Автор і режисер – В. Лісовий
Мультиплікація – О. Федун
Цього року на ХІІ Всеукраїнському фестивалі «Тернопільські театральні вечори. Дебют», котрий присвячений відзначенню 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка, організатори вирішили представити глядачу не тільки вистави драматичних театрів, а й показати лялькове мистецтво на рівні із драматичним у всій його багатогранності та серйозності виставою «Тарасова казка» В. Лісового, Б. Мельничука Тернопільського академічного обласного театру актора і ляльки.
Вважаю таке рішення організаторів правильним, адже українському глядачу вже давно потрібно зрозуміти самобутність мистецтва театру ляльок та позбуватися необґрунтованих стереотипів про нього.
Представлена постава переносить маленьких глядачів аж у три виміри: реальний світ – кімната Оксанки; минуле, куди дівча потрапляє, перевтілившись у ляльку та мультиплікаційний малюнок, що час від часу показує місце дії або окремих персонажів.
У великій мірі саме завдяки зверненню режисера Володимира Лісового до прийому мультиплікації (Оксана Федун), вистава стає доволі сучасною, що дає можливість втримати увагу глядача, зацікавити його. Цікаво і те, що сценічні образи акторів повністю відповідають зображенням на екрані.
Із відкриттям ширми, ми потрапляємо у кімнату маленької дівчинки Оксанки (Катерина Шпільман), яка майструє власних ляльок для шкільного завдання. Дівча непосидюче та жваве, вбране у вишневий сарафан та з бантиками на голові, прагне осягнути все і, зокрема, дізнатися більше про дитинство великого українського пророка Тараса Шевченка. Батько (Богдан Братнюк) та мама (Ольга Водюк) вкладають дівчинку спати. Уві сні починається маленька подорож у дитячі роки поета.
Для підсилення конфлікту у казці існує Примара Забуття (Іван Головатюк), котра з’являється, щоб завадити героям згадувати деталі із життя Тараса Шевченка чи просто забути його творчість. Однак його суперником виступає Добра Пам’ять (Наталя Буняк). Її основна мета – знищити Примару і не дозволити згаснути свічі пам’яті про Кобзаря.
Іван Головатюк для кращого зображення свого героя застосовує цікаві голосові модуляції, котрі лякають маленьких і смішать дорослих. Це робить його образ виразним та не залишає байдужих. Оригінальними є і його пластичні пристосування, які підкреслюють негативні риси характеру.
Актор може повністю відмовитися від вербального спілкування, однак це б не завадило зрозуміти суть його персонажа. Очевидно цим режисер, ще більше підкреслює і увиразнює виставу.
Сцена з вистави «Тарасова казака». Реж. В. Лісовий. 2014
Постановка вирішена за принципом поєднання живого плану та тростинних ляльок. Таке режисерське рішення дозволяє лялькарям представити свою акторську самобутність. Ляльки великого розміру, створюють красиву історію-легенду.
Виконавці органічно співіснують з ляльками, особливо хочеться звернути увагу на роботу з лялькою Олега Бокова, котрий найбільше з усіх вирізнив свого персонажа Пана, наповнивши роль, цікавими голосовими пристосуваннями та постійною прив’язаністю до своєї ляльки. Це той випадок, коли лялька і актор гармонійно співіснують в одному сценічному просторі та доповнюють один одного.
Проте не завжди акторам, зокрема Дмитру Татаріну (Тарасик) та Ользі Томбоштейн (Оксанка) вдається зберігати насиченість рухів ляльок. Якщо головне правило французьких лялькарів: «Те, що роблять ляльки, важливіше того, що вони говорять», то ці актори трактують його по-своєму, де на перше місце стає слово, не підтверджене жестом. В деяких сценах не вистачає тієї акторської майстерності, котрою повинні володіти актори-ляльководи.
Очевидно актори не використовують до кінця можливості своїх ляльок, можливо не повністю вивчили їх і саме тому не всюди знайдено потрібні акценти на виголошені слова ляльок. Не у всіх сценах вправно віднайдені ракурси для передачі лялькою тих чи інших емоцій. Тому на фоні другорядних персонажів, головні часто губляться і залишаються не такими цікавими та унікальними в своєму існуванні на сцені.
Музичне оформлення вистави організовує настрій глядачів та підсилює емоції. У спектаклі є чимало музичних ілюстрацій, але це не робить його перевантаженим. Музичне рішення сприяє розвитку зображуваних подій та увиразнює темпоритм вистави.
Різноманітною також є партитура світла, котра часто створює атмосферу казки та страху. Світлове оформлення умовно поділяє поставу на сцени і увиразнює їх. Саме світло впливає на сприйняття вистави глядачем більш емоційно, адже воно задає настрій виставі і, наче, наперед попереджає про події, які будуть далі.
«Тарасова казка» в рамках даного фестивалю відповідає його формату та тематиці. Вистава оживлює Шевченкове слово та знайомить дітей із дитячими роками життя Поета. Вона передає шану до творчого спадку пророка та сприяє усвідомленню себе як українця зі своїми звичаями і традиціями.
Спектакль розчулює не тільки найменшого свого глядача, а й дорослих. Театр ляльок повинен виховувати та розвивати. Така вистава необхідна глядачам, котрі виростають в епоху технологічного прогресу і переоцінці моральних цінностей.
Фото з сайту театру http://teatr.te.ua
