Випадковий діалог з 22— річним актором Першого українського театру для дітей та юнацтва — Михайлом Понзелем
Минуле, майбутнє і теперішнє
— Надія Стефурак (далі Надійка)
Минуле, майбутнє і швидкоплинне теперішнє. Хотіла запитати про дежавю на сцені. Чи траплялось у тебе таке, коли відчував, що ти вже був у такій ситуації? Знав, що відбудеться в найближчі кілька хвилин, що здатний передбачити майбутнє?
— Михайло Понзель (далі Міша)
Перед виходом на сцену? Ти знаєш, я не можу згадати, щоб у мене було дежавю, в такому розумінні, як це слово сприймають. Кожен раз, ти якось по-іншому перебуваєш/проживаєш в часових рамках те, що відбувається на сцені.
Ти граєш по— суті одне і те ж, але кожен раз це інший процес. Ти свідомо розумієш, що це вже не та вистава, яку ти грав вчора і не та, яку гратимеш завтра. Тому, дежавю в роботі у мене не виникає. Бувають інші моменти, але це скоріш за все…навіть не знаю, яким словом назвати.
От наприклад, грали виставу «Ромео і Джульєтта» (реж. В. Сікорський) в Італійському дворику. Два рази зіграли її там і два рази зібрали аншлаг. І от, другий раз, коли грав сталась дивна ситуація. Прогону у нас не було, ми згадували собі шматки по тексту і все. Був такий момент, що я за 1-2 секунди до мізансцени згадав про неї. Не те, що я забув геть усе, але просто не концентрував увагу. По тексту згадав усе, а от мізансцени ми не проходили. Буває таке, що «тут і зараз» з’являється в один момент.
— Надійка
Це схоже на імпульс?
— Міша
Імпульс. Так, це імпульс. Я ніколи не запам’ятовую тексту, я його не вчу. Я не пам’ятаю, коли останній раз вчив текст в такому форматі, що от сів і вчу в дома чи в театрі. Десь, звісно, перечитую, коли уже вистава йде певний час, але вивчаю текст лише на площадці.
— Надійка
Чому я тебе це запитую? Мені здається, що до нас стукає віртуальність. І сьогодні не говорити про віртуальне і віртуальний театр — просто смішно.
Ми користуємось гаджетами в середньому 1/4 доби. А от елементарно продумати схему і навести логістику в театрі, нам здається неможливим. Якось дуже абсурдно все звучить, правда?
Мене цікавить уже давно віртуалізація театру.
Віртуалізація використовується у багатьох сферах сучасного життя: існують віртуальні прилади, віртуальний хокей, віртуальні служби знайомств (з таким же віртуальним спілкуванням і сексом) і навіть віртуальна держава. Проте, термін віртуалізація застосовується зазвичай до кіберпростору (реальності, що створюється за допомогою комп’ютерів).
Як ти думаєш, така ідея може налякати театр і глядача? Віртуальність чи реальність? Це звісно крайнощі. Однак, мені важливо почути, варіанти матеріалів, які можна ставити в кіберпросторі. Що цікаво було б грати тобі?
— Міша
Що цікаво було б грати мені у форматі віртуального театру? Правильно? Я не знаю, що тобі сказати на це. Я просто по-своєму бачу картину як може виглядати взагалі віртуальний театр. А що цікаво було б грати? Мені цікавий Антон Чехов і дуже прикро, що у Львові немає жодної вистави по Антону Чехову. Ні, є звісно вистава «Дама з собачкою». Але це інше. Піду принесу нам води.
— Надійка
Так, спасибі.
Технічні нструменти, які ми не використовуємо в театру
(Коли зникла запальничка)
— Міша
Ой, а куди зникла запальничка? Уже вдруге за 10 хв. вона зникає. Дивно, цікава вийшла б драматургія про неї.
— Надійка
Абсурдна, правда? Там, ще є сірники. Ти ж виходив і в руках тримав чи в кишеню поставив?
— Міша
У мене немає кишені в цих штанах (пішов шукати)
— Надійка
Є. Знайшли. Є вже. Все гаразд. Цілу історію можна придумати про це, правда? Назвати можна драму «Коли зникла запальничка».
— Міша
Чи «Зникла запальничка», «Запальничка» «Зникла» (сміється). Але це вже ситуація.
— Надійка
Два рази зникала і ніхто не зауважив, коли і куди.
— Міша
Але вона була (сміється). Так от, я говорю про Антона Чехова. От ситуація, що зникла запальничка і ми двоє в діалозі починаємо на це реагувати. Це ніби дрібниця, але вона породжує дію з обох сторін. Так зав’язується ситуація, в якій ми діємо, яку ми граєм. В Чехова таких ситуацій багато. І в смисловому плані, і в тому як це можна зіграти. Я звісно, немаю режисерської освіти і не стараюсь створити виставу, але мені здається, що в нього драматургія так прописана дуже добре під це…не забуваємо, що ми говоримо про формат віртуального театру.
Якщо порівнювати Чехова з Шекспіром, то в форматі віртуального театру більше підійде Чехов. Тому що, от Шекспір поза всі закладені сенси у текст — все одно, залишається певним видовищним театром. Це театр красивих фарб, відтінків. А от Чехов це дещо інше.
Хм… віртуальний театр — це цікава штука. Цей формат можна використовувати як роблять з прямими трансляціями з вистав.
— Надійка
Ні, не плутай, це зовсім інше. Стріми є, а віртуальний театр має інший напрям. Я тобі обіцяю, скоро ми це запустимо.
— Міша
Ну звичайно, інше. Однак, навіть стріми з вистав — це уже частина новизни в театрі. Навіть цього практично немає. Немає такого, що ти можеш дивитися виставу через інтернет в прямій трансляції (стрім, а не запис). Вже 7 років як почав займатися театром (з моменту вступу, звісно). Але не бачу ніде такого, щоб виставу писали, а вона транслювалася одразу. Бачив лише один раз.
Це була читка Павла Юрова: з чотирьох кутів сиділи хлопці і в кожного була камера і світло. Вони знімали з різних сторін і зразу робили стрім в онлайн. Це єдиний раз я бачив таке з вистави. Звичайний формат і нічого нового вони не придумали, однак цього дуже мало. Цікаво, можна продавати квитки і таким чином? Це ж можливо.
А те, що ти пропонуєш, це уже надноваторство. Чекаю.
Лист в майбутнє собі як актору віртуального театру
— Надійка
Віртуальний театр. Він мене дивує і надихає. Дуже багато рішень є, однак варто нарешті помізкувати добре і спробувати. Він може спокійно в майбутньому стати камерною сценою кожного театру. Звучить гучно, але я знаю як це можна втілити. Експериментуватимемо, правда? Допомагати і використовувати інші ефективні інструменти, що будуть використовуватися можливо вперше. І це круто.
— Міша
Ідея на мільйон. Я знаю, що це буде зроблемо, бо маєш на це ресурси, час і знаєш як це зробити. Тому я в таке вірю. І звісно, коло творчих людей, з якими можна це робити (посміхається).
— Надійка
Надновартоство все одно від 0 до 1. Є або немає. Бути або не бути. Все.
Переворот — це не створення ще одного театру, чи ще одинієї соціальної мережі, наприклад, фейсбук. Це щось має бути зовсім інше. Мінуси і плюси віртуального театру ми зможемо простежити і проаналізувати тільки після запуску і коли все це пройде хоча б один раз. Головне — не боятися.
Чи хотів би ти стати актором віртуального театру і якшо так, то можеш написати на аркуші паперу собі послання в майбутнє як актору уже віртуальному театру. Я тобі передам твоє послання. Чесно.
— Міша
Так, хочу. Зараз? Лист в майбутнє? Лист до себе? Цікаво. Я не вмію листи писати. Я спробую, хіба по пунктах. Це побажання має бути?
— Надійка
Напиши собі як актору уже віртуального театру.
— Міша
Окей (пише і посміхається)
