«Тарас» за однойменним твором Б. Стельмаха
Режисер-постановник – з.д.м. України С. Брижань
художник-постановник – М. Ніколаєв
композитор – І. Пустовий.
Вистава Сергія Брижаня «Тарас» наповнена філософією, метафоричністю. Цією поставою театр не тільки декларує азбуку моральності, оповідає про норми людського спілкування, підносячи дітям те коло проблем, яке є життєво необхідним для розвитку людини – театр майстерно оперує методом глибокого емоційного, психологічного впливу на дітей.
Ляльки вистави планшетні, відповідно актори можуть тільки переставляти їх з місця на місце, не маючи змоги керувати ними певною частиною тіла (рукою, головою тощо). Саме тому важливу роль відіграє пластичний малюнок ролі актора, міміка та голосоведення ляльки.
Тема вистави – шлях до успіху пророка українського народу Тараса Шевченка.
Важливим є те, що провідна актриса Львівського академічного обласного театру ляльок Слава Курилко виконує свою роль у живому плані. На сцені вперше з’являється з-за ширми і тримає ляльку Тараса з піднятими вгору руками, що набуває символічного значення: народження Поета, його чисті помисли і сподівання щодо українського народу, його призначення цьому народові. В наступній сцені вона забавляє його іграшковими кониками, ніби тішить недовгий період його сирітського життя. Після цього всі актори відходять до масштабних, в червоному освітленні, ширм та повільно похитуються з боку в бік. Доля завжди слідкує за нами. У виставі моторошно в глибині сцени у образі жінки, повільно наближалася вона до ляльки Тараса, перед собою тримає велику павутину, зроблену із металу, і крутить її в своїх руках. В цьому прийомі також спостерігається метафоричність змісту: Шевченко часто потрапляв в різні павутини негараздів, людей, подій. Глибоко символіським є і вішання білого рушника Долі та Безталання на трикутну конструкцію. Це мотив української традиції, адже рушник вважається оберегом; дорогою у світ. І якщо вішали його надто повільно та обережно, боячись зробити бодай один зайвий жест, то зривається дуже різко та емоційно. Емоційність відображалася і в міміці акторів. Голосоведення актриси в цій ролі виважене, врівномірене. Темп мовлення повільний, трішки містичний, інколи голос набуває ноток категоричності, грубості. В перших сценах голос акторки є дещо ліричнішим та протяжнішим на відміну від його подальшого існування на сцені.
Музика та партитура світла допомагає акторам, вона створює темпоритм і атмосферу таємниці.
Всі рухи акторів, зазвичай, є плавними та повільними. Навіть в них можна віднайти закладений автором твору зміст. В сценах, де актори виконують хореографічні елементи, спостерігаємо неабияку тілесну напругу, зосереджений погляд, різкі і точно виконані рухи.
Слава Курилко неодноразово звертається до символів вистави (рушник, яблука, павутина). Доля керує життям, а разом із тим іншими персонажами, адже акторка переставляє ляльки, то на верхній ярус конструкції (що символізує відхід в інший потойбічний світ), то на нижній. Сценічна образність тепер досягається завдяки звертанню до сценографічних метафор, алегорій, котрі досягаються завдяки ритмічно складній дії. Існує живий актор, предмет, який обігрують, сценографічна образність, музика та світлові ефекти. Але воно настільки взаємнопов’язане, що неможливо забрати, хоча б, один елемент. Феєрія і краса постановки втратить свою естетику, цілісність та насиченість символом, містифікацію. В даному випадку кожен елемент вистави довершує інший, чим створює неповторний та глибокий емоційний і психологічний вплив на глядача.
На думку режисера, то вистава немає цільової аудиторії. Вірніше можна припустити, що вона зосереджена на дітей віком від 6 років. Професійно подано вишукана шевченківська мова, колискові пісні, у модерному ключі відкривається сценографія та ляльки подані для пізнання глибин українських традицій і народного фольклору.
Фото з сайту театру ua.dyven.org
