Кожного дня театральний експерт Світлана Максименко коротко висловлювала свою мистецьку думку стосовно вистав, які цього року були представлені на VI Всеукраїнському театральному фестивалю «Коломийські представлення».
«Побороти і чорта, і бабу»
Національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької
Микола Гоголь
(сценарій Івана Драча за мотивами повісті)
«Пропала грамота»
Режисер-постановник – заслужений діяч мистецтв України В. Сікорський
Художник-постановник – Н. Тарасенко
Художник зі світла – Т. Москалик
Хореографія – О. Балаян
Коментар до вистави:
«Пітер Брук писав про те, що простір диктує правила гри і спосіб існування актора. Вистава «Пропала грамота» за сценарієм І. Драча і за епічним твором М. Гоголя є масовою. Однак те, що сьогодні заньківчани показали, для початку фестивалю як на мене було дуже вдалим, власне, зі сторони сценічного майданчика.
На вулиці, перед небом розвивалася епічна широка, козацька душа з сучасними, на жаль, алюзіями царів та іронічним ставленням українців до цих царів. Ця вистава набула глибших сенсів саме тут. Адже на рідній, львівській сцені вона динамічна і лаконічна, інакше кажучи, цим цікава молоді. Сьогодні тут відбулося щось зовсім інше.
На початок вистава «Пропала грамота» надала вагомості самому фестивалю і глядачам, котрі відчували не тільки зв’язок з акторами (вона є досить інтерактивна), а й з космосом. Не перша і не остання проблема грамоти. Наше ставлення, гумор, фантазія і наше з Вами «побороти і чорта, і бабу».
Вистава пройшла дуже добре. Заньківчани показали себе гарно, а коломияни як завжди зі своїм не байдужим і любовним ставленням до театру, в тандемі до його героїчного минулого і сьогодення додали звучання. На мою думку відбувся обмін з обидвох сторін.
Я вітаю всіх нас з гарним відкриттям VI Всеукраїнського театрального фестивалю «Коломийські представленя».
Дійсно серйозний інтерактив
Полтавський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Миколи Гоголя
Ганна Цибань
«Царівна Ква-Ква»
музична казка-гра
Режисер-постановник – В. Шевченко
Сценографія – Н. Ніколаєвська
Режисер із пластики – С. Мельник
Балетмейстер – С. Мельник
Музичне оформлення – Є. Кулаков, Г. Гладков
Коментар до вистави:
«Для дітей працювати найважче, це загально відомо. Я йшла з певною насторогою, адже це Полтавський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. М. Гоголя. Цей театр працює для дорослого глядача. Ставлення акторів, котрі працюють у дорослому театрі, у виставах для дітей є дещо не характерне для справжнього дитячого театру: це якась гра, «сюсюкання», загравання, це часом навіть не розуміння дитячої психології. Мене завжди це настрожує. Коли дорослий театр грає дитячу виставу, це завжди складно. Це складно з огляду на те, що це інша специфіка театру, зовсім інший рівень розуміння і порозуміння з глядачем. Власне, в цьому контексті мене приємно здивувала вистава «Царівна Ква-Ква».
Тут не було зневаги до дітей. Тут було дуже серйозне ставлення до своєї професії. Вдало підібрана ігрова модель театру, де вони бавляться у цей театр, але роблять це чесно. На мою думку, це і було прозавдання режисера. Дійсно серйозний інтерактив. Вони могли відмежуватися, але від цього вистава тільки б програла. Натомість актори постійно контактували з дітьми і врешті решт володіли цією дитячою аудиторією.
Полтавський театр взявся за казку, він вдало працює з акторами-універсалами. Я можу сказати сміливо, що цей театр дуже живий. Їхні актори універсальні: вони вміють працювати з дітьми, вони жваві, виразна пластика, створюють характерні образи засобами ігрового театр.
Я приємно вражена виставою. Однак, у мене є певні зауваження до естетики театру, зокрема, до костюмів. Візуально ми побачили елементи ілюстрації, за залишковим принципом. Художник по костюмам частково недопрацював. Ми всі маємо пам’ятати, що дитина передовсім хоче чесності.»
Вистава – легенда… Класика української драматургії, що не сходить зі сцени Полтавського театру з 1972 року
Полтавський академічний обласний український музично-драматичний театр імені М. В. Гоголя
Іван Карпенко-Карий
«Мартин Боруля»
комедія на 2 дії
Режисер-постановник – народний артист України Б. Прокопович
Художник – народний художник України В. Геращенко
Незмінний виконавець ролі Мартина Борулі – народний артист України Ю. Попов
Коментар до вистави:
«До вистави більше запитань, ніж відповідей. Театр – це завжди загадка. Поки існує загадка, доти існує театр. Класика на те і є класикою, що знаючи текст, глядач приходить на виставу, щоб довідатися і розкрити таємницю. Для мене більше запитань виникає у тому, що існують в історії театру такі таємниці, котрі не можуть пояснити успіху вистави. От ходять люди на цю виставу і здавалося немає ніякого відкриття і все відомо, а публіка йде. Це в театрі називається феномен касового успіху. От тому вистава «Мартин Боруля» є яскравим прикладом касового успіху. Актори, які народили цю виставу, зокрема головний герой незмінний виконавець ролі Мартина Борулі народний артист України – Ю. Попов. Це легенда.
Все це вже вписано золотими літерами у ціну театру. Існує поняття як фестивальна вистава. Так от, часто два цих поняття не співпадають, неспівмірні. Тому не можна пояснити, чому певна вистава для митців є такою цікавою, а для глядача зовсім не зрозумілою. Тут все навпаки. Вистава «Мартин Боруля» є цікавою глядачам і очевидно зовсім не цікавою митцям, не заперечуючи, свій касовий успіх.
Все це є життям театру. Однак, говорячи про фестиваль, мені хочеться побачити ті вистави, які є таємницею і загадкою у творчому сенсі, побачити яскраві точки кульмінації та завершення. Про те, ця постава є в нашому українському золотому фонді. ЇЇ треба показувати глядачу, але це не фестивальна вистава, якщо говорити коротко.»
Вистава парадокс
Закарпатський академічний обласний театр ляльок «Бавка»
Леся Українка
«Лісова пісня»
драма
Режисер-постановник – О. Жюгжда (Білорусь)
Сценографія – Л. Лучко
Коментар до вистави:
«Від зворотної вчорашньої вечірньої вистави, то режисер Олег Жюгжда подає цікавий сценічний матеріал для митців театр. Театр – це втім, цілісна позиція та цікава режисерська концепція. Цей режисер, зміг побачити у драматичній поемі те, що трудно побачити рядовому читачу чи простому глядачу.
Безумовно, його вистави завжди парадокс, з його рішенням «Лісової пісні» можна погоджуватись чи не погоджуватись. Вона може викликати масу суперечень і тверджень, що вона нелінійна, несюжетне прочитання Лесі Українки. Висновок, це щось абсолютно своє і немає відношення до автора. Власне, режисер Олег Жюгжда і відрізняється тим, власним нетрадиційним баченням. Він дійсно бачить щось таке, яке можна часом назвати цинічним, але чим самим співставляє поезію і буденність.
Ми поважаємо його через переконання, що класика справді є вічною. Однак важливим є відчитання алюзій, які доводять, що режисер — це окрема професія. Вона має своє бачення, своє розуміння, які виходячи, з цього матеріалу швидше є поштовхом, а ніж сюжетним, лінійним чи традиційним прочитанням. Ми можемо сказати, що ця вистава є одна із найсуперечливіших, найнетрадиційніших у практиці театру. Театр живий, котрий пропонує нам, власне, такі підходи до прочитання класики. Навіть, якщо ми її не сприймаємо, але її сприймає митець і переконує нас у тому, що це його вистава, це його розуміння і бачення матеріалу. Митець є доказовим у цій виставі. Він переконує нас у своєму і робить це правдиво. Театр «Бавка» є справді експериментальним і цікавим для нас.»
Ми всі одна нація
Івано-Франківський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Івана Франка
Марія Матіос
(інсценізація Ростислава Держипільського)
«Нація»
драма-реквієм
Інсценізація, режисура, візуальне рішення, музичне оформлення – з.а. України Р. Держипільський
Сценографія – з.д.м.України О. Семенюк
Пісенна режисура – лауреат Національної премії України ім.Т.Г.Шевченка Н. Половинка
Пластика – А. Кирильчук
Коментар до вистави:
«Власне, я буду говорити про виставу «Нація» на камерній сцені Івана-Франківсього театру ім. Івана Франка. Тому, що з технічної точки зору вистава на фестивалі втратила багато чого.
Театр має таку мистецьку функцію як передбачення. Ця вистава прекрасна і цілісна. Хочеться сказати, що музичне тло, пісенна режисура здійснена Наталкою Половинкою ідеально співставляється зі сценографією Олександра Семенюка і сам матеріал Марії Матіос дуже близький нам і актуальний. Те, що відбувається століттями, ми можемо побачити на сцені за дві години.
Український народ, на жаль, повторює свої чи чужі помилки, страждає і знову народжується. Історія і містичність постановки на цей раз знову засвідчує, що у нас багата історія, знакова система і кожен глядач може відчитати ці знаки по-своєму. Це гідна вистава і я ще раз вітаю цей театр з прекрасною постановкою.»
Єдина прем’єра на фестивалі
Коломийський академічний обласний український драматичний театр ім. І. Озаркевич
Наталія Максимчук
«Пан Коцький»
музична казка
Коментар до вистави:
«Тут театр має чітко зрозуміти, яка адресність, до кого він апелює. Тому що казка, звичайно, ця для наймолодшого глядача, однак адресність у її акцентах. Наприклад, кіт і лисиця тут явно розраховані на зовсім іншу вікову категорію, а ніж для дітей, які мають ловити сюжет.
Тут по-моєму є не відповідність в моментах існування актора, у цих акцентах, котрі ставляться на любовних стосунках для дорослих людей. У мене найбільша претензія, власне, не тільки у не чіткій апеляції до вікового глядача, скільки у какофонії, практично в усьому. Починаючи від музичного супроводу, до якого у мене найбільше претензій.
Тому що єдиний момент, який чомусь взятий від Лисенка, арія Лисички та її характер, я побачила як актрисі значно простіше, тому що вона пропонує характер, а не тільки пристосування. Ілюстративна музика, якої забагато, вона різножанрова, різнохарактерна, забиває дію. Мені здається, власне, це і заважає акторам. Я розумію, що це посилює дію, це додає динаміки, але музика для такої вистави або може гармонізувати або дисгармонізувати як у даній виставі. Якщо говорити про театр, то в принципі тут є цікаві актори, молоді і це велика принада театру, з якими можна працювати.
Зрештою у мене є претензії до самого драматурга, яка власне не визначилась для кого це. Чи це просто імпровізаційні моменти самих акторів, до чого там Африка? З точки зору естетики у мене теж є маса запитань. Ми бачимо талановитих акторів, однак до костюмів треба було бути більш вибагливими. Мабуть, все це тому, що вистава «Пан Коцький» є прем’єрною. Однак чи є вона фестивальною, мабуть, ні!»
Цивілізація чи дикунство?
Рівненський обласний академічний український музично-драматичний театр
Алехандро Касона
«Дикун»
романтична комедія
Режисер-постановник – О. Олексюк
Художник-постановник – А. Пілюгіна
Художник по світлу – Д. Усик
Коментар до вистави:
«Гадаю у виставі «Дикун» є не відповідність заявленого жанру романтичної комедії, яка має в собі абсолютно драматичну суть цього твору. Я вважаю, що це лірична драма. Основа режисури тут через актора. Режисер вибирає таким чином донести філософію цього твору.
Ця вистава зроблена мінімальними засобами, режисер повністю через акторів доносить суть твору і на акторських ансамбль вона розрахована. Все це виправдано. Звичайно, я б хотіла відзначити, власне, у цьому акторському гроні, молодий дует Ніни Ніколаєвої і дуже важливою є принципова робота Олега Ягилюка.
Ми бачимо як режисер покладається на акторів. В принципі це вистава, яка не вирізняється якимось яскравим режисерським ходом, а побудована на акторові, через актора і принада є у акторському ансамблі. Судячи з реакції залу, зал скучає за акторськими виставами, де без режисерських іновацій, просто хочеться інколи почути актора, послухати підтекст, подивитися за нюансами, які дозволяють подумати. Тут ця вистава дала нам таке задоволення від того, щоб послухати актора через прекрасного драматурга.»
Одухотворені мистецтвом
Вінницький академічний обласний театр ляльок
Андрій Курєйчік
«Стариган із крилами»
філософська притча з елементами гротеску
Режисер – Л. Земелько.
Художник – Т. Шабанова;
Хореограф – Г. Зельгін.
У музичному оформленні використані твори композиторів Ніно Рота,
Ремо Джадзотто,Томазо Альбіноні та Макса Ріхтера
Коментар до вистави:
«Сьогодні, я не хотіла б говорити про жодні мінуси, тому що висока думка видатного Габрієля Гарсія Маркеса, автора п’єси сучасного драматурга Курейчика і дивовижного режисера цього театру Людмили Земелько не викликають жодних думок, щоб хотілося шукати мінуси. Єдине, з чим я не погоджуюсь, що це гротеск, це абсолютна відверта притча. Притча про ангела і диявола у людській подобі, який живе у людях.
Прекрасно говорити про те як засобами театру, режисер, знаючи про що і заради чого, народжує виставу такого рівня. Навіть різні автори музичного супроводу можуть творити абсолютне органічне ціле. Це висока одухотворена, професійна вистава. Прекрасна робота художника — це вирішення масової сцени у одній ширмі, де ти бачиш народ-натовп і в той же час характери людей.
Хотіла б привітати театр, привітати нас з тим, що ми побачили нарешті таку високопрофесійну виставу, яка не залишає байдужими кожного з нас. Це прекрасний колектив, це дивовижна робота, це як єдине ціле. Навіть епізодичні ролі стають подіями. Оскільки вигадки у таких побутових речах, коли літає віник у Ангела, коли розмовляє дитина і як актор передає пластику, як одухотворює ляльку.
В першу чергу хочу привітати колектив і дивовижного режисера з тим, що вона працює так, що ні в кого не може виникнути будь-якого запитання.»
Невдалий інцидент
Чернівецький академічний обласний український музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської
Луїджі Лунарі
«Інцидент»
більше ніж комедія
Режисер-постановник – засл.арт.України Л. Скрипка
Сценографія – Н. Руденко-Краєвська
Балетмейстер – Неля Зберя
Музичне оформлення – засл. арт.України Л. Скрипка
Коментар до вистави:
«Оскільки йдеться про італійський театр, хоча є сучасний драматург, режисер і весь спосіб існування акторів був заявлений як комедія дель арте. Абсолютно відверті персонажі Коломбіно і Арлекін, які повинні імпровізувати, пришвидшувати дію і заводити зал.
Власне, ця легкість, яка притаманна комедії дель арте, це вікова традиція італійського театру. Я бачу, що режисер тут намагалася із залученням музичних алюзій італійської кінокласики створити дійство. Завдяки італійському автору створити таку легку комедію положення. Якщо говорити про зовнішню лінію, то завдяки хорошому балетмейстеру Нелі Збєрі, тут цієї мети було досягнуто.
Якщо говорити про іншу сторону медалі, то цей той випадок, коли дуже складно говорити критику тому, що ми бачимо як приймають виставу глядачі. Ти йдеш у розріз і ти повинен пояснити чому ти ідеш у розріз. Очевидно тому, що виставу я не сприйняла, але у мене немає претензій до акторів, я бачу як вони чесно працюють, які вони пластичні. Однак не можна пластикою підмінити відсутність мотивації, відсутність характерів. Шалений ритм, у якому вони існували, друга дія просто стомлює їх. Це той випадок, коли краще «недо» ніж «пере».
Я думала про те, для чого це театру, очевидно для того, що існує внутрішня політика театру, акторів розрухати, щоб вони володіли різними формами, різними видами. Чи виправдано це? Внутрішньо так, зовнішньо, мабуть, ні. Тому у мене дуже суперечливі відчуття стосовно цієї вистави. Надаючи перевагу розумінні тому, що актори динамічні, професійні, але тут відсутня культура, вибачте, яка повинна все таки дуже чітко дотримуватися режисером.
Мене ця вистава розчарувала і стомила, сак само як акторів. Не можна форсувати голосом, психофізикою, немає перспективи ролі, а її немає тому, що чітко не були поставлені завдання. Комедія ситуацій, на жаль, не вдалася, але публіка сприймає, очевидно для людей це потрібно.»
Фото з сайту театру http://teatr.kolomyya.org
