Режисер – С. Єфремов
Художник – В. Задорожня
Композитор – Є. Столяр
Під поважні звуки сурми відкривається завіса – і ми переносимося на колоритну Гуцульщину у гірські полонини, де нас радісно зустрічає Вівчар у автентичному гуцульському вбранні. Завзяті розповіді з вживанням діалектизмів роблять мову актора живою та цікавою для сприйняття. Вівчар ознайомлює глядачів із культурою Гуцульщини, активно залучаючи глядачів до дійства.
А потім актор дістає Ягнятко із своєї сумки і розповідає про історію його народження. Саме це Ягняточко – світлий промінчик чистоти і любові. Пригорнувшись до своєї недужої та ослабленої неньки, воно вирішує допомогти їй. Воно вирушає у пошуку півтори жмені солі, яка врятує його маму. Для того, щоб не забути скільки саме потрібно солі, воно весело наспівує пісеньку «Півтори жмені». Однак на своєму шляху Ягня зустрічає інших тварин (Когут, Кролиця, Свиня, Хряк, Лисиця, Вовк та Голуб), які вчать його іншим пісенькам. Тому маленьке Ягнятко забуває свою пісеньку, але згадати її йому допомагає Вівчар.
Художник вистави Віра Задорожня зосереджується на невибагливому сценографічному рішенні, але це не заважає декораціям задавати атмосферу духу Гуцульщини. Призми зеленого кольору, розташовані колом та дерев’яна лавка на передньому плані розповідають про місце подій – гори. Задником служить напівкругле обертове коло із зображенням гір та дерев, де зліва розміщена хатина, а зправа – сонце.
Сценічний простір повністю обігрується акторами та ляльками. Кожна сцена окреслена світловим вирішенням. М’яке пастельне та яскраве освітлення дарують відчуття затишку, яке доноситься у глядний зал.
У виставі поєднано живий план і роботу з тростяними ляльками в українських народних костюмах, а також театр звертається до відкритого прийому. Це виражено сценою, коли перед глядачем Вівчар одягає маску Вовка і грає зовсім іншого персонажа. Не вистачає напруженості інтриги у фіналі, адже актор-оповідач сам розповідає закінчення історії, яку хотілося б спостерігати на прикладі самих ляльок.
Виконавці вправно володіють ляльками і в рухах ляльки стають більш органічнічніш завдяки простоті жестів ляльководів. Актори творять образ героїв різноманітними голосовими пристосуваннями, що розчулюють, а в моменти смішать нас. Кожен образ яскравий та самобутній завдяки акторам Т. Козловському, А. Берні, Н. Марків, А. Сисюку, Ю. Квятковській.
Окреме вагоме місце у виставі посідає музика, котра щонайточніше вливається в загальну картину та увиразнює кожну сцену. У спектаклі лунають як мелодії музичних інструментів (фонограма), так і вокальні номери у виконанні персонажів. Музичні вставки композитора Євгена Столяра задають швидкого темпоритму вистави, створюють настрій та підсилюють емоції публіки. Плавні переходи музичного супроводу органічно співіснують з рухами ляльок.
Вистава «Півтори жмені» режисера Сергія Єфремова надзвичайно атмосферна і сповнена доброти. Вона спонукає дітей співпереживати іншим, розчулює, вчить елементарним, але таким необхідним моральним засадам. Головна ідея звучить прямо зі сцени: «Треба добре серце мати!», тому, хочеться вірити, що цю думку акторам вдалося донести до сердець маленьких глядачів.
Фото з сайту театру http://puppet-theater.kiev.ua
