Міжнародний театральний фестиваль «Золотий Лев» – це театральний оазис, що збирає навколо себе нові форми, жанри і найкращі реалізовані візії митців. Вчора відбулось відкриття фестивалю.
День 1. Вистава «Ревізор». Театр імені Олександра Грибоєдова.
Режисер Автанділ Варсімашвілі представив виставу «Ревізор». Я не розказуватиму про 120 років життя цього тексту, постановки, які ставили до цього чи історію автора – Миколи Гоголя.
Робота режисера-постановника Автанділа Варсімашвілі непроста. Одним з провідних завдань є деміфологізація. Розвіяти перед очима глядачів давно сформовані неправдоподібні уявлення про текст і суть, що глибоко закопана автором.
Вистава «Ревізор» про людей, котрі втратили всі моральні цінності і про час, який зупинивля у прогнилому суспільстві. Актори існують у просторі, що умовно, можна, окреслити – на грані реальності й химери.
Художня модель світу у найгіршому прояві зображена на сцені. Ми спостерігаємо бруд, безпорадність, убозтво людей, котрі живуть на дні. Атмосфера вистави наводить глядача на жах і звичайна сцена-коробка перетворюється на богом забуту диру.
Чому такий простір створили режисер і художник вистави? Я можу лише припустити.
За словами М. Еліаде, сакральний час – це міфічний час, час у часі, час снів, час до падіння, загублений рай. Однак на противагу цьому є профанний або буденний час – це лінійна й незворотна історія. Таким чином у виставі поєднуються ці два часи. Це складна взаємодія сну і дійсності, постійне змішування реальності та ірреальності. Таким чином можна пояснити, чому вистава за жанром – фантасмагорія.
Значне місце у постановці «Ревізор» має візуальна складова. Декорації нагадують замальовки до мультфільму. А персонажі – щурів, що застрягли у ямі з багном, їхня смерть невідворотня.
Театральні костюми, залежно від задуму конкретної вистави, можуть бути етнографічними (дотримання точних норм побутового одягу), історичними (побут, перекинутий у минуле), умовними (індивідуальна характеристика персонажів, виходячи з образу вистави, її жанру).
Костюми у постановці «Ревізор» мають особливе значення і не піддаються вище згаданим характеристикам. Це абсолютно сучасні костюми у всіх проявах. Багатошарові костюми. Брудні кольори (потертий сірий, болотяний зелений, тьмяний чорний і попелисто-білий). Художник зіткнувшись із недосконалістю світу, відчужується від ідеалу.
Обурення, викликане апокаліптичним настроєм і несправедливістю, змушує героїв одягти на себе балахони пустельників, змучених, скривджених і розчавлених істот.
Яка ціна такого людстького життя? Персонажі з вистави «Ревізор» приречені на апокаліпсис, що давно мав проковтнути їх. Їхній Бог помер. А може вони самі його вбили? Насправді, з моменту падіння людства пройшло багато часу. Микола Гоголь вклав це у текст «Ревізор». Він заховав це у жанрі комедії. Насміхаючись одни з одного, ми перш за все насміхаємося з самого себе.
Городничий: «Над ким смієтеся? З себе смієтеся».
Тому перед нами постає нова картина світу, де немає сакрального, а суб’єктивне вдаване бере верх над правдою, так само як аморальність над мораллю.
Все це принципи Нового часу, який на жаль практично не відрізняється від того, що було до нашого народження.
У виставі добре окреслено експериментальний характер жанру (фантасмагорія), революційно-руйнівний надривний пафос (у голосах персонажів), протест проти стереотипності (М. Гоголь – неактуальний), у сценографічному рішенні – простір як місце, притулок для втрачених чи яма для невігласів.
Таке прочитання твору Миколи Гоголя знищує кордон між традиційним і сучасним. Це хороший приклад вдалої режисури, пошуку нових функцій театру, абсолютизація і доведення до логічного завершення художніх і словесних елементів, що в сукупності творить єдине ціле.
Зрештою, «суспільство» обов’язково стабілізується, але лише тоді, коли зайві «керуючі» будуть фізично вирізані до кількості, пропорційної кількості «підлеглих».
Фото з сайту театру: http://www.griboedovtheatre.ge
