Внутрішній світ складний, а бачення, вантаж ідей і спроба реалізувати себе як особистість – це життєві реалії. Чим сьогодні підкорити сучасну людину?
Часто ми кажемо: «Тримати глядацький зал у напрузі». Відчуваємо як нудно стає, коли один актор розповідає монолог, а іншого ми не хочемо відпускати зі сцени. Напружена увага глядача – це результат дивної, підкорюючої сили. Пояснити можна це через психологічні, моральні чи естетичні принципи. Трапляється так, що спостерігач стає учасником експеременту.
Думка про неможливість мистецтва без експерименту і навіть ототожнення мистецтва з експериментом, переслідувала багатьох митців. Практика експерементального театру і словосполучення «театр експериментальний» видається певною мірою тавтологією.
Театральний хардкор від Gyula Noesist.
Gyula Noesis – французький художник. Він подорожує світом, досліджує аморальне, естетичне, механічне життя людини. Його погляди на світ мають схожість з представниками хардкору (жорстке, радикальне мистецтво). В липні цього року, свою театральну лабораторію він помістив у одному репетиційному залі Першого українського театру для дітей та юнацтва. 13 учасників експеременту. Кожен провів на одинці з перформером 15 хв.
Для чого йому це? Gyula Noesis розписав своє бачення філософії поводження сучасної людини у маніфесті, де від третьої особи розповідає про себе і свої дослідження. Уривки з маніфесту цитую далі в матеріалі. Він планує помістити всі шматки експеременту в один фільм.
– безперервне наближення до смерті, щоб в останній момент – якщо це можливо – втекти від неї, сподіваючись, таким чином, зробити в собі імунітет до неї;
– це апологет сили (психічне, а також фізичні), тому що це постачальник свобод;
– це апологет багатства (культурні, а також матеріал), тому що це постачальник свобод.
Енвайромент, театр оточення, театр навколишнього середовища.
Цей театр – це різновид акційного мистецтва, що знищує стіну і не творить поділу між сценою і залою для глядачів. Спостерігач таким чином потрапляє у пастку експерементатора. Театральне видовище стає спільною основою для організатора гри і глядача-учасника.
– вважає себе здатним прислухатись до детермінізму;
– вірить в існування, так само як і в себе, людини, яка за допомогою постійних зусиль може вибрати, незалежно від природи чи виховання, те, що є його волею до життя, бажаної реальності;,
– вірить в існування однієї і єдиної реальності (таким чином, з єдиною істиною), що з фізіологічних причин ніхто не здатний осягнути в усій своїй повноті.
З цього випливає, що кожен учасник стає складовою і має право на спонтанну імпровізацію. Форма такої вистава, не піддається конструктивному аналізу і не може вважатися завершеною. Це лише одна частина репетиції.
– відмовляється брати участь в дешевих розмовах;
– зводиться до мінімуму свій суб’єктивізм і його діапазон;
– прагне значно знизити особистий поріг комфорту;
– плекає розкіш, особливо, коли він знає, що він може жити без неї;
– вітає біль за умови, що задоволення робить його корисним.
У цьому театрі немає місця ілюзорності, імітації життєподібності, використанню бутафорії тощо. Перформер Gyula Noesis прагне до знищення межі між реальним та ілюзорним світом. Вистава в енвайроментальному театрі стає процесом «групової терапія», «психоаналізу особистості», де сценічний простір не відповідає нормам театру. Звичайна кімната перетворюється на ринг.
– виявляє інтерес, перш за все, до сексу – так як є не менш суттєвою частиною смерті ;
– будь-який інший суб’єкт є потенційною марною зміною одного і того ж, тому блукає;
– матеріаліст, тобто уважний до чуттєвості речей, як справжній гурман матерії;
– приймає себе всерйоз, тому що швидкий кінець його задоволень являється йому в усій своїй тяжкості.
Ставлення до сценічної імпровізації залежить від типу театру і моди на певні театральні системи, форми й жанри, адже характер і обсяг імпровізації у кожному конкретному випадку визначається характером ролі учасника проекту, його поведінкою та реакцією на провокацію організатора дійства.
Gyula Noesis є яскравим представником сучасного театрального арт-хаусу. Саме так, можна прохарактеризувати спосіб мислення і його дії на сцені. Жорстокість – це основа, на якій вибудовується суспільство і кожен напад на людину, флірт, війна, провокує тебе стати пліч о пліч з людиною, котрої ти не знаєш, котрій ти не довіряєш і котру ти боїшся. Страх перед невідомістю забирає останні сили, але залишки енергії витягують учасника і продовжується гра.
– вважає смерть хворобою – змарнованим життям;
– не надає сенс своєму існуванню – він вміщує себе в порожнечу;
– бачить наповненість там, де багато інших бачать порожнечу;
Антигерой. Антитеатр
Позиція антигероя, чиї моральні, вольові та інтелектуальні якості істотно відрізняються від тих, що схвалюються суспільством і суперечать уявленню про достеменного героя часу. Тому Gyula Noesis – це персонаж, який уособлює «негативні» риси людини з тваринними інстинктами, де замість розмов існує боротьба, замість порозуміння – агресія і тілесні дискусії.
Антитеатр, який пропонує перформер має позачасовий характер, спрощений і взаємодоповнений «детеатралізацією» театру. Оголення нервів, деструкція і демонстрація присутня в показах.
Gyula Noesis демонcтрує всі гріхи людства, всі бажання і примхи живої істоти. На 15 хвилин ти забуваєш про те, що ти людина і перетворюєшся на кровожерливу тварюку, потім на слабку істоту, згодом на потвору з власними потребами і в кінці кінців ти стаєш просто енергією. Розчинившись у часі і просторі людина забуває про тіло і її матеріалізм відходить у пустоту.
Такий театр є скандальним, провокуючим, радикальним і руйнівним. Кожному часові притаманна естетика. Чи має описаний вище експеремент театральну естетику? Вірно буде сказати, що має. Заперечення традиційної театру і гарно скроєні психологічні моменти театрального хардкору, перш за все висвітлені у маніфесті автора. Можливо, це не новинка, бо в свій час простежується схожість у театральній практиці футуристів, дадаїстів, сюрреалістів.
Кожний справжній театр виконує роль експерементального, поки його збочення не починають сприйматися за належне суспільством як норма. Таким чином театр цього напрямку знову перероджується як фенік у антитеатр.
Що нового можна запропонувати сьогодні в театрі? Дедалі частіше представники «інформального мистецтва» або «безформового живопису» творчими методами оголошують «психологічну війну». Вони хочуть виключити свідомість з творчого процесу, витіснити свідомо побудовану форму і замінити її спонтанною «неформою».
– вважає, що художник не може бути ніким іншим, ніж бійцем і чаклуном – якщо це не так, то він просто ремісник;
– вважає, що художник повинен бути готовий померти для зведення свого твору – якщо це не так, то він просто касир.
Альтернативний театр на відміну від комерційного є експерементальним. Спробую пояснити це. Альтернативний, не означає, що він нецікавий і не задовільняє потреби глядача, це не пустослів’я зі сцени, котре лунає для окремої цільової аудиторії. Він надзвичайно важливий. Театр 3.0, який пропонує оригінальні програми, власну спицифіку і спосіб існування на сцені.
Мінімалізм сьогодні має визначне місце у житті людей. Меблі у домі ми вибираємо, так, щоб вони трансформувалися і цим давали нам вільний простір у домі. Так відбувається у театрі. Голі стіни, білий одяг і власні переживання.
Зневажливо: усе те «дешеве», що впливає на глядача як штучний афективний ефект, раптом зникає, після появи двох акторів – художника і спостерігача, котрі ніби наодинці сповідується один одному.
«Насправді мистецтво нині навряд чи можливе, якщо воно не експериментує» – Теодор Адорно.
Фото Gyula Noesis
