Для мене людьми є шалені – шалені до життя, шалені до розмов, шалені до порятунку, ті, що бажають все і зараз, ті, що не нудяться і не кажуть стандартних фраз, а горять, горять, горять неймовірними феєрверками, вибухаючи зірками в небі, а посередині раптом з’являється блакитне світло і у всіх вихоплюється «Ооо!».
— Джек Керуак
Воркшоп — це завжди колективна робота. У нинішній час театр набув різних форм. Воркшоп у театрі — це спосіб експериментувати. Колективна робота спрямована на формування нових технологій акторської творчості. Думки про театр і театральність завжди на слуху. Кожен у пошуках пояснення. Хтось схиляє голову перед великими театральними учителями, а хтось відштовхується від супротивного. Хтось вірить у рай після життя, а хтось — у життя після раю. Інколи ігрові (розважальні) тренажі дозволяють звільнитись людині від власних обмежень чи комплексів, відчути дивовижні енергетичні імпульси і трішки побавитися.
Game. Частина перша
Воркшоп як гра. Воркшоп як видима і чутна енергія. Режисер Сез Баумрін провів майстер-клас в театрі Леся Курбаса, де актори вчились володіти тілом, імпровізувати, бачити і чути енергію.
Кожен може бачити власний колір енергії, створювати свою форму і віддаватись ритму життя. Звучить все досить просто. Так і є. Щоб звільнити свій дух і відкритись перед світом, варто звільнити свою уяву. Цей воркшоп був спрямований на енергетичний потенціал учасника, політ фантазій і володіння пензлем, щоб намалювати себе на загальній картині.
Актори, музиканти, художники і глядачі. Всі є частинками однієї оживленої театральної картини. Всі є пазлами, що крізь призму, геометрично— сукупності оздоблюючи, а також акцентуючи на виразності деталей руху і музичного супроводу творять єдиний світ.
Інтерес до театру не зникає тисячоліттями. Митці завжди у пошуках. Час від часу теорія випереджає практику, а відносне відхилення від норми і правила поведінки відрізняються від абсолютної ліквідності та платоспроможності. Видумувати, підтверджувати, експериментувати чи наслідувати?
Про театр і театральність
Що таке театр? Рід кібернетичної машини. Перебуваючи в стані спокою, машина закрита завісою. Коли її відкривають, вона починає надсилати на нашу адресу серію повідомлень (сигналів). Своєрідність цих сигналів полягає в тому, що вони течуть одночасно, але, тим не менш, у різних ритмах. Тобто ми маємо справу зі справжньою інформаційною поліфонією. Це і є театральність
— Ролан Вартом
Основним нервом для нас є зміна зони комфорту. Будь—який простір є обмеженим (сцена, кімната, вулиця чи площа). Коли ми переходимо ці межі, то відбувається злиття інших форм. Невидиме стає видимим, а видиме зникає. Назвемо це, для прикладу, спаленням картонної коробки.
Експерементатор Сез Баумрін — американський режисер з українським корінням і професор театрального мистецтва університету криміналістики Нью-Йорка. Сез Баумрін дав майстер—клас, де концентрував увагу на пошуку і звільненні енергії. Нічого нового, здається, на перший погляд у цьому немає. Однак, український актор і глядач голодний і такі практики у нас, на жаль, не так проводять. Якщо проводять, то не завжди вони є правильними по відношенню до учасників. Мало якісного, а багато сміття.
Створення і підкреслення театральної органіки (на прикладі цього воркшопу) й безпосередності поведінки справляє враження щирості. Сез Баумрін дійсно створив тло, де всі учасники знаходяться у польоті власних фантазій і формують єдину картину.
Кожна доба і театральна система прагне «щирості», «театральної правди», у ролі якої найчастіше виступала щира брехня. Тому цей тренінг демонструє щирість поведінки учасників (актори, музиканти, художники) та лицедійство, що перетворилось зі звичайної дії на знак чи навіть міф.
Каталог. Поведінка
За словами Гі Дебора, сучасне суспільство є «суспільством вистави». Кожного разу йдучи на виставу ми бачимо звичайне суспільство і навпаки перебуваючи на вулиці відчуваємо себе у «суспільстві вистави». На цьому воркшопі зв’явилось дійсно щось нове, не у значенні новизни театральної, а у значенні новизни енергетичної.
Музичний супровід вплинув на акторів і глядачів своєрідно. Це дало можливість побачити каталог моделей поведінки, каталог рис характеру, каталог музичних замальовок і соціальних масок.
Тому конструктивно підхордити до аналізу такого воркшопу не треба. Демонструвати аргументи чи прийоми, які використали учасники (захисту і нападу) чи формувати з того одну сталу формулу немає сенсу.
Учасники (актори і спостерігачі) спробували наповнити простір своєю енергією і відчути її у злитті з іншими. Наші наміри вибудовуємо лише, коли робимо дію, для того, щоб уникнути справжнього завдання. Під час майстер—класу, ми хочемо десь сховати свою голову, наче там нас не зможе спіймати наш розум, відкритись власним внутрішнім відчуттям і відсторонитись від власного тіла.
Кожен є втікачем від самого себе чи чужинцем на своїй землі. Соромно зробити те, що хочеш, страшно звільнитись від комплексів і краще обдурювати один одного, ніж здатися недолугим незвичним і смішним. Навколо нас усе примарне і кожна мить страху наближає нас до правди, яку чути ми не готові. Видима енергія. Чи це примарний голос? Ми боїмося втратити відчуття реальності, боїмося самотності і ненавидимо тишу. Це наше життя і вибір за нами. Окей.
А про сутність природи і про новий світ символів, піднесення людської істоти і фізичну енергією через усю тілесну символіку (жест, голос і рух) в наступному матеріалі. Про проект Gershom і прем’єру вистави «Чужинець на чужині».
Фотограф: Вадим Рубін
