Війна поставила на паузу театральне життя України. Наразі грати вистави у стаціонарних приміщеннях можуть лише театри західних областей. Більшість прем’єр відкладено, гастролі скасовано, митці служать у ЗСУ або займаються волонтерством. Багато хто евакуювався до Європи. Саме до числа останніх, належить актриса запорізького театру-лабораторії VIE – Олеся Андрушевська.
12 квітня у Амстердамі разом з іншими українськими мисткинями-біженками вона презентувала документальну виставу «Witnessing U». Проект реалізований на базі камерного театру De Toneelmakerij, у ньому взяли участь і голландські актори. Текстову основу «Witnessing U» складають свідчення маріупольців, які пережили бомбардування міста, солдатів ЗСУ, підлітків, жертв сексуального насильства з боку російських військових.
Олеся розповіла про те, як війна змінила її життя, про роботу над спектаклем та перспективи для українських митців у Європі.
Які у тебе були плани на 2022 рік?
Планів було дуже багато! Я хотіла розвиватися як актриса і театральна менеджерка, було багато задач стосовно реформи театру VIE. Я бачила, як наш театр стає абсолютно новим, європейським, проектним, зухвалим. Також багато було сплановано для моїх дітей: навчання за кордоном, спільні мандрівки. Але сталося те, у що я до останнього відмовлялася вірити.
Сьогодні у кожного українця є історія про 24 лютого. Як ти дізналася, що почалася війна?
Зранку я прокинулася від звуків винищувачів, як пролітали над моїм домом. Потім почали телефонувати друзі і стривожено казати: «Почалося».
Я знаю, що ти не хотіла їхати з країни. Як і коли прийняла рішення евакуйоватися?
Так, я не планувала евакуацію, бо мала багато задач на роботі. Я просто не могла одразу все кинути. З цього приводу було багато суперечок з рідними, багато сліз, мене благали забрати дітей та поїхати у безпечне місце. Одного ранку я освідомила, що перш за все несу відповідальність за життя своїх двох синів, тому схопила їх і сіла в евакуаційний потяг.
На початку війни із Запоріжжя виїжджали тисячі людей. Як пройшла евакуація?
Про це тяжко згадувати. Ми провели 27 годин сидячи у переповненому потязі, 11 годин на вулиці в холодну ніч, перетинаючи кордон. Черги, тиснява, паніка, крики людей і плач дітей. Я відчувала повну безпорадність, гнів і виснаженість, але зірвалася на плач, лише у Польші, коли була у безпеці, а діти спали у теплих ліжках. Через кілька днів ми приїхали у Амстердам де і знаходимося зараз.
Ідея постановки «Witnessing U» виникла одразу після переїзду?
Я дуже хотіла бути корисною країні, навіть якщо я знаходжуся далеко. У перші дні сортурувала речі для біженців, мила посуд у готелі, в якому ми жили. Через деякий час до Амстердаму приїхали режисерки Яша Гудзенко та Богдана Орлеанова. До війни вони брали участь у резиденціях Європейської театральної конвенції (ETC), тому після початку бойових дій у Києві отримали пропозицію евакуюватися до Нідерландів від віце-президентки ETC Паулін Гірлінгс.
Ми зустрілися у театрі De Toneelmakerij і вирішили, що треба робити проект, завдяки якому станемо частиною мистецького фронту, розкажемо європейцям реальні історії війни та болю в Україні. Окрім того, нашою ціллю було зібрати гроші для допомоги нашим героям – ЗСУ.
Як проходила підготовка до спектаклю?
У нас було трохи більше тижня, щоб скласти текстову основу та відкорегувати її разом з головним драматургом театру De toneelmakerij. Репетицій на сценічному майданчику було всього три. Це найшвидша підготовка до вистави у моєму житті.
Європейці дуже дисципліновані у роботі, це відчувається одразу. Репетиції проходили у дружній атмосфері. Я дуже хвилювалась, адже частину тексту потрібно грати англійською мовою. Я поділилася з колегами своїми страхами, на що голландські актори Хим та Томер, сказали, що вони люблять мою англійську, і навіть якщо я зроблю помилку, то це не важливо, найголовніше вони бачать у моїх очах.
У репертуарі театру-лабораторії VIE немає документальних вистав. Як ти оцінюєш цей новий для себе досвід?
Час, коли ми читали історії людей у фейсбуці, збираючи матеріал для спектаклю, – це найскладніша частина створення цієї роботи. Іноді здавалося, щоб від болю у грудях мені нема чим дихати. Режисерки поставили завдання промовляти текст відсторонено і це був ще один виклик для мене, як для актриси.
У виставі є момент, коли тебе, заплакану і змучену, огортають українським прапором. Розкажи про цей епізод.
Ця історія просто розбиває мені серце і саме тому я хотіла, щоб вона була у виставі. На це потрібно було наважитися. Текст я промовляю українською мовою і стримати ридання не в змозі. Це історія зґвалтованої дівчини з Київської області. Її чоловіка застрелили у дворі будинку, а сина, який голосно плакав, окупанти змусили закрити у котельні, щоб не було чути його криків. Якимось дивом дівчині з дитиною вдалося врятуватися. Я точно знаю що і наша Україна, незважаючи на всі знущання, які їй доводиться зараз переживати, прийде до порятунку, миру та перемоги.
Як голландці відреагували на виству?
Свідками вистави стали близько 100 голландців, у камерній залі De Toneelmakerij був аншлаг. Після показу ми поспілкувалися з глядачами. Європейці були схвильовані, щирі, емоційні, вони не стримували сліз. Кожен підходив та намагався висловити підтримку, обійняти.
Чи є місце українським митцям-біженцям у європейському театральному просторі?
Безумовно є, але потрібно знати мову, і бажано не лише англійську. Зараз діє багато програм підтримки українських митців, які вимушені були поїхати з рідної країни. Європейці простягнули руку допомоги, але не можна перекладати на них відповідальність за своє життя.
У чому полягає різниця підходу до роботи українських і європейських театральних діячів?
Завантаженість і вмотивованість. Всі актори De Toneelmakerij не працюють в штаті театру на ставках. У них є контракти на конкретні проекти. Саме тому процес створення вистав чіткий та зрозумілий. Кожен відповідає за свій фронт робіт і всі працюють на один результат. Працівники дуже пунктуальні, бо за день у актора може бути декілька репетицій на різних сценічних майданчиках.
Яка подальша доля вистави «Witnessing U»?
Зараз ми ведемо перемовини з театрами у Бельгії та Німеччині, хочемо влаштувати благодійні покази. А після перемоги «Witnessing U» увійде до репертуару театру-лабораторії VIE. Буду адаптувати свій європейський досвід в українських мистецьких реаліях. Скоріше б!
Фото Sanne Peper, Ivanna Leonova та особистий архів Олесі Андрушевської
