Ми живемо у паперовому будинку і в кожного з нас колода карт. Ми – ляльки–гравці, що прагнуть перемоги. Граємо на своє життя.
Древні народи вважали, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Лялька посідає визначне місце в соціокультурному середовищі людини.
Відображення дійсності (зовнішнього змісту) є центральною частиною ідентичності, дзеркальності образу людини через ляльку. Центральний елемент обрамленості нагадує «дзеркало», яке відображає оповідь через прості, цикличні стосунки між жінкою і чоловіком.
Вистава «Божественна комедія» (Львівський театр «І люди, і ляльки») – це символічний шлях людства в його прагненні до істини. Постава режисера Олексія Кравчука – непересічна робота, що уособлює циклічність нашого життя, помилки, які ми робимо кожної хвилини і усвідомлення. А що в кінці?
Ця постава є чимось більшим ніж просто комічна історія про стосунки жінки і чоловіка. Ми бачимо алегорію, майстерну іронію і метафоричність образів через призму часу.
Не біжи перед батька в пекло
Олексій Кравчук створив виставу, яка уподібнює модель нашого з вами мислення. Глядач бачить через актора-ляльку власні помилки. Атмосфера вистави змінна: балаган – хаос – гармонія.
Людина проходить періоди і кожнен з них – своєрідний досвід. Наше життя складається з трьох частин: пекла (накопичення досвіду через помилки), чистилище (очищення через порозуміння) і раю (як продовження нового життя).
«Божествена комедія» (автор задуму – Надія Крат), де текст Данте Аліг’єрі замінений співами (музичне оформлення – Людмила Зборовська), а персонажі–ляльки будують власну історію життя (художник-постановник – Ельвіра Босович).
«Я не хочу оперувати існуючими жанровими визначеннями, оскільки вони надто загальні. Такі визначення жанру, як драма, трагедія, комедія, настільки загальні, що аж ніскілечки не наближають нас до вірного рішення» – Лесь Курбас.
«Божественна комедія» – неопритча.
Постава «Божественна комедія» для дорослих. Якщо відштовхнутись від відомої фрази Вільяма Шекспіра: «Світ – театр, а ми в ньому актори», то режисер Олексій Кравчук вдало показав нам власне бачення через лялькову постановку. Висновок, люди – ляльки, а життя – це «божественна комедія».
У виставі повторюється музична тема, щось на зразок мелодичного танго. Виступає як емоційний сигнал і структурний елемент: зв’язування лейтмотивів між собою творить певний тип «витканої» метафори, з наданням певної тональності.
Лейтмотив у цій поставі виконує функцію коду до розпізнавання, для орієнтації глядача.
В роботі є зв’язок між двома структурами, тобто обрамленням і вставкою, що має характер аналогії чи пародії.
Вистава «Божественна комедія» – це сучасна постановка, де центральною темою є стосунки (банальні, стьобні, глибокі і провокативні).
Кожна дія (молодість, одруження, подружні «злочини», старість) – це кадрування чи окремий зафіксований кадр.
Лялька пародіює людину, вдаючи справжню. Ляльковий світ вставлений у формі кадру вистави як продовження головної теми з оповіщенням зав’язки та її розв’язки.
В середині людини завжди існує «інший(а) я», можливо, створення ляльки – це і є процес матеріалізації того «іншого», чужого.
У виставі «Божественна комедія» головними є рукавичні ляльки. Рука ляльковода знаходиться в середині тканинного тулуба ляльки, як у рукавичці. Пальці керують шиєю та руками ляльки. Голова звичайно повністю чи наполовину порожня і керується одним чи кількома пальцями, що просунуті у шию.
Також у виставі присутній живий план, коли на рівні з персонажами-ляльками створюється образи присутні у виставі завдяки акторам.
Ілюзія. Замкнуте коло
Умовні символи (дитина, коляска, машина, пляшка, телевізор, сковорідка), що висять на шнурку як випрані речі. Нічого не нагадує?
Отож, маємо справу з замкненим колом проблем, що вдало розшифровується у поставі Олексія Кравчука. Сценографія (чорний кабінет) накладаючи подію на подію, немов у дзеркалі, передає ілюзорність нашого життя.
Акторам технічно складно відтворити весь задум і сенси, що закладені у поставі. Вистава ще незіграна (прем’єрний показ), потребує технічних допрацювань, але вона уже потужно заявляє про себе глядачу.
Перш за все найважливіше і найважче вирішити в кожній поставі принципову справу. Перше – це основна умовність, коли можна її так назвати. Щоб дорослі лялькові вистави могли стабільно діяти мусить бути потреба цього театру у глядача, і він повинен бути прийнятим як норма.
Глядач голодний і вистава «Божественна комедія» – це смачна страва. Глибоко переконана, що в нинішніх устроях часу, ця вистава дозволяє пересічному глядачеві сприймати ляльку (за якою ховається людина) не тільки як іграшку, але й піддаватись її переконанню і долати власні стереотипи, яких так багато.
Постава будується на принципах фотографування життя, оспівування глупоти і людського невігластва. Ляльки – це міфічні персонажі, що уподібнюють людей, тому завдяки творцям вистави, сцени максимально, лаконічно, доступно відтвоюють первісні почуття: ясні, прості, чіткі.
Не хочеться бути надмірно балакучим теотретиком, але уявіть себе лялькою. В залі Львівського театру «І люди, і ляльки» на виставі «Божественна комедія» ви побачите свою модель поведінки, над чим варто замислитись.
Діяти, вірніше, рухатись, як ляльки. Розмовляти, як звичайні люди. Ми живемо у паперовому будинку і в кожного з нас колода карт.
Фото зі сторінки театру: https://www.facebook.com/ludyljalki
