«Театральна культура України: матеріали до історичного словника». Автори: Олександр Клековкін, Юлія Бентя, Світлана Кулінська. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України. 2023. У 2 т.
Ця фундаментальна праця у двох томах, яку автори О. Клековкін, Ю. Бентя, С. Кулінська скромно визначили як матеріали до історичного словника, безумовно стала неабиякою подією в українському театрознавстві.
Методологія театрознавства, його лексика, інструментарій, технології, театральна термінологія давно стали пріоритетними напрямками наукової діяльності доктора мистецтвознавства, професора, дійсного члена НАМ України Олександра Клековкіна. Власне, в бібліографічному переліку наукових та методичних праць відомого науковця, тоді молодого викладача КНУТКіТ імені І. К. Карпенка-Карого як одна з перших позначена праця «Термінологічний мінімум режисера» (1988, у співавторстві із П. І. Кравчуком).
На початку 2000-х років одна за одною виходять монографії О. Клековкіна «Сакральний театр: Генеза. Форми. Поетика» (2002) та два навчальні посібники «Античний театр» (2004) та «Блазні Господні: нарис історії Біблійного театру» (2006). Наталія Єрмакова, яка виступила рецензентом усіх трьох праць науковця, високо оцінивши їхній теоретичний рівень, підкреслює: «В «інструментарії» наукового пошуку О. Клековкіна на особливу увагу заслуговує культура вживання термінів, що традиційно перебуває на маргінесі нашого театрознавства або постає у вигляді, який робить об’єкт уваги надміру «закодованим», схоластичним. «Блазні Господні» рясніють термінами, раніше майже ніколи не вживаними у працях українських дослідників історії театру, термінами, що здатні оновити сучасний погляд на зміст і ґенезу театру, а також його функцію і призначення. За цими авторськими спробами проглядає, з одного боку, можливість радикального переоснащення самої наукової дисципліни, а з другого – переосмислення, принаймні, оновлення погляду на предмет дослідження» (Єрмакова Н. Олександр Клековкін. Сакральний театр: Генеза. Форма. Поетика. Монографія. Наук. редактор – Р. Я. Пилипчук. К.: АртЕк, 2002, 272 с. Олександр Клековкін. Античний театр: Навч. посібник для вищих навчальних закладів мистецтв і культури. Наук. редактор – Р. Я. Пилипчук. К.: АртЕк, 2004, 208 с. Олександр Клековкін. Блазні Господні: нарис історії Біблійного театру: Навч. посібник для вищих навчальних закладів мистецтв і культури. Наук. редактор – Р. Я. Пилипчук. К.: АртЕк, 2006, 352 с. Записки наукового товариства імені Т. Г. Шевченка. Том CCLIV. Праці театрознавчої комісії. Львів. 2007. С. 637).
Віддамо належне науковій прозорливості Наталії Єрмакової. З цього часу питанням термінології, фахової лексики театру в Україні та європейських країнах О. Клековкін присвятив уже не один десяток монографічних праць та статей.
Очевидно, що лідерські повноваження при створенні «Матеріалів до словника…» належали саме О. Клековкіну. Водночас з тим, розробку запропонованих знаним українським теоретиком театру принципів дослідження забезпечували його співавторки-упорядниці музикознавиця, кандидат мистецтвознавства, до сфери наукових та критичних інтересів якої протягом тривалого часу входить і театр, Юлія Бентя та літературна редакторка ІПСМ НАМ України Світлана Кулінська.
Найбільш цитована з праць О. Клековкіна – «THEATRICA: Лексикон» (2012), проте знані в наукових колах і її попередниці «Старовинний театр у Європі від початків до кінця XVIII століття: Лексикон» (2009), «Практика сцени. Лексикон» (2010), «Морфологія: Лексикон» (2011), що є очевидно «сполучними посудинами» в науковому доробку О. Клековкіна. Як і один з його вчителів, кандидат мистецтвознавства, професор, академік НАМ України Ростислав Пилипчук, Олександр Клековкін у кожному своєму подальшому дослідженні напластовує нові факти на вже зведений ним у попередніх джерельно-методологічний підмурок. Частково перегукується нова робота О. Клековкіна та його співавторок із його одноосібного авторства виданнями «Система Курбаса» (2024) із серії «Сценознавство» та «Мистецтво. Методологія дослідження» (2017).
Водночас з цим, завдання дослідників у новій праці ускладнюється. Якщо у словнику «Theatrica: Лексикон» (2012) О. Клековкін висвітлив жанрове та видове різноманіття театру і його складника – драматургії, даючи, так би мовити, робочі означення понять, синтезовані ним з вітчизняних та зарубіжних словникових джерел, то в «Матеріалах до словника…» до уваги трьох авторів потрапили не лише терміни та їх значення, але й археографія театральних джерел. Тут вже О. Клековкін, Ю. Бентя, С. Кулінська не наводять синтезоване з кількох джерел означення терміну, але презентують його розуміння сучасниками, пряма мова яких наводиться. У «Матеріалах…» важливим є не лише факт присутності в обігу того чи іншого терміну, але й його авторство, рік упровадження. Таким чином простежується еволюція термінології театру протягом століть.
Мета нинішньої праці – історична самоідентифікація українського театру крізь понятійний апарат та фахову термінологію: регламентуючі театральну діяльність документи, наративи драматургів і практиків сцени, постановочні прийоми, сприйняття театру глядачами та рецензентами, багатонаціональний аспект театральної культури – все те, що у назві «Матеріалів…» вміщено у містке словосполучення «театральна культура України».
Структура двотомного видання має три частини. У першій – вступній статті «Історична термінологія театру. Завдання і методи дослідження» О. Клековкін розкриває теоретично-методологічні засади студіювання театральної термінології, характеризує корпус джерел, наголошує на археографічному аспекті дослідження.
Він вкотре, як ніхто інший із сучасних науковців, загострює нашу увагу на проблемі, нерозв’язаній до цього часу – проблемі наукового факту, необхідності відокремлення прагматичних фактів від культурних, неприпустимості зловживання метафорами. Все ще актуальні і до кінця не з’ясовані, на думку вченого, «…проблеми предметного поля мистецтвознавства та культурології, понятійного апарату сучасного мистецтвознавства та культурології, методів проведення сучасних мистецтвознавчих і культурологічних студій, меж і перетинів між мистецтвознавством, культурологією і художньою критикою тощо» (Т. 1, с. 10). Отже, необхідне постійне удосконалення інструментарію, точності його налаштування і функціональності.
О. Клековкін також наголошує на необхідності мистецтвознавцям, при вивченні мистецьких явищ, керуватися не власними смаками і уподобаннями, а замінити «суб’єктивний інструментарій (видатний твір) на інструментарій об’єктивний» (Т. 1, с. 12), тобто вивчати і аналізувати насамперед технології. «Це той самий випадок, коли доведеться визначитися: мистецтвознавство – це про те, як зроблено (отже, про технології) чи про власні (нав’язані колоніальними сценаріями) смаки й уподобання?» (Т. 1, с. 14).
У вступній статті чи не вперше так детально проаналізовано історичний розвиток театральної термінології в Європі та в Україні, а також вітчизняного театрального словникарства.
Проаналізувавши ситуацію, науковець підкреслює, що «за відносно короткий проміжок часу зроблено багато. Однак, незважаючи на істотні зрушення, проблему, глибоко закорінену у минуле, не можна вважати вирішеною <…>. Проблема української термінології це ще й історична проблема, адже за нею стоїть історія боротьби за власну театральну культуру, отже і за власну систему понять, термінів <…> І щеплення якійсь театральній системі внутрішньо чужорідних термінів, отже, принципів і прийомів, завжди матиме наслідки, інколи руйнівні» (Т. 1, с. 24).
Проблемно-публіцистичний стиль вступної частини є нетиповим для академічного словникового видання. Публіцистична лексика у поєднанні з науковою методологією дослідження, як і емоційність певних авторських висловлювань, активізують читацьке сприйняття важливих О. Клековкіну логічних ланцюжків, аргументів та принципових висновків. У вступі ніби пульсують жива, не догматична, думка дослідника і полемічний запал, властивий О. Клековкіну-лектору.
Другий, основний розділ праці – 8000 словникових гасел. Одну третину другого тому видання складає третій розділ — список джерел, який сам по собі містить велику наукову цінність, оскільки фіксує для майбутніх дослідників величезну базу інформації про побутування театру в Україні від XI до XXI століть.
Задля створення цього видання О. Клековкіним, Ю. Бентею та С. Кулінською було опрацьовано близька 6500 джерел, лише половина з яких виявилися інформативно поживною.
Однією з безсумнівних чеснот видання є презентована ним цілісність української театральної культури – від Чернівців і Львова (зокрема, цит. праця В. Рєзанова «Драма українська. 1. Старовинний театр український. К., 1926. Вип. 1: Вступ. Сценічні вистави у Галичині) до Чернігова (І. Максимович. Феатрон, или позор нравоучителный, 1708) і Харкова (пісні, байки, діалоги, трактати, притчі Г. Сковороди та ін.).
Найстаріше джерело, яке пропонує початкову театральну термінологію авторам словника – літературна пам’ятка XI століття «Повість врем’яних літ (За Іпатським списком)» (Київський і Галицько-Волинський літописи).
Дискурс доакадемічного театрознавства у джерельній базі «Матеріалів…» представлений одиничними працями останніх років ХVI століття, трьома десятками видань ХVII cт., у відповідній прогресії збільшеною кількістю джерел кожного десятиліття ХVIII cт. і понад двома тисячами різножанрових свідоцтв про театр у століттях ХIX – ХХІ. Цей кількісний стрибок джерельної бази свідчить про якісні здобутки української театральної культури у періоди національної самоідентифікації українців. Крім українських джерел автори видання спиралися і на іншомовні, що висвітлювали побутування театру інших національностей в Україні, зокрема, Ф. Ріккобоні, Е. Ізопольського, В. Дуніна-Марцінкевіча, В. Пепловського та ін. З цією ж метою були опрацьовані німецькі, французькі, польські, російські словники театральних термінів.
До доакадемічних джерел інформації про термінологію театру відносяться і опрацьовані періодична преса ХІХ – ХХ століть, нариси про театральне мистецтво, мемуари, листування Т. Шевченка, П. Куліша, І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, М. Мизка, Лесі Українки, І. Франка та майже всіх «корифеїв», і самі тексти драматургічних творів ХІХ століття.
Гасла словника відображають такі аспекти театрального життя, як право, архітектура, театральний реманент, амплуа, терміни режисерських систем, способи ідеологічного втручання в театральне життя, реактологія глядача, усталені театральні словосполучення та навіть методи дослідження театру.
Слід відзначити наукову сміливість та принциповість авторів матеріалів до історичного словника у прагненні віднайти документальне підтвердження кордонів того чи іншого явища в історії національного театру, навіть якщо це призведе до зсувів його періодизації в усталеному академічному дискурсі театрознавства України. Під ним мається на увазі посилання на праці І. Франка, М. Вороного, В. Рєзанова, В. Перетца, П. Руліна, Р. Пилипчука, Н. Корнієнко, власні праці О. Клековкіна.
Для зручності підручного користування паперовий варіант видання має рідкісну для словників кольорову навігацію. Червоним кольором привертають увагу заголовки-терміни. Синім у дужках позначено джерело, в якому вперше фіксується саме таке написання і значення театрального терміну та дата. Зелений колір сигналізує читачеві про перехресні посилання на статті синонімічного характеру. Таким чином, розрізнені, подані в абетковому порядку поняття та явища постають в «Матеріалах до історичного словника…» у вигляді системи.
Система перехресних посилань дає читачеві можливість не лише принципово розрізнити, але й нарешті розставити у чіткій хронологічно-джерельній послідовності близькі за звучанням, проте різні за змістовним наповненням терміни. Зокрема: термін «одивнення» — цитований Л. Курбасом за В. Шкловським у 1926 р.: «мистецтво дає можливість зробити річ дивною (очудненою), щоб на неї можна було звернути увагу» (Т. 1, с. 723); сповосполучення «ефект очуження», запроваджене О. Чирковим у 1971 р. в межах тлумачення брехтівського епічного театру: «В основі його – вміння митця зобразити навколишній світ в незвичайному аспекті, позбавити вже відоме явище побутової стереотипності, звичне показати незвичним» (Т. 1., с. 724, а також Т. 2, с. 343); чи-то «ефект відчуження» за Ю. Богдашевським у 1968, Л. Рудницьким у 1982 (Т. 1., с. 324) і Г. Коваленком у 1968 р. (Т. 2, с. 343).
Чи не найдискусійнішим з понять академічного видання є його жанрове визначення як «Матеріалів до історичного словника».
То все ж таки, що перед нами? Готовий словник чи матеріали до словника? Лише надзвичайною професійною вимогливістю колективу авторів до місії науковця можна пояснити той факт, що словник термінів, розташований на понад 1300 сторінках двотомника, названо «матеріалами до словника».
Як наголосив у презентації видання в межах Міжнародної науково-практичної конференції «Сучасне слово про мистецтво: наука і критика» (ХНУМ імені І. П. Котляревського, лютий 2025 р.) О. Клековкін, одній або навіть трьом особам справа створення повного словника театральних термінів України не по силах. Розпочату О. Клековкіним, Ю. Бентею та С. Кулінською справу можна продовжити і в перспективі завершити лише спільними зусиллями науковців цілого інституту або цілої наукової школи. На наш погляд, серед того, що заслуговує на доопрацювання: термінологія видової специфіки не тільки драматичного театру (зокрема, наразі, за винятком вертепу, театру маріонеток, театру маріонетного, театру лялечного, майже не представлена у «Матеріалах до історичного словника…» термінологія театру ляльок); фахова термінологія сценографів, тощо.
Проте, попри свою очевидну для авторів та уважних читачів неповноту, презентоване ІПСМ НАМ України видання не лише має в собі величезну джерельну цінність, але й унаочнює методологічний поворот в українському театрознавстві (за аналогією з поворотом перформативним у театральному мистецтві). І саме в цьому полягає фундаментальна важливість праці О. Клековкіна, Ю. Бенті, С. Кулінської. Як слушно зазначила під час презентації «Матеріалів…» у Харкові старша викладачка кафедри театрознавства Інга Лобанова, всім ходом викладу словника театральних термінів О. Клековкін та його співавторки пропонують навчальним закладам зміну логіки викладання історичних театрознавчих дисциплін. Іншими словами, геть від «видатнознавства» у розумінні ланцюжка лекцій – меморіальних портретів акторів, драматургів, режисерів – в напрямку усвідомлення, як театральна лексика кожної доби виокремлює нові конструктивні та технологічні прийоми сценічного мистецтва.
Видання «Театральна культура України: матеріали до історичного словника» датоване другим роком повномасштабної російсько-української війни. У реальності ж, через зрозумілі труднощі, ця надважлива для українського театрознавства праця була надрукована скромним накладом наприкінці 2024 року. Проте обмеженість накладу – не проблема, оскільки Інститут проблем сучасного мистецтва не продає свої видання, а виставляє у вільний доступ науковців-користувачів на сайті. Від кінця минулого року в розділі «Видання», «Індивідуальні монографії» доступними для читання у режимі перегляду або після збереження файлів на свій комп’ютер вже є і двотомні «Матеріали…».
Масштабна робота над матеріалами до словника тривала три роки, в умовах, коли зовнішні загрози українській ідентичності вигострювали не лише наукову, але й політичну актуальність цього видання. «Матеріали…» до словника театральних термінів надають фіксований інструментарій для театрознавства як точної науки, адже, як любить повторювати Олександр Клековкін, наша лексика відображає межі нашої свідомості.
Пропоноване дослідження вперше у такому обсязі і на матеріалі тисячолітнього розвитку театру в Україні систематизує еволюцію українського театрального лексикону в об’єктивному геополітичному контексті розвитку вітчизняного театру, а отже дає вагомий поштовх для подальшого розвитку театрознавства. Перспективи ж, які відкриваються перед дослідниками, з позиції заявленого методологічного підходу до вивчення театральної культури крізь призму фахової термінології її часу, абсолютно чітко окреслені: це і створення сегментованих історичних словників театральної термінології, і запровадження відповідної навчальної дисципліни в університетах, де навчають театрознавців, культурологів, мистецтвознавців (її можна було б назвати «Термінологія театру» або «Терміносистеми світового та українського театру»).
