Українська демонологія одна з найцікавіших ніш для дослідження та інтерпретацій на сцені. Традиційні народні вірування, надприродні явища у свій час намагався донести Микола Гоголь. Він створив цілу лінію творів на цю темататиму.
Режисер Чернігівського театру імені Тараса Шевченка – Андрій Бакіров, спробував по своєму перепрочитати авторський твір «Ніч перед Різдвом» і показати глядачу світогляд і традиції наших предків у легкій розважальній формі. Постава побудована на ефектах магії, казковості й видовищності, вводячи уявного персонажа, наділеного надприродною силою.
В ролі Чорта – Сергій Пунтус. Він близький до Чорнобога (Бога Ночі), тому має теїстичні риси. Образ Чорта у виставі «Ніч перед Різдвом» можна порівняти з охоронцем скарбів, умілим майстром перетворення (метаморфоз, зміни зовнішності) і покровителем талантів.
Люди часто переходять за межу (“до чорта”), щоб допомогти чи потішити іншу людину. Для прикладу, Вакула – Євген Боднар спішить отримати чобітки (королеви) для Оксани – Наталія Пунтус. Тому герой звертається до Чорта з потребою. Наприклад, уявлення про те, що Чорт має бути страшним, жахливим і містичним дещо стереотипне.
У виставі Чорт – Сергій Пунтус є комедійним персонажем, наділений надприродніми навиками. У виставі глядач бачить Чорта як звичайного недолугого юнака–хулігана, а не як абсолютне зло. Це дає можливість побачити різні сторони автора повісті і закладений режисерський задум.
Музична комедія створена режисером дає прямий посил задуматися, що не таких страшний чорт, як його малюють. Зі стриманим пафосом, звеличуючи людську натуру, він висміює те, що здавалося має нести страх і темряву.
Місце чуда
Традиції, обряди, віру у надприродне режисер накладає на відбиток сучасного світу. Сьогодні живою є віра в демонів, духів та їх надприродні можливості. Стерти з пам’яті народу таку важливу сферу духовної культури, як демонологія, просто неможливо.
Вистава «Ніч перед Різдвом» – це в певній мірі феєрія, якій властива інверсія знаків реальності, з якою підтримується замаскований контакт. Тому феєрія не свідчить про ідеалістичну аполітичну концепцію світу. Це своєрідне викривлення образу реальності і заглиблення у фантастичний світ, де на порозі з’являється трансендентні сутності (те, чого ми не бачимо, але відчуваємо).
Режисер Андрій Бакіров створює казкову атмосферу. Функція якої фантастичні стани ейфорії, що є далекими від щоденної реальності. Тому за жанром вистава – музична комедія.
Традиційний комплекс народних уявлень залишається змінним, бо це закономірно, і з плином часу кожне покоління вкладає свою частку в даний процес.
Вистава побудована на великій кількості масових сцен. Чи губиться сюжет у цьому потоці танців (балетмейстер – Катерина Гриськова) і співів (хормейстер – Тетяна Ковинцева)? Так. Герої вистави – це лише точки дотику, адже лінію ведуть колядники.
Ритми і атмосфера, яку створюють колядники – це колоритні сценічні образи, рухи і малюнки. Завдяки ним, глядач малює в уяві Різдво (сценографія умовна), відчуває дух його і переноситься на століття в минуле. Багато стирається з народної пам’яті, втрачається і змінюється, набуває нових ознак. Однак головним є те, що класичні традиції театру все ще «живуть» серед народу.
З погляду на цю постановку, можна простежити як казкова візуальна складова (різдвяний сніг, світлові ефекти, вкрадений місяць) стає засобом спрощеної народної, а не витонченої серйозної міфології. Постава «Ніч перед Різдвом» – це гуманна музична казка.
«Чудо функціонує завдяки введенню другорядних обставин, коли фабула тримається тільки на певній концепції та пишній мові, щоб читач відривався від тексту, замислювався й поринав у прекрасне» – Шаплен.
Така форма не нова для публіки, розрахована на масового глядача. Публіці досить уміти оцінити адекватно все це як театральну візуальну постановку для того, щоб одного вечірнього вечора забути про всі домашні клопоти і перенестись у часі, де існують – смішний манірний чорт, атмосфера Різдва і дух Гоголя.
Фото з сайту театру: http://teatr.cn.ua
