4 березня 2025 року Державне агентство України з питань мистецтв та мистецької освіти оголосило про присудження Дмитру Захоженку премії імені Леся Курбаса за постановку вистави «Птахи», премʼєра якої відбулася 7 квітня 2024 року. (Джерело – Міністерство культури та стратегічних комунікацій України)
Вона стала ще однією «трендовою» виставою в репертуарі Театру Лесі: TikTok та Instagram заполонив кадр із монологом у виконанні Таїсії Малахової та величезною кількістю (10 000 шт.) пластикових склянок, що падають у зал. Також ця вистава — одна з найскладніших в репертуарі театру, через що з нею майже неможливі гастролі, адже основним елементом сценографічного оформлення є конструкція з вентиляторів, яка важить понад 300 кілограмів і має висоту 4 метри. І, як зазначає режисер, це — найбільш видовищна і масштабна вистава за весь його творчий доробок.
Головний режисер театру Дмитро Захоженко разом із дружиною Ніною Захоженко (драматургинею, театральною діячкою, авторкою таких пʼєс, як «Сім перших робіт Аліни», «Я норм», «Копи проти равликів» та ін.) вирішили розглянути складні теми екології, війни та впливу людської діяльності на світ природи.
У матеріалі, що ґрунтується на розмові з режисером йтиметься про те, як ці теми сформували напрям роботи над виставою та в чому її особливість.
Народження ідеї
Д. Захоженко: «Ця робота для мене є дуже важливою, бо вона багато в чому про батьківщину, яку я ніколи вже не побачу в тому вигляді, в якому вона була» (з відео на Instagram-сторінці Театру Лесі).
Поштовхом до створення вистави стало одне з творчих відряджень, яке залишило по собі більше питань, ніж відповідей. «Ідея виникла досить давно, в травні рік тому. Ми були на міжнародній конференції Європейського театрального форуму. Дуже занудно — людям просто нема про що говорити, реально нема проблем», — згадує Захоженко.
На конференції обговорювали теми, які зараз у тренді серед європейських театрів, зокрема ті, що допомагають отримати грантову підтримку. Але ця звуженість фокусу викликала у Дмитра обурення — здавалося, що дехто ледь не дивувався факту, що в Україні ще триває війна. Це підштовхнуло його до бажання наголосити на важливості тих питань, які часто залишаються поза увагою.
«У який момент театр став настільки імпотентним? У який момент театр говорить просто ні про що, абсолютно про ніщо?» — ставить питання режисер.
Війна та екологія: невидимий фронт
Вистава поєднує у собі комедію Арістофана «Птахи», документальні свідчення про трагедію на Каховській ГЕС, тему війни в Україні та байдужість Європи, яка продовжує досліджувати товщину пластикових склянок та «глибоко співчуває» українцям.
Захоженко беручи за основу екологічну проблему в Україні, сформовану через війну – викриває важливість обох тем, на противагу «хвилюванням європейців про кондиціонери та пластикові склянки» У процесі роботи над виставою режисер із драматургинею були вражені роботою екологів:
«Під обстрілами перевіряють ґрунт, виїжджають на кожен вибух. У сіру зону відправляються, беруть заміри води. Це просто якісь дивовижні речі», — розповідає Дмитро.
Вистава також звертається до теми знищення Каховської ГЕС, яка стала символом екологічної катастрофи. Дмитро наголошує на тому, що війна може мати довготривалі наслідки не тільки для людей, але й для довкілля.
«Я їм казав, що коли Україна через рік не зможе продукувати таку кількість пшениці, ви відчуєте цю війну значно ближче, вона стане значно ближчою до вашого світу», — зауважує режисер.
Впізнаваною візуальною складовою вистави, окрім стаканчиків та вентиляторів, стали маски у вигляді голів птахів. Їх створили художниця та перформерка Зірка Савка (маски Боривітру Степового, Одуда, Цесарки Рогатої), Галина Дудар (маска Ластівки Берегової) і Софія Бежук (маска Крука Звичайного та займалась завершенням усіх масок, для підтримки одного стилю) під керівництвом Ольги Карпів. Маски виготовлені у техніці пап’є-маше за ескізами Олексія Хорошка та поєднані з костюмами, створеними Марією Антоняк.
Театр як інструмент діалогу
Одним із головних завдань Дмитра Захоженка було створити виставу, яка б дозволила глядачам замислитися над глибшими питаннями. Він вважає, що театр може бути відкритою структурою, яка залучає глядача до активної участі та діалогу.
«І чим більше ти дозволиш глядачу інвестувати у вистави свою увагу, емпатію, тим більше для нього це стане якоюсь подією з відкриттям, навіть самого себе», — пояснює Дмитро.
Режисер підкреслює важливість довіри до глядача, надання йому можливості самостійно досліджувати та аналізувати виставу, провокувати на роздуми, взаємодію, рефлексію.. Він вірить, що театр може надати досвід, який не може бути відтворений жодним іншим мистецтвом. А у розмові про різні ролі театру — розважальну вважає менш важливою.
«Театр може дати щось інше, щось геть інше, про контакт, про діалог», — стверджує режисер.
Складність та Провокація
Вистава «Птахи» навмисно створена складною та багатошаровою, щоб спровокувати глядача на роздуми. Використання документальних історій, одночасне мовлення акторів може викликати нерозуміння, дратувати сприйняття, цим демонструючи кількість історій, які залишаються непочутими, та наявність інформаційного шуму.
Інтерв’ю з новокаховчанами розповідають про те, яким було місто до окупації, для чого його створювали, діляться спогадами про будівництво Каховської ГЕС та момент страшної катастрофи — її підриву. У «Птахах» ці інтерв’ю залишилися без змін:
«Це документ, який лишається, щоб свідчити. Ми вдячні за сміливість поділитися своїми спогадами архітекторці Лізі Євсеєвій, журналістці Анні Лодигіній, художнику Олегу Сагайдаку та мешканці Нової Каховки пані Валентині і ще одній відважній жінці, імені якої не називаємо задля її безпеки, бо вона перебуває в окупації» (з відео на Instagram-сторінці Театру Лесі).
У певний момент ми занурюємося в сюжет, але багато українців усе ще змушені жити в умовах окупації. Їхні голоси залишаються непочутими — і це дуже тривожно. Адже важко уявити, що відбувається насправді. Що вони відчувають, коли зіштовхуються з реальністю? Що бачать на власні очі?
Історії цих людей, незалежно від їхніх чеснот чи недоліків, залишаються невідомими. Тому важливо не зводити це до простого переліку історій — вистава має викликати запитання і змушувати задуматися.
Режисер прагне створити простір для глядача, де той може відкрити для себе нові перспективи та емоції. Це виклик як для українського, так і для іноземного глядача, який через цю виставу може побачити знайомі елементи під іншою призмою.
«Оцей документ чим цінний? Життя цих людей… кожен день гине набагато більше тих історій, які ми ніколи не почуємо… Мені взагалі здається, що театр має бути якоюсь розімкнутою структурою, яка залучає глядача у цей процес», — ділиться своїм баченням Дмитро.
Вистава «Птахи» стала важливою подією в українському театрі, підкресливши актуальність екологічних та соціальних проблем у контексті сучасних викликів. Дмитро Захоженко вірить, що театр може стати інструментом змін допомагаючи суспільству усвідомити й вирішити ті проблеми, які стоять перед нами.
«Я приходжу в театр шукати себе. Мені не цікава історія. Я в житті не піду в театр, який просто про це. Театр може робити щось набагато більше, набагато цікавіше, ніж розказувати історії», — підсумовує режисер.
Виставу «Птахи» реалізовано в рамках проєкту «Екодрама: мистецтво стійкості» та співфінансовано програмою ZMINA: Rebuilding, створеною за підтримки Європейського Союзу в рамках спеціального конкурсу заявок на підтримку українських переселенців та українського культурного і креативного секторів, за підтримки МБФ «ІЗОЛЯЦІЯ», Trans Europe Halles та Malý Berlín. (Джерело: Театр Лесі. Птахи )
Світлини надані Львівським театром ім. Лесі Українки, фотографка Христина Король.
