Режисер—постановник Тетяна Лещова
Художник—постановник Надія Дворякіна
Художник по—костюмах Наталія Мацук
Белетмейстер—постановник Тетяна Астаф’єва
Актори: Катерина Стаценко (Проня), Костянтин Шадрін, Дмитро Клопот ( Свирид Петрович Голохвостий), Поліна Чувашова (Химка), заслужені артисти України Анатолій Сиротенко, Світлана Бобир (Прокіп Свиридович Сірко, Явдокія Пилипівна), заслужена артистка України Ніна Шинкарук (Секлита Пилипівна Лимариха)
Найстарший та найповажніший театр Запоріжжя відкрив 89—й сезон. У обласному академічному музично-драматичному театрі імені Володимира Магара показали прем’єру спектаклю «За двома зайцями» Михайла Старицького та Івана Нечуя-Левицького.
Головна режисерка Тетяна Лещова традиційно обіцяє глядачам нестандартне бачення класичного твору. Як ставити та як дивитися настільки відомий сюжет? Напевно, доречніше всього послуговуватися формулою «все знати і все забути»: віддаючи належну повагу вже існуючим інтерпретаціям все ж намагатися відшукати нові сенси у добре знайомому старому.
Постановниці дивовижним чином вдалося насичити легку комедію злим і надривним сарказмом. Всі персонажі, від традиційно-позитивних Галі та Степана до одіозного Голохвостого одноманітно агресивні. За ґвалтом, який у цій постановці є манерою спілкування героїв, щезає гумор і чарівність історії, частина тексту пропадає, так і не долетівши до вуха глядача.
Живих людей, які б могли викликати співчуття, на сцені немає. Там самі ляльки зі спотвореними гримасами. Гіпертрофована міміка, ламана жестикуляція і дивакувате інтонування певно є режисерською задачею, яка, на превеликий жаль, скоріше заважає акторам, аніж допомагає у створенні виразних типажів.
Виконавиця ролі Проні, Катерина Стаценко, має потенціал зробити цей образ перлиною свого акторського портфоліо. Ексцентрична та музична актриса здатна на більше, аніж дотримуватися заданої партитури: старанно кричати репліки і неоковирно танцювати. Її Проня невиправдано груба та настирлива.
Чомусь не відпускає думка, що ідея саме такого трактування ролі належить не акторці. Поряд із занадто гучною та яскравою Пронею зовсім невиразно виглядає Свирид Голохвостий, якого грає Костянтин Шадрин.
Відсутність авантюрної легкості і безшабашності робить героя слабким та пасивним, забираючи з його рук пружину інтриги. Домінування фемінного компоненту у постановці стає абсолютним.
Зобразивши усіх персонажів галасливою міщанською юрбою, Тетяна Лещова не зуміла грамотно розставити акценти у конфліктних сценах: вони не мають граничного емоційного напруження. Візит Секлити Лимарихи до Сірків проходить у крикливо-метушливій атмосфері без ключових точок, а розв’язка вистави залишає більше питань, чим відповідей.
Викриття афериста Голохвастого — це не стрімке цунамі зізнань, а довгий епізод у фіналі якого Свирид Петрович, цілий та неушкоджений, спокійно зникає у проваллі сцени. Порожнеча режисерських знахідок підтримана і сценографічними рішеннями художниці Надії Дворякіної: оселя Сірків не тягне на «міщанське барокко» і виглядає мінімалістично, навіть бідно. Зате у костюмах можна побачити квінтесенцію еклектизму: банальний прийом осучаснення — джинси на акторах масових сцен, прозорий пеньюар Проні під час сватання, вишиванки під піджаками хлопців та ділові костюми кредиторів. Барвисто, плямисто, занадто.
Оглядаючись на дві години сценічного дійства, важко зрозуміти ставлення режисерки до узятого матеріалу. Чи це презирливе висміювання несмаку шляхом повного у нього занурення, чи то ода йому. Тетяна Лещова виконала обіцянку нестандартно розглянути розібрану на цитати історію. Її версія «За двома зайцями» сукупність загальновживаних прийомів постановки помножених на подвійну (потрійну?) дозу акторського темпераменту. Однак, спектаклю не вистачає вигадливості та витонченості саме у погляді з боку режисера, який розуміє тему, має ідею і бачить конфлікт.
Фото з сайту театру: Запорізький академічний обласний український музично-драматичний театр ім. В.Г.Магара
