переклали більшість менеджерських зобов’язань на учасників проекту.
«Ми хотіли дати змогу командам здобути базові організаційні та комунікаційні навички – організація вистави, спілкування з менеджерами арт-платформ, ЗМІ, командами та менеджерами з іншого міста, куди вони мали вирушити на гастролі. Перед кожною командою стояло завдання розробити макет афіш, написати прес-реліз, домовитись про час і місце проведення заходу, спланувати промо заходу», – пояснює Вікторія Петрова. Таким чином мала утворитися мережа зв’язків, яка у майбутньому допомогла б театрам спілкуватися та співпрацювати.
Командам вдалося організувати дев’ять заходів, дехто навіть обрав собі назву та розробив логотип. Особливо яскраво проявилися дві групи: театр BackArt (Бахмут) зі спектаклем «Звёзды в унитазе» і Квартет Вам@Нам (Сєвєродонецьк) з виставою “Влияет ли наличие туалета в библиотеке на положение в Сеагвардсе”. Серйозні внутрішні протиріччя виникли у колективу з Маріуполя, але компроміс все ж вдалося знайти. Вирішено проблему було таким чином: учасник Олександр Гент створив документальну виставу про волонтерів «Мережа» і привіз її в Покровськ. Решта команди взяла участь у спектаклі свого тренера Петра Армяновського «Спектакль о понятиях и любви», якій він поставив спеціально для проекту.
Ще тому не кінець, є ще хвостик
Офіційно «Театральна лабораторія. За межами страху» завершилася вісім місяців тому. Засновати шість стабільних театральних осередків з постійною трупою та репертуаром не вдалося, але провал починанню «Запорізької нової драми» зараховувати зарано. Важливим є імпульс зрушень, запущений проектом. Знайомство із сучасним театром, його внутрішньою кухнею допомогло учасниками повірити у свої сили.
Повернувшись до дому, активісти сєвєродонецької команди долучилися до проведення театрального фестивалю “Східний ExPress”. У Бахмуті регулярно проводяться читання п’єс сучасних драматургів. На території «Платформи ТЮ» у Маріуполі стали частіше проходити спектаклі та перформанси. Більше того, нещодавно завершився проект «Сучасні театральні майданчики – осередки громадянської активності», організований драматургинею Іриною Гарець як своєрідне продовження «Лабораторії». Театральне павутиння шириться прифронтовими містами і може найближчим часом ми будемо збирати валізу, аби подивитися прем’єру, скажімо, у Лисичанську.
Автор: Оля Уточкіна
Фото театру «Запорізька нова драма»
