1. Частина 1. Недитяча проблема дитячого театру
Дитячі театри. Поради батькам. На що варто зводити свого малюка?
Що робити, щоб після першого походу в театр дитина не зненавиділа його? Якщо не виростити театралів сьогодні, можна отримати порожні зали дорослих театрів завтра.
Вважається, що маленьку дитину у виставі найбільше приваблює інтрига, зовнішня динаміка. Так, композиція, кольори, світло, музика, темпоритм дуже важливі, але тільки тоді, коли пробуджують почуття.
Питання форми дитячої вистави дуже складне й неоднозначне. Тут можна виділити принаймні дві полярні точки зору. Перша полягає у тому, що дітям подобається усе, аби воно було у блискучій обгортці. Мовляв, діти бувають різні, і не варто звертати увагу на те, чого вони хочуть. Прихильники іншої вважають, що дитина гостро відчуває красу і завжди реагує емоційно. А чи буде ця краса справжньою, вже залежить від самого театру. Що для режисера має бути важливішим? Бурхлива реакція маленького глядача, яка не завжди є справжнім враженням від вистави, або напружена тиша, що говорить про глибоке сприйняття та розуміння?
Як досягти саме тієї реакції глядача, яка бажана?
Адже діти – не дорослі, і дивитися виставу «із ввічливості» вони не стануть. Можливо, один з варіантів вирішення цієї проблеми – створення такої вистави, де діти стають її співтворцями та учасниками. Активне втручання у театральну дію – це те, чого не буває у театрі для дорослих і що може існувати у театрі для дітей.
Прикладом творчого співіснування у межах вистави акторів і глядачів є спектаклі серії «Театр на долоньці» Московського театру ляльок (художній керівник Слава Ігнатов), які проходять навіть не на сцені, а у невеличкій кімнаті, де діти не тільки спостерігають за грою акторів, але й торкаються справжнього льоду та допомагають звіряткам зробити запаси у виставі «Зима», човгають по калюжах у виставі «Весна» тощо. Тобто діти залучені до захопливої гри, правила якої встановлюють актори.
Щодо репертуару українського, то подібною виставою є «Ще раз про Червону Шапочку» Харківського театру ляльок (режисер Л. Попов). Можна голосно кричати, можна вибиратися на сцену, а ще обов’язково треба допомогти Зайцеві вибратися з ями.
Певною мірою інтерактивною виставою можна вважати «Улюблені вірші» театру «Арабески» за однойменною книгою, в якій упорядник Іван Малкович зібрав класику дитячої літератури – вірші, знайомі нам з дитинства.
Двадцять дитячих віршиків змальовують один день з життя героїв вистави. Ця вистава зроблена для дітей і присвячена дітям. Однак творцям сценічної версії здається, що вона може слугувати своєрідним посібником для батьків, які за повсякденними проблемами розгубили безпосередність світосприйняття. Після закінчення вистави маленькі глядачі мають можливість зануритися в умовний світ театральної сцени, стрибаючи на диво-ліжку та валяючись на подушках.
Не тільки харківські театри вдаються до подібних експериментів – Севастопольський театр для дітей та юнацтва включив до свого репертуару казку-гру «Бука», де актори разом з маленькими й дорослими глядачами перевиховують похмурого персонажа. Вистава-гра – виняткова можливість для дітлахів стати учасником спектаклю. А для режисерів – зруйнувати горезвісну «четверту стіну».
Конкуренція
Останнім часом у дискусіях театрознавців висловлюється думка про те, що театр для дітей повинен стати важливою і модною складовою культури, якісного життя. Театр для дитини починається з бажання батьків привести її туди.
Але сучасний театр для дітей існує в умовах конкуренції з кіно, мультфільмами, комп’ютерними іграми і аніматорськими виступами у торгових центрах. Деякі батьки, зводивши дитину на «Шрека» і показавши йому клоуна у костюмі Джека Горобця, щиро вважають, що до театру йти вже не обов’язково.
Сьогодні театр повинен виправдати сподівання дорослих і маленьких глядачів, напевно тому зараз стають все популярнішими вистави для сімейного перегляду, у яких існують дитячий і дорослий шари і які дають змогу зближення батьків і дітей.
Підсумовуючи розмову про функції театру для дітей, можна стверджувати, що він має багатофункціональну природу, і усі його функції, звісно, виконуються не окремо одна від одної, а цілісно у кожній виставі, якщо, звичайно, таке відбувається.
Сьогодні театр для дітей вирішує ті ж самі «вічні питання» (за висловлюванням Зиновія Корогодського), які доводилося вирішувати засновникам перших радянських театрів для дітей Олександру Олександровичу Брянцеву, Наталії Ілівні Сац та Сергію Володимировичу Образцову. І найголовніше питання, за якими принципами, як і чим наповнити репертуар?
Продовження наступного тижня
Про це та інші альтернативні тенденції читайте у наступному матеріалі.
Фотографії Сергія Чаленка
