Режисура, музичне оформлення, сценічне рішення – з.а.України Ростислав Держипільський
Сценографія – з.д.м.України Олександр Семенюк
Хореографія та постановка боїв – Юрій Бус
Художник по костюмах – Олена Андрійчук
Асистент режисера – Олексій Гнатковський
Помічник режисера – Андрій Фелик
Іще один привід для розмірковувань над вічним шекспірівським «бути чи не бути» приніс на прикрашеній тарелі Івано-Франківський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. Івана Франка, з виставою про трагічне кохання Ромео і Джульєтти – народження, смерть, вічність.
Вільям Шекспір – це сторінка історії, яка навпіл розірвана. Проте навіть той клаптик, який дарований нам, навіки змінив світову театральну історію. Твір “Ромео та Джульєтта” написаний понад 400 років тому, хоча і досі користується неабиякою популярністю у суспільства. Існує тисячі інтерпритацій даної п’єси, проте роки не вичерпують її граней.
Чимало режисерів і акторів марять аби створити свою версію вічної теми, залишити свій слід. Одним із таких є Ростислав Держипільський, який став режисером Івано-Франківської історії кохання. У даній інтерпретації збережений шекспірівський фундамент, який режисеру вдається майстерно вибудувати візуально.
Тема вистави – кохання за колючим дротом. Любов із самого початку змушена долати труднощі, адже закохані належать до протилежних сторін барикад, до одвічно ворогуючих сімей Монтеккі і Капулетті. Тут і народжується корінь головного конфлікту вистави – боротьба за кохання Ромео і Джульєтти. Протистояння їх і суспільства, двох кланів, котрі абсолютно забули про високі матерії, на перше місце поставивши помсту.
Ідея вистави розкривається завдяки трагедії почуттів героїв. Ромео і Джульєтта народжуються аби померти, померти в ім’я кохання. Вони приречені загинути, але показати людству, що кохання – існує.
Ідея вистави підкреслена візуальним ефектом. З підняттям завіси ми спостерігаємо народження Ромео і Джульєтти, народження їхніх почуттів. Два згорнутих клубком тіла , пуповини і чорна постать позаду. Із самого початку доля виголосила вирок, як не крути, а фатум робить своє.
На сцені багато образів, метафор. Особливе місце виділене Харону. Собою він символізує чимало понять – міфологічного перевізника душ мертвих, вісника чуми і фатума. Він з’являється на сцені в самі вирішальні та напружені моменти, додаючи їм містичних мотивів. Даний образ одягнений у чорний балахон, на обличчі – маска Медіко делла Песте, яку одягали під час епідемії чуми, а також весло у руці. Герой постійно оперує веслом. Він крутив його колом, наче натякаючи про запуск механізму, про плин часу, а також продовжує гребти ним у повітрі, немов настигаючи до пікової точки. Мотиви часу підкреслені у символах гандол, спершу вони наповнені водою, а уже зовсім згодом – піском. Також гандоли та карнавал наче асимілюють героїв та події у Венецію, місто кохання та несподіванок.
Сцена з вистави «Ромео і Джульєтта». Реж. Р. Держипільський. На фото Ромео (Ігор Захарчук) і Джульєтти (Тетяна Гірник). 2011
Щодо декорацій, візитною карткою режисерської роботи Р. Держипільського є абсолютний мінімалізм декорацій. У виставі присутні лише двоярусні конструкції, що дають абсолютний простір і волю акторській грі. Разом із своєю простотою, декорації додають напруги виставі, особливо у сцені битви Тібальда і Меркуціо. Тут немає традиційних боїв на шпагах, двобій відбувається за допомогою акробатичних трюків і зіткнення рухомих металевих декорацій. Це дає не тільки візуальний ефект, а й звуковий. Завдяки такому режисерському рішенню вистава набуває ще сильнішою експресії.
Сцена з вистави «Ромео і Джульєтта». Реж. Р. Держипільський. 2011
Як уже згадувалось вище, мінімалізм – козир Р. Держипільського, проте костюми у виставі є абсолютним виключенням із правил. Герої одягнені пишно, костюми достатньо чітко підкреслюють історичне джерело. Проте і костюми не позбавлені символу, лише головні герої Ромео і Джульєтта одягнені у біле, це наче підкреслює чистоту їхніх помислів. Досить дивним є те, що у виставі немає контрастного поділу на табори, обидві сторони одягнені у золотаво-коричневі шати.
Неабияке місце у постановці виділено хореографії. Вона вибудована протягом цілої вистави. Постановку танцю і сценічного бою здійснив Юрій Бус, головний балетмейстер Херсонського музично-драматичного театру ім. М. Куліша. Танець, що виконується на початку першої і другої дії практично ідентичний у своїй хореографії. Проте має у собі контрастні характери. У першій дії герої одягнені у яскравий одяг, веселяться, а уже у другій їхній танець хоч і жвавий, але несе в собі ноти моторошності, усе це підкреслюється зовнішнім виглядом героїв – їх настигла чума.
Рівень хореографії не є досконалим, не помітно одночасності та чіткості у загальних постановках. Але на противагу їм є танець Ромео і Джульєтти, де існує цілковита гармонія тіл, пластика та синхронність. Хореографію вміло доповнює світло і музичний супровід вистави. Дана партитура світла є м’якою та приглушеною, проте разом із тим, ставить світлові акценти на дії. Спалахи і затемнення сцени дає можливість змінювати мізансцени та задавали виставі ритму, робили її динамічнішою.
Щодо музики, у спектаклі присутній вдалий музичний супровід, сучасна стилізована мелодика додає сценам відповідного настрою, моментами навіть іронії.
Мовлячи про акторську гру героїв, у виставі практично відсутні декорації, тому акценти ставляться на акторах. Оскільки тут все “оголене”, помітні недопрацьовки у майстерності. Не має відчуття експресії і справжньої ворожнечі. Актори відштовхують на задній план принцип двох таборів. На сцені не пахне кров’ю і жагою помсти. Проте, разом із тим стосунки Ромео (Ігор Захарчук) і Джульєтти (Тетяна Гірник) несуть в собі зерно правди, вони сповнені ніжності та емоцій. Особливе місце у виставі посідають Лоренцо (Юрій Суржа) і Меркуціо (Гнатковський), їм вдається розбавити трагічні мотиви вистави легким гумором. Це додає контрасності з другою дією, де усі події відбуваються на лезі ножа, на напрузі, на грані до кінця.
Завершення вистави розставляє усі акценти, ставить крапку в ідейному задумі вистави. Вистава не закінчується традиційно за шекспірівською п’єсою, тут розповідається про їхню долю після смерті, про їхнє єднання на вищому рівні, про єднання душами.
Це візуалізується за допомогою першої сцени цілої вистави. Проте тут, їхні пуповини міцно зчеплені в одне ціле. Тепер їх не розділять, жодні обставини не зможуть стати перепоною їхнім почуттям.
Фото з сайту театру dramteatr.if.ua
