У другій частині хронік театру-лабораторії «Vie» детально йтиметься про спектаклі «La Vie» і «Хрісотеміда». Без зайвих реверансів сідаємо в машину часу і вперед у минуле.
В 1992 році Попов, продовжуючи працювати актором у ТЮГу, ставить у «Вільному просторі гри» дві вистави: театралізоване дійство за творами Данила Андрєєва «Залізна містерія» (прем’єра 22 лютого) та спектакль за текстами грецького поета Янніса Ріцоса «La Vie» (прем’єра 6 грудня). Відкинувши твердження, що драматичні монологи Яніса Ріцоса не є прийнятними для постановки на сцені, він створює цей спектакль. У виставі «La Vie» Віктор Попов вперше застосовує такий принцип акторського існування, як «медитативний монолог», що сформувався під впливом тренажів Кліма.
В основі тригодинного дійства був цикл творів («Хрісотеміда», «Орест», «Повернення Іфігенії», «Агамемнон», «Олена»), в яких по-новому осмислювалися легенди Троянської війни. Актори промовляють тексти не вдаючись до експресивного інтонування чи жестикуляції, монологи звучать блоками, перемішуючись один з одним. Спектакль відкрив відразу кілька напрямків розвитку власного стилю молодого театру. Це виконання пісень «наживо», робота зі світлом і кольоровим освітленням, багатоплановість дійства (синтез стародавнього міфу, костюмів 70-х років, пісень «The Beatles»). Історія родини царя Мікен Агамемнона і винуватиці всіх бід, Прекрасної Олени, в перекладанні Янніса Ріцоса і втіленні запорізького театру була абсолютно сучасною. Музичний фон постановки – пісні гурту «The Beatles».
Репетиції проходили, як і попередні рази, у Запоріжжі та Москві в тісній співпраці з Клімом. Саме він створив остаточну текстову партитуру спектаклю. Ця вистава стала етапною для трупи, оскільки є першою, але далеко не останню роботою над монологами Яніса Ріцоса і в значній мірі окреслила обрії мистецьких пошуків. Згодом, пітерський режисер Олексій Янковський назве В. Попова «першим і повноважним представником Кліма в Україні». [4]
31 травня і 2 червня 1993 року спектаклі «Четвертий стілець» і «La Vie» були показані на фестивалі «Античність і ми» (м. Москва) у приміщенні театрального центру ім. Єрмолової. Запоріжці отримали схвальну критику.
Арт-критик Ірина Кулик в рецензії, яку вона назвала «Пришельцы» пише:
«Яркие, локальные акриловые цвета их платьев и костюмов — сочетания белого и чёрного, красного и зелёного, жёлтого и синего, — заставляют вспомнить эстетику поп-арта и ранних фильмов Годара — “Безумного Пьеро” и “Китаянок”. Они стремительно выходят на две белые дороги, делящие сценическое пространство подобно помосту, по которому проходят манекенщики: женщины, чуть покачивающиеся на высоких каблуках, мужчины, с элегантной небрежностью не вынимающие рук из карманов, и вдруг замирают в напряжённом неустойчивом равновесии. Так замирает человек, под которым внезапно остановилась движущаяся лента горизонтального эскалатора».
Повернувшись до дому, трупа поринула у репетиції нової вистави. 25 грудня 1993 року відбулася прем’єра спектаклю «Фрекен Жюлі» за п’єсою А. Стрінберга, яка була присвячена сторіччю першої постановки цього твору. Аби вистава побачила світ, молодій трупі допомогли Театр юного глядача, фірма «Сервіс Агро Лтд», ТНЕАТЕR А. D. RUНR і Майстерня Кліма.
Авторами ідеї виступили Віктор Попов та Любов Фриган, режисером – Клім. Цей проект став останнім, зробленим під ім’ям «Вільний простір гри». Через деякий час Попов приймає рішення про перейменування театру і з 1993 року і до цього часу він носить назву Театр-лабораторія «Vie».
Наступного року театр став учасником двох фестивалів: «Дні класики у Санкт-Петербурзі» (22-23 січня, Дім дружби та миру) та «Мистецьке Березілля» (12-12 квітня, Дім Актора, Київ) з виставою «La Vie».
17 червня 1994 року розпорядженням виконавчого комітету Запорізької міської ради №810 театр отримує офіційний статус. Тепер це комунальне підприємство «Запорізький муніципальний театр-лабораторія VIE».
25 грудня 1994 року була зіграна прем’єра спектаклю «Блюз Другої авеню» за п’єсою Ніла Саймона «Ув’язнений Другою авеню». Режисер вистави Віктор Попов, порівняно з попередніми постановками, поглиблює музичну складову дійства. Актори спеціально для цього спектаклю освоюють гру на різноманітних музичних інструментах (саксофон, туба, труба, гітара, акордеон) і займаються вокалом.
Постановник вдається до провокативного прийому, оголення акторів, який досить неоднозначно був сприйнятий глядачем. Сергій Цевельов за «незвичайну, шокуючу, заворожуючу роботу» у цій виставі був удостоєний диплому «Краща чоловіча роль» на міжрегіональному фестивалі-конкурсі «Січеславна». Це була перша, але далеко не остання перемога театру-лабораторії «Vie» на цьому фестивалі. Одна з рецензій на «Блюз Другої авеню» названа «Голый человек над бездной».
Кому належить авторство встановити не вдалося, але не процитувати текст неможна:
«Шокируют, порой вызывают неприятие у недостаточно эстетически образованной публики (или же зацикленного на своих амбициях ревностного околотеатрального интеллигента) эпизоды обнажения двух персонажей. Но чуткий, внимательный и непременно доброжелательный зритель не может не понять, сколь органичны, естественны эти эпизоды в общей структуре, эстетике и концепции спектакля. Ведь обворована не только квартира – у человека украдена жизнь. Обворована душа! И это не просто внешнее обнажение— это обнажение внутреннее, обнажение до запредельности глубины человеческой души и сознания — в состоянии депрессии, катастрофы…»
Згідно наказу № 21 Представництва Фонду державного майна України в Запоріжжі від 3 лютого 1995 року, на підставі наказу України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве та регіональне самоврядування» та листа державного комунального підприємства «Запорізький муніципальний театр-лабораторія «ВІ» під керівництвом Віктора Попова на баланс підприємства було передано будівлю Будинку культури на о. Хортиця для розміщення театру.
З 1995 по 1998 роки триває ремонт у приміщенні і роботи з благоустрою території. Реконструкція театру проходила під керівництвом архітектора, сценографа і художника Лариси Ломакіної. Не маючи можливості показувати вистави на сцені, трупа влаштовує «Липневі зустрічі» на сходах майбутнього театру. Теми вечорів різноманітні: від Дня Рака до ретро-вечорів. До дійства залучають друзів і партнерів театру: «Пивзавод №1», фірму «Фотопринт», театр «Вісь». Актори читають вірші та гумористичні монологи, співають та грають на музичних інструментах, підтримуючи таким чином цікавість публіки до театру і створюючи інформаційні приводи для ЗМІ. В цей же час продовжується фестивальні покази спектаклів і участь трупи у майстер-класах. На міжнародному фестивалі «Добрий театр 1996» Віктор Попов отримав диплом «За творчий пошук», а на Міжнародному театральному фестивалі «Золотий Лев» приз «Святий Георгій» журналу «Український театр» за виставу «Четвертий стілець».
29 лютого 1996 року прийнято рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради №92 про перереєстрацію театру у «Запорізький муніципальний театр-лабораторію «ВІ» з бюджетною формою фінансування.
Офіційне відкриття запорізького муніципального театру-лабораторії «Vie» у новому приміщенні відбулося 27 березня 1998 року бенефісом актора Сергія Цевельова і вернісажем художниці Наталії Коробової.
Наступною етапною роботою режисера стає спектакль «Хрісотеміда» — перша моновистава театру «Vie». Її прем’єра відбулася у 1998 році в Москві, в театрі на Таганці на фестивалі пам’яті Віктора Соколюка, першого перекладача Яніса Ріцоса російською мовою. Хрісотеміда – молодша дочка царя Мікен Агамемнона, вбитого дружиною Клітемнестрою, сестра Електри. І хоча вона повністю на боці старшої сестри, але не вимагає помсти за батька, не ризикує висловлювати свою позицію уголос.
Міф допомагає автору відтворити процес відчуження людини у сучасному суспільстві, розпаду тісних соціальних зв’язків. Актриса існує понадтекстово, вона ніби злегка торкається слів і мчить далі, не ставить крапок в кінці речення – фрази зависають у повітрі. Така робота з текстом створює відчуття постійної пульсації думки, почуттів героїні. Мізансцени практично не фіксовані, актриса вільно, на свій розсуд використовує простір. Її пластика емоційна, але не гротескна. Окремий всесвіт вистави – музичний супровід Віталія Фесенка. Він постійно знаходиться на сцені і час від часу грає на гітарі, доповнюючи дійство.
Він є повноправним співавтором спектаклю, і хоча його присутність ніяк не позначається героїнею – він ніби невмолимий Фатум, постійно поруч, керує подіями безпосередньо не занурюючись у них. Ця музика створює атмосферу для сповіді Хрісотеміди, спонукає її, змушує не зупинятися, говорити, говорити, говорити… «Хрісотеміда» отримала кілька нагород: «Січеславна 1998. Краща жіноча роль», премія НСТДУ ім. Заньковецької, спецприз «Срібні струни» на міжнародному фестивалі «Добрий театр» (м. Енергодар). Схвальні відгуки супроводжували спектакль на фестивалях у Києві, Москві і Санкт-Петербурзі.
У тому ж 1998 Попов створює виставу «О, щасливі дні» за п’єсою Семюела Беккета. Архітектура, дизайн та сценографія – Лариса Ломакіна, живопис та сценічні костюми – Тетяна Власенко, постановка – Віктор Попов. На момент прем’єри театр-лабораторія «Vie» був єдиним театром у місті, який приймав глядача у власному, повноцінно відремонтованому приміщенні. І на завершення, трохи про спектакль з рецензії Олені Піддубної:
«Спектакль «О, счастливые дни», как и все постановки «Vie» – действо сложное и многогранное. Длится это (традиционно для этого театра) четыре часа, имеет филигранное световое и звуковое оформление. Что касается актёров, то Ирина Немельяйнен, Сергей Цевелёв, Николай Махевский, Дмитрий Московцев и Евгений Дзыга работают, кажется не просто на пределе, но и за пределом человеческих и профессиональных возможностей. В камерной атмосфере театра “Vie” создаётся такое тонкое пространство взаимодействия актёров и зрителей, которое позволяет говорить о подлинном сотворчестве первых со вторыми».
Фото з особистого архіву Віктора Попова
