«Чому показують тільки казки?
Я хочу дивитися наше життя»
(Маленький глядач після вистави
ЦДТ (Москва)).
Театр для дітей може й має бути різним. У репертуарі дитячих театрів легко уживаються казки і героїко-романтичні п’єси, хрестоматійні «шкільні» твори і шекспірівські трагедії. Особливістю дитячого театру є й вікова градація глядачів (п’ятилітні діти і чотирнадцятирічні підлітки, зрозуміло, принципово різні аудиторії). Саме з «незвичайним» глядачем пов’язані всі його елементи: вибір п’єси і характер її сценічного втілення, структура і тривалість вистави, її художнє вирішення.
Проблема №1
У будь-якому разі у театрі з дітьми говорять дорослі, іноді солодко сюсюкаючи, іноді правильно, але дуже нудно. Частовони озброєні хибною аксіомою, що театр повинен лише виховувати підростаюче покоління. Дійсно, у не такому вже й далекому минулому театри для дітей були складовою частиною радянської індустрії ідеологічного виховання. Історик радянського театру Абрам Гозенпуд писав: «З початку 30-х років створення політично актуального спектаклю на основі творів радянських авторів стало основним завданням дитячих театрів».
Можна сказати, що за радянських часів театр для дітей наполегливо демонстрував абстрактно-позитивні приклади поведінки і виконував функцію міфологізації дійсності. Театр для дітей був виключно педагогічним.
Актор Харківського театру ляльок Олексій Рубінський згадує, що чиновники від мистецтва наполягали на репертуарі «про жовтенят і для жовтенят». Але занадто позитивні герої, відбиті на підкорці мозку радянських дітей, які були лише «об’єктами виховання», відійшли у минуле.
І сьогодні на перший план виходить естетична функція дитячого театру. Сучасні режисери бачать свій обов’язок у тому, щоб познайомити дитину із театром, навчити його любити, дати їй відчуття причетності до театрального світу. Адже виховання мистецтвом – це менш за все моралізаторство, повчання, показ зразків для наслідування, виховний механізм його значно тонший і не завжди відчутний.
Скрипка в руках
Якщо мистецтво з його таємницями, символами, поезією увійде у дитячу душу, захопить її, схвилює, піднесе, то у ній не знайдеться місця для насильства й агресії. Відомий російський режисер, художній керівник Московського камерного музичного театру Борис Покровський в одному з інтерв’ю, відповідаючи на запитання щодо виховної ролі мистецтва театру, говорив:
«В. А. Сухомлинський часто повторював фразу Г. Сковороди: «Тримаючи в руках скрипку, людина не здатна зробити нічого поганого». Завдання театру, мистецтва вкласти таку скрипку в душу дитини і допомогти їй заграти на ній, і дай їм Бог, як кажуть, впоратися з цим».
Розмірковуючи про функції дитячого театру, не можна оминути ту, яка стала більш ніж актуальною останнім часом, а саме: театр має протистояти нашестю масової культури у всіх її проявах. Адольф Шапіро, керівник Санкт-Петербузького ТЮГу, навіть висловлює думку, хоча й не беззаперечну, про елітарність сучасного театру для дітей, його завданням вважає виховання еліти суспільства, а основою репертуару – класичну драматургію. Такий шлях розвитку театру набагато довший, ніж шлях дидактики і моралізаторства, але більш плідний.
На думку режисера, «зустріч з іншими словами, невідомою фактурою тексту, з людьми, що не зустрічаються на вулиці і тусовках, з іншою системою відносин… викликає довіру» на відміну від повчань, що треба бути чесним і ще якимось, які викликають тільки відторгнення.
Халтура не для дітей
У наш час, коли втрачається повага до етичних цінностей та моральних норм, які раніше здавалися непорушними, нав’язується стандарт «гламурного» суспільства споживання, поступово втрачається те, що прийнято називати духовністю. Звідси – ще одна важлива функція театру – боротьба з бездуховністю – і одна з його кардинальних проблем: як у драматургію для дітей внести позитивні ідеї і при цьому створювати захоплюючі, цікаві, з яскравими персонажами вистави, не перевантажені нудною «правильністю» і фальшивим пафосом?
Тривалий час не вщухають дискусії щодо художньої своєрідності театру для дітей, і своєрідність цю усі розуміють по-своєму. Але не викликає сумніву одне: театр для дітей – це не театр другого сорту.
Перефразуючи слова Максима Горького, можна сказати, що для дітей грати треба так само, як і для дорослих, але тільки набагато краще. Ця фраза, напевно, здається банальною, але від цього вона не стає менш правильною. Дійсно, театр не має опускатися, схилятися, стискатися до дитячого розуміння.
Драматурги й режисери повинні знайти такі слова, щоб з повагою до маленького глядача, не знижуючи вимогливості до себе, просто і ясно розповідати про речі зовсім не прості. А твори, написані і поставлені у розрахунку на дитячу нерозбірливість, тобто відверто халтурні, нічого спільного з мистецтвом не маючи. Вони можуть викликати у дитини стійкий імунітет до мистецтва взагалі і на все життя. Це одна з найактуальніших проблем дитячого театру сьогодні?
Продовження наступного тижня
Дитячі театри. Поради батькам. На що варто зводити свого малюка?
Що робити, щоб після першого походу в театр дитина не зненавиділа його? Якщо не виростити театралів сьогодні, можна отримати порожні зали дорослих театрів завтра.
Фотографії Надії Стефурак
