Режисер — Ірина Волицька
Виконавиця — Лідія Данильчук
Світло — Євген Копйов
«Сон + Комедія = Гротеск». Чому саме таку формулу можна вивести з моно вистави «Сон. Комедія» у постановці Ірини Волицької?…
Її компонентами (цієї формули) є назва вистави, яка в сумі дозволяє нам частково визначити поняття жанру. Режисер вистави з. д. м. України Ірина Волицька свідомо не визначає його, щоб кожен глядач відчитав у ній для себе щось своє, свій сон, свою комедію. Для когось він буде трагедійний, для когось сатиричний, а для когось гротесковий. Та для повнішого бачення картини на сцені, проаналізуємо кожен з компонентів нашої формули та визначимо, принаймні, для себе, що режисер та актриса з. а. України Лідія Данильчук хотіли донести глядачу.
Сон. Сон – як назва поеми Тараса Шевченка, як видіння, як марево, в якому перебуває персонаж, зрештою, як психологічний стан. Сон як візія, шаманство, відьомство. Все це у виставі виражено за допомогою слова та … мітли (елемент реквізиту, що є, немовби, партнером актриси, адже стає необхідним їй для вираження тих, чи інших думок).
Тож перед нами постає своєрідна моно містерія – вистава одного актора з величезними глибинами, створеними як Т. Шевченком, так І. Волицькою та Л. Данильчук. Їхній реальний та завуальований у формі сну, світ, показаний в своєму розрізі від глобального зовнішнього, до найменших деталей внутрішнього світу. Режисер та актриса, зануривши глядача в цей містерійний світ, дозволили йому не лише побачити його ззовні, а й стати учасником, частиною тієї містерії, яку глядач сформулює для себе.
Комедія. Сам Шевченко зазначає жанр твору, який подає при назві. Він присутній і у поставі, правда, режисер виходить за його рамки, додаючи до жанрової палітри без винятку всі види комічного: гумор, іронію, сарказм, сатиру, чим дозволяє собі ширше розкрити як свій задум, так і трактування слів Кобзаря в поемі «Сон. Комедія». Таким чином, Ірина Волицька з актрисою Лідією Данильчук проводять крізь виставу комедійну лінію на змістовому та вербальному рівнях. «І смішно, і грішно», як кажуть в народі; і саме тут ми бачимо той сміх, який не стільки дає нам весело провести час, як з посмішкою поблукати в нетрях філософії, історії та, зрештою, містики, яка вводить нас в сон, перший компонент вистави.
Все це нам дає змогу сказати про Гротеск, який випливає, як сума сказаного. Реальність та фантастичність, комічне і трагічне, життєподібність та карикатура. Поєднання цих прикметників характеризує нам поняття гротеску, а разом з тим, і вказує на складові вистави, на ті її особливості, що повніше змальовують нашу формулу.
Про «математику вистави» можна говорити не лише на рівні жанрових особливостей. У творців вистави (а режисера з актрисою тут без перебільшення можна вважати одним цілим) все настільки детально прораховано, що ця, на перший погляд проста арифметика, дозволяє говорити про поняття точності, акцентуації, механізації на різних рівнях. До неї, в першу чергу, віднесемо ритм, присутній як у відтворенні тексту: чітке визначення віршових розмірів: ямба, хорея, амфібрахія, і т.д.; алітерація, асонанси, тобто, акцентуація на так званому поетичному звукописі, що слугує чи то для підсилення виразності тексту, чи то для підкреслення милозвучності. Ритм є основним і в жестах, рухах актриси, які математично прораховані до найменшої деталі, до долі секунди (зокрема, пригадується сцена з мітлою-годинниковою стрілкою, коли актриса вправно крутить її-його перед собою на витягнутих руках, чим акцентує на чіткому вираженні думки, що лунає в тексті).
У самій концепції вистави присутні елементи вищого рівня, вже так званої вищої математики, немовби алгебри дії, алгебри театру. Подана вона в Ірини Волицької як складний процес мислення, продумування, аналізу кожної сцени, епізоду, руху, слова, звуку, які є обґрунтовані та вмотивовані відповідно до тексту та задуму. Режисер та актриса вивели до кожного з елементів вистави свої формули, що позначають як внутрішню, так і зовнішню дію, адже кожен з них несе в собі свій знак, своє трактування та значення.
Математичний підхід проглядається і у композиційному вирішенні текстової частини вистави: спектакль збудований у своїй основі на поемі Шевченка «Сон», та Ірина Волицька додала до неї уривки з «Великого льоху», «Кавказу», з творчості О. Пушкіна, сороміцьких пісень та російських частушок, що дозволяє ширше зобразити цей гротеск не лише на рівні тексту, а й в сценічному вирішенні.
Режисер «скроїла» виставу таким чином, що «Шевченко постав перед нами не як поет-романтик, а як борець, політик, який мислить жорстоко про чужих, як про себе» – зазначає Ірина Волицька перед початком вистави. А, зокрема, в інтерв’ю для газети «Літературна Україна» (№41 (5520) 2013 р.) додає про суть і концепцію вистави: «Робили цю постановку в опозиції до тих шевченківських вистав, які ми бачили. … А нам був цікавий Шевченко – сатирик, гротескний і по-своєму театральний поет».
Що ж до візуального образу вистави, то мінімалізм в сценічному вирішенні (лише чорний кабінет і мітла) допомагають глядачу створити свій сон, своє марево, в якому він перебуватиме 50 хвилин (стільки триває вистава). Адже актриса не лише змальовує сюжет, а й допомагає зробити це глядачам за допомогою великого асоціативного ряду, який збудувала режисер: мітла перетворюється на секундну стрілку великого механічного годинника, на весло, гвинт пропелера, відьомську мітлу для перельотів від місця до місця та мікрофон рок-музиканта… Гадаю, кожен глядач, відповідно до свого рівня занурення в поставу, розширить чи навпаки, звузить його. А світло у виставі, яке змінюється відповідно до настрою героїні чи місця дії дозволяє ще більше «зануритись» в світ гротеску, спричинений сатиричним зображенням імперської влади.
Таким чином, ми розуміємо, що у виставі «Сон. Комедія» ми зустрічаємося з поєднанням непоєднуваних речей: сон, зі своєю медитативністю, певною ритуальністю, побудовано з математичною точністю, продумано та відшліфовано, прораховано від моменту появи на сцені світла (в повній темноті освічується середина сцени, де в медитативній позі сидить актриса) і до його згасання (повторення першої сцени), та природа існування Лідії Данильчук все ж імпровізаційна.
Тож, кожен з глядачів побачить у виставі свій «Сон» і відчитає щось своє. Та яким б його бачення не було – воно не вийде за рамки «Комедія + Сон = Гротеск», адже це основа, до якої кожен додає свої доданки та множини.
Фото з сайту театру tuk.lviv.ua
