Олександра Шутова — наш театральний експерт — реконструювала виставу «Золотий човник» режисера Олексія Кравчука (вистава відбувається у приміщенні Першого академічного театру для дітей та юнацтва). Їй вдалося поспілкуватися з художником-постановником Дарією Зав’яловою.
Як художник з костюмів та сценограф Дарія Зав’ялова постійно працює для українських театрів від 1990 року. За цей період вона створила театральні костюми та сценографію до п’ятдесяти вистав. А ось про що довідалась Олександра.
— Пані Даріє, при розмові з Олексієм Кравчуком, я дізналась, що створити виставу «Золотий човник» була Вашою спільною ідеєю. Ви обрали японський стиль та мотив для цієї постановки, чому Японія?
— Це був спільний задум, ініціатива була, звичайно, Олексієва, а я активно до неї підключилась, бо вона мені дуже сподобалась. Чим він обумовлював несподіваний поворот до Японії. По-перше Олексій захоплюється східною культурою. По-друге в нього давно є ідея, в принципі не нова, але правильна. Ідея про те, що загальні казки всіх світів, як і міфи усіх народів певною мірою дуже схожі. І символи, якими оперують казки, також зустрічаються в міфах і казках всіх народів, незалежно він нації та території. І Олексій сказав, що він бачить східну інтерпретацію Івасика Телесика. Японське мистецтво вона нагадувала ще тим, що вона схожа на японський малюнок тушшю – він невеликий, зроблений кількома лініями, проте вони вишукані й бездоганні.
— А чому саме «Золотий човник»?
— «Золотий човник» Кропивницького, віршований варіант. Чому саме цей текст? А в ньому багато цікавих метафор, а також з нього вилучено все це поганство, яке присутнє в клачній казці. До прикладу, в цьому варіанті не було поїдання мамою своєї доньки-зміючки, або що. Там Оленка –дівчинка вихована Відьмою і Відьмаком, але сама по суті своїй дуже чутливе, чисте і гарне створіння – творіння природи. В кінці Івасик Телесик її забирає і приводить в дім, до батьків. І це гарно, чисто виглядає. Тоді Олесій запропонував зробити її так, аби закцентуватись на стилі. Один стиль, в якому існують і творять режисер, художник, актори, композитор, загалом всі, хто причетний до цієї постановки.
Вистава було короткою, тривала близько 50-ти хвилин.
— На чому будувалась вистава? Можливо були неординарні прийоми?
— Ми базувались на символах. До прикладу, мати і батько відправляють Івасика в дорогу, ми ж це протрактували як життєвий шлях, тобто вони його споряджають на озеро, а озеро, як річка життя. Доволі простий символ. У свою чергу човник – це, як «благенький човник життя», тобто той човен на якому ми пливемо через своє життя, через всі перепони. У нас було два його варіанти: перший – Івасику приносив дід (батько) маленьку модель човника, а коли Івасику вже потрібно було плисти, з’являвся другий – з колосників спускався вже більших розмірів плетений човник із золотим весельцем. Ще одним важливим символом була риба, тому що риба – це потужний символ і в східній, і в християнській міфології. В християнській – це образ Христа, а в японській – риба сильний символ, наприклад, короп, що тече проти течії символізує чоловіче начало. Також хочу зазначити, що це була не чисто японська тематика, це був українсько-японський стиль.
— Які ще символи ви обрали для вистави? Та як здійснювалась їх реалізація?
— Риба, Вода, Очерет, як трава, що росте з води і це первісна рослина. Кожен символ у свою чергу належав якомусь персонажу. Реалізували ми їх в першу чергу через костюми. Отже, батько, мати та Івасик – це були чисті істоти, їхні костюми були найбільш наближені до українських, але спрощені: штани, сорочка в чоловіків, в мами – сорочка, спідниця та очіпок на голові. Ці костюми не були суто українськими, це, знову ж таки, швидше символи українського вбрання. Орнаментику в їх костюмах ми робили вручну, власне як і всі решта костюми, це були вишивані рибки, по трактовані з писанок та хрестики. Відьма та Відьмак – це персонажі, не негативні, вони були по трактовані режисером як дві стихії, не ворожі, а просто ті, з якими завжди борються люди: вогонь – Відьма та земля – Відьмак. Вони вже були ближчі до японського театру, копіювати їх мені не хотілось, тому я взяла лише силуети персонажів театру Кабукі. Відьмак був землистий, коричнюватий, в нього була синьо-чорна перука та срібна півмаска, яка віддалено нагадувала ритуальний японський театр. Відьма, в сою чергу, була в білому костюмі з червоними додатками, в червоній перуці і золотій масці. Ці два персонажі рухались, існували в стилізованому, символічному ключі. Наступний персонаж – Оленка – для мене було будівницею. Костюм її був на межі між кімоно та українським костюмом. Вона мала запаску з очеретяною вишивкою. Її символом був очерет.
Костюми і сценографія були зроблені в одному ключі.
На обкладинці фото з архіву сім’ї Крилових, портрет з сайту citylife.com.ua
