Тоталітарна політика супердержав і їх прагнення абсолютного панування над світом, коли ціна тому – 1000 скалічених людських життів.
Для постановки вистави до Краківського Старого театру був запрошений відомий український режисер, екс-художній керівник Національного академічного театру імені Івана Франка – Станіслав Мойсеєв. Ним запропонована п’єса одного з найкращих сучасних литовських драматургів Маріуса Івашкевічуса «Масара».
Художник-сценограф та художник по костюмах – Володимир Ковальчук, відомий своєю творчою співпрацею з Юрієм Любімовим (Театрі на Таганці), а також Анатолієм Васильєвим (Школа драматичного мистецтва). А також видатний європейський композитор Євген Гальперін є автором музики до вистави. До роботи залучені найкращі актори Старого театру. Зокрема, Радослав Кжижовський, який виконує головну роль Масари, – зірка сцени та кіноекранів Польщі.
Проект «Масара» – справжній міжнародний мікс. Це, перш за все, спроба дослідження сутності зла. Це розмова про тотальну жорстокість, агресію, нетерпимість, насильство, – як діагноз сучасного суспільства. Прем’єра вистави відбулась 17 лютого 2018 року.
Про досвід роботи з польським театром далі в інтерв’ю.
— Ірина Бойко (далі Ірина)
Станіславе Анатолійовичу, поговоримо про тенденції розвитку польського театру. Які ви маєте думки з цього приводу?
— Станіслав Мойсеєв (далі Станіслав)
Подібно до багатьох європейських театрів, польський – є достатньо неоднорідним. Існують прогресивні театральні колективи, котрі знаходяться в авангарді процесу. Вони значно відрізняються за своєю естетикою і діяльністю від глибоко провінційних труп, які збереглись в маленьких містах Польщі.
Польський театр має неймовірно міцний фундамент: Тадеуш Кантор, Єжи Ґротовський – це особистості зі світовим іменем. Дана ситуація створила плідний ґрунт для розвитку театральної справи сьогодні. В українському театрі положення складніше, адже ще в 20-х роках радянською владою було знищено ледь не всю інтелектуальну та мистецьку еліту нації.
Говорячи про модерновий театр в Україні, ми згадуємо ім’я Леся Курбаса – на превеликий жаль, лише його.
Сучасна історія Польщі також багата на потужних мистецьких діячів. Я маю на увазі: Кристіана Люпу, Кшиштофа Варліковського, Ґжегожа Яжину – без них неможливо скласти комплексне уявлення про сучасний європейський театр.
Сучасний польський театр знаходиться під впливом тенденцій театру німецького. Це має своє логічне пояснення. Насправді, німці – лідери європейського театрального простору, законодавці моди. Тому, на мою думку, це абсолютно природньою. Традиційна міжнаціональна конфронтація між поляками і німцями, як не парадоксально, призводить до того, що поляки у своїх поглядах на життя, побуті, смакових особливостях наслідують німців. Вони, звичайно, залишаються слов’янами, католиками, але все ж таки. Така цікава колізія склалась і на театральному поприщі. Це не означає, що домінантою в польському театрі є виключно німецькі віяння. Тут, безумовно, є і свої аутентичні традиції, своя школа і свої орієнтири. Варто також зазначити, що польська публіка не завжди прихильна до німецьких моделей, зокрема, краківський глядач віддає перевагу традиційним, класичним виставам.
— Ірина
Що Ви можете сказати про смакові особливості краківського глядача? Що їм цікаво?
— Станіслав
Я не знаю всю палітру краківських театрів, тому мені важко зробити комплексний аналіз цього аспекту. Але, звичайно, є декілька провідних театрів Кракова, коротку характеристику, яких я міг би зробити.
Театр ім. Юліуша Словацького – розрахований на широкі верстви населення (хоча зараз в театрі змінилось керівництво і до управління пришли достатньо радикально налаштовані люди. Припускаю, що там відбудуться зміни. Репертуар театру ім. Юліуша Словацького традиційно трохи м’якший і менш елітарний, ніж репертуар, наприклад, Старого Театру.
Старий Театр, завжди, мав за основу репертуару високі зразки класичної літератури. Театр Багатело ім. Тадеуша Бой-Желенского – це театр виключно розважального характеру, котрий орієнтується на комедійні жанри. Театр «СТО» – знаний елітарний театр Кракова, в якому тільки 200 місць та дуже високі ціни на квитки. В ньому немає постійної трупи, до співпраці запрошують знаних театральних діячів, справжніх зірок. Театр «СТО» має прекрасний репертуар: від Миколи Гоголя до Альберта Камю.
— Ірина
З ваших слів можу зробити висновок, що польська театральна модель – це система нішевих театрі, вірно?
— Станіслав
Десь так і є. Театри добре знають свого глядача, а ще краще знають, що і під яким соусом йому подати. Скажімо, Старий Театр завжди був театром для інтелігенції, професури, культурного прошарку населення, то й репертуарна політика у нього відповідна.
— Ірина
Станіславе Анатолійовичу, чим польська модель організації функціонування театру відмінна від української?
— Станіслав
Модель польського театру подібна до загальноєвропейської. Зрозуміло, що всі творчі одиниці в театрі працюють за контрактом.
Структура управління виглядає ясно і чітко. Театром, як юридичною установою, керує директор, він може поєднувати посаду головного директора і директора артистичного. Ці функції можуть бути і розведені. Директор не є адміністратором. Це особа, котра визначає стратегію розвитку театру. Тобто він обов’язково має певний театральний фах.
У випадку зі Старим театром: директором є знаний театрознавець, театральний критик – Марек Шидло. Поряд працює його заступник, котрий займає посаду директора артистичного. Він безпосередньо підпорядкований пану Шидло, але займається виключно проблемами трупи. Режисери і художники в штаті не працюють – це вільні професії. Вони є запрошеними в театр на певні проекти. В театрі існує бюро координації, на кшталт нашого режисерського управління. Ця структура дуже важлива, бо саме її працівники займаються організацією всієї роботи і побуту запрошених режисерів, художників. У театрі звичайно ж є pr-служба, котра займається питаннями реклами.
— Ірина
Актори закріплені за театром?
— Станіслав
Так, якщо ми говоримо, зокрема, про Старий Театр, то там є своя трупа. Актори працюють за контрактом.
— Ірина
В Польщі переважає модель репертуарного театру?
— Станіслав
В більшості випадків – так. Є, звичайно, і проектні театри, ангажементи.
— Ірина
На Вашу думку, польський театр є повноцінною частиною європейського театрального простору?
— Станіслав
Так, безперечно. Він абсолютно інтегрований в загальноєвропейський театральний процес. До Польщі постійно запрошують знаних європейських режисерів – це звична практика. Той же Кшиштоф Варліковський, Кристіан Люпа багато працюють по всій Європі. Митці мають можливість вчитись, проходити стажування в інших країнах. Це абсолютно нормальний і здоровий процес, до якого ми повинні прагнути. Ми маємо врешті-решт позбутись самоізоляції, яка так подобається більшості з наших українських колег.
— Ірина
Ви вважаєте, що це процес самоізоляція відбувається саме за рахунок того, що це подобається вашим колегам?
— Станіслав
Так, бо краще ж бути першим хлопцем на селі, ніж останнім в місті. Тут логіка проста: на біса нам здалась та Європа? Ми тут самі круті. Ми самі себе похвалимо, самі себе нагородимо і будемо відчувати кайф від того всього. На мою думку, в українському театрі зараз дуже багато фальсифікації. Таких собі сурогатів: «типу модерновий», «типу пошуковий», які за суттю цим поняттям не відповідають взагалі.
— Ірина
Ви вже багато років регулярно відвідуєте польський театральний фестиваль «Boska komedia». Хотілось би почути декілька слів про нього.
— Станіслав
«Boska komedia» – репрезентативний фестиваль сучасного польського театру. Максимально прогресивного авангардного. На фестивалі, як правило, представлені вистави найбільш цікавих, знаних польських режисерів.
В програму фестивалю включені вистави визнаних майстрів польської сцени – Кристіана Люпи, Кшиштофа Варліковського, Ґжегожа Яжини. Це справді високий рівень. Фестиваль організовується керівниками театру Лазня Нова, котрий створюється на абсолютно європейських засадах. «Boska komedia» має підтримку з європейських грандів, а також краківського бюро культурних програм.
Журі фестивалю повністю складається з іноземних учасників. Таким чином організатори фестивалю досягають максимальної об’єктивності. Це створює прецедент незалежності, незаангажованості думки поважного журі. Думки бувають різні, насправді. Іноді, як на мене, не зовсім зрозумілі і аргументовані, часто – несподівані. Але, в будь якому випадку, якщо ми хочемо отримати якусь зовнішню оцінку того, що в нас відбувається – я впевнений, що такий склад журі є виправданим.
— Ірина
Що було цікавого і знакового на цьогорічному фестивалі?
— Станіслав
Був показаний «Процес» Кристіана Люпи за твором Франца Кафки. Вистава, до речі, розрахована майже на сім годин. Але, на жаль, не було показано вистав ні Кшиштофа Варліковського, ні Ґжегоша Яжини. Був Михайло Ґрабовський – це яскравий режисер, котрий представляє середнє покоління митців Польщі.
Прослідковується тенденція певного занепаду фестивалю, бо коли я вперше відвідав «Boska komedia», десь 10 років тому – для мене це було надзвичайно цікаво, модерново, жваво. Тим не менш, інтерес публіки неймовірний – квитки продані на всі фестивальні вистави.
— Ірина
Напевно, польська публіка вихована на таких фестивалях, подіях і вона з інтересом до них відноситься?
— Станіслав
Так, бо люди, котрі приходять на ці вистави розуміють те куди вони йдуть, для чого і що вони хочуть там побачить.
— Ірина
Польський театр – це театр акторський чи режисерський?
— Станісалав
Він режисерський від самого початку – однозначно. Бо весь його шлях – це режисери лідери. Це абсолютно не нівелює роль видатних польських акторів, але, все ж таки, це театр режисера. Навіть на афіші вистави завжди пишеться ім’я режисера, іноді автора тексту не пишуть, режисер – завжди.
— Ірина
А український театр – акторський чи режисерський?
— Станіслав
Думаю, що більшою мірою акторський.
— Ірина
Чому б нам було б гарно повчиться у театральної Польщі?
— Станіслав
Навчитись бути талановитим неможливо.
— Ірина
А вони талановиті?
— Станісалав
Вони різні як і ми. З талантами у нас все гаразд, насправді. Треба навчитись організовувати своє культурне життя. В Польщі це вміють: культурні програми, вибудована культурна політика. Ось чому треба навчитись, бо без чітко сформульованого вектору культурної політики держави, в суцільному бедламі, нічого доброго не відбудеться. Без цього ми не станемо конкурентоспроможними, адекватними, щодо загальноєвропейського контексту.
