Режисер-постановник – нар. артист України Ігор Равицький
«Театр має свої закони. Тут може бути використана будь-яка валюта, окрім поганого мистецтва яке є контрабандою» Макс Рейнгард
Постава драматургії минулих епох чи сучасної хвилі завжди стає своєрідним випробуванням для режисера. Де виникла помилка? Що необхідно допрацювати? Як створити щось нове і не втратити зв’язок з глядачем? Ці питання постійно задають собі митці. Однак, як вже було сказано, кожна постановка – це експеримент, випробування для всіх.
У маленькому залі на «38 сцені» Одеського українського академічного музично-драматичного театру ім. В. Василька відбувся показ вистави «Автобус» за С. Стратієвим. Станіслав Стратієв – болгарський письменник і драматург. Цей спектакль відіграли юний, але цікавий для місцевих жителів Одеський Болгарський театр.
Вчитися і пробувати ніколи не пізно
З глобальними проблемами постави стикаються практично всі театри. Однак, що найбільше зачепило нас і чому хочеться написати про виставу «Автобус»?
Курбас казав у лекціях: «що всі дефініції, які ми будемо давати таким поняттям як «тема», «сюжет», «ідея», «форма», «конструкція», «принципи» та інші – дуже відносного порядку. Вони явища надбудови, а не факти, що фізично існують». Немає більшої небезпеки як прив’язуватись до одного визначення. Тому сьогодні ми спробуємо поєднати наші надбудови з сценічними завданнями, які виконав чи не виконав колектив.
Аналіз вистави «Автобус» можна сміло формувати і розшифровувати за законами театру. Ми не говоритимемо про знакові системи, коефіцієнти користі, «інтреграли і інте не гарли», натомість поговоримо про якість вистави.
Задум режисера і успіх постави – це побудова єдиного цілого. Однак саме це вдається не кожному.
Режисерський задум не до кінця сформований щодо змісту і форми вистави. Простежуються невдало підібрані музичні номери і шуми. Немає власного трактування драматичного твору, образу вистави, а режисерські прийоми закостенілі штампи. Насправді нічого страшного у тому немає, адже у кожного своя система і своя голова на плечах. Тому не перший рік на сцену виходять нові і нові митці, а власні цитати прирівнюють з висловами античних комедіографів.
Законів виразності важко дотримуватись, адже кожен жест, емоція і рух повинні бути виправданими. Вираз актора має бути гіперболізованим, але не надміру. Алена Пепеляшкова в ролі Закоханої і Василь Качалов у ролі Закоханого надто емоційно реагують на ситуацію.
Як говорив В. Василько, що «правильний жест – виражає почуття, думки, а не ілюструє слово». З цим стикались також у ході вистави інші актори. Але кожен із них старається відсторонитись від глибоких психологічних моментів, не конфліктувати з внутрішнім «я», а зберігати образ свого персонажа.
Так Безвідповідальний (Станіслав Садаклієв), Свідомий (Станіслав Мавров) Віртуоз (Віталій Зеленков) – герої характерні, а завдяки вдалим на мій погляд пристосуванням (пляшка з алкоголем, газета, кейс), вони змогли вміло виконати своє надзавдання.
Сценографічне рішення вистави «Автобус» дозволяє імпровізувати акторам. Специфічну естетику створює камерна сцена з синім світлом та ігровий майданчик.
Сцена – чорний кабінет, стільці розташовані по-парно для діалогів і проста конструкція каркас проходу як у звичайних маршрутних таксі. Однак вдало підібраний мінімаліз у виставі відіграє важливе значення. Це однозначно краще впливає на глядачів і виводить виставу від звичайної комедії чи трагікомедії на сучасний триллер з глибокоморальним кінцем.
Абсурдність діалогів і вставок часто змішує сюжетні лінії, а в дечому спотворює містику пов’язану з дивакуватим водієм автобуса. Частота постійних конфліктих ситуації виводять з ладу, нібито, цілісну на перший погляд постановку.
Болгарський колорит
Народний гумор у виставі відіграє чи не найбільше значення, чого тільки вартий Іван Костянтинов у ролі сілького чоловіка з с. Супонів. Він вносить болгарський колорит, на що варто найбільше акцентувати увагу. Здається, що це єдиний персонаж, який правдивий і чесний перш за все перед собою. У костюмі простежуються традиційні риси європейського, словянського і турецького одягу, тому і виникає візуальний конфлікт з іншими персонажами.
Якщо говорити про закон простору і часу, то у виставі «Автобус» головна вимога у свою чергу спирається на закон рівноваги, контрасту візуального і ритмічного повторення. Так, Супонівець заходить у автобус тричі, єдиний персонаж, котрий не боїться виходити, не спішить і вкінці кінців старається протистояти жорстокості. Щирий і відкритий.
Страх перед невідомістю
Темпоритм вистави – постійний страх, що спроводжується зміною настрою водія. Аритмічність подій і шматків створюють пустоту, навіть пауза, яку витримують актори стає вдаваним малюнком. Експериментом є також, ігрова модель вистави, котра переходить у епічний театр, а далі у психлогічний. Тому кульмінаційни момент вистави є її завершенням. Трепіт і емоції керують соціальними типами, а символічна пауза в кінці залишається в повітрі.
На початку вистави, коли відбувається зав’язка присутнє акторське змагання. Кожен вираз повинен переливатися у інший, що стає процесом творчості, однак ансамблевість відсутня. Натомість ми простежуємо певний набір акторських прийомів. Наприклад, ситуація з Віртуозом показує морально-етичні проблеми суспільства, а атмосфера в якій перебувають актори створює внутрішній дисонанс.
Отже, сприйняття світу є нечітким. Усвідомлення і рішення дії у виставі неспівпадають з законами сприйняття світу персонажів, мабуть, тому що деякі сцени з драматургії викинуті. Оцінки ситуацій дещо награні, однак хочеться відзначити певні повороти подій, які відбуваються в кінці.
Лідер стає жертвою через надмірну цікавість і перевагу над іншими персонажами, а закохана іде проти своїх моральних цінностей. Хто з них жертва, а хто тиран так і до кінця не зрозуміло.
Ідеєю вистави «Автобус» є гріхопадіння. Тематика сюжету багатолінійна, у кожного свої таємниці, свої гріхи і свої переваги. Залишається нерозкритою лише символічна назва п’єси – «Автобус» і водій. Хто він? Звичайний працівник транспорту чи бог, хто вирішує долю кожного? У кожної людини є свій маршрут, є своє завдання як працівника так і людини. Кожен має право зайти і кожен має право вийти. Чи так це? Цю таємницю Ви можете розкрити лише після перегляду вистави «Автобус» режисера Ігора Равицького.
На мою думку поставу можна вважати вдалою, драматургія актуальна, молодий колектив театру потрибує лише праці і глядача. Успіхів!
P.S. Як часто у вашому житті відбуваються незаплановані зміни? Хто керує нами і що ми можемо змінити?
Фото з сайту театру
