Режисер – Ю. Чайка
Художник – С. Прокоф’єва
Музичне оформлення – С. Злотарьов та Д. Мороз
Одеський обласний театр ляльок не тільки розважає маленьких глядачів виставою «Вовк та семеро козенят» в режисурі Ю. Чайки, а й містить в собі важливий дидактичний момент – не відчиняти двері знайомим чи незнайомим особам без відома батьків. У постановці розповідається про пригоди сімох козенят (актори – Володимир Акпаєв, Валерія Задумкіна, Леся Войцеховська, Ольга Чабан), котрі лишаються вдома самі, адже мама-коза (Валерія Задумкіна) іде в пошуках їжі. Казка застерігає і попереджає про можливі наслідки, якщо така ситуація трапиться. Однак такий персонаж як Вовк (Станіслав Михайленко) в цьому плані є засобом, щоб показати загрозливий для дитини світ.
Конфлікт вистави яскраво представлений Вовком з однієї сторони і козенятами – з іншої. Предмет конфлікту – семеро козенят (Вовк намагається їх з’їсти). Таким чином попри зрозумілість і загостреність конфлікту, образ Вовка не стає суто негативним, а радше цікавим та суперечливим.
Сцена з вистави «Вовк та семеро козенят». Реж. Ю. Чайка. 2014
По центрі сцени в м’якому пастельному світлі розташовані три яскраво забарвлені із вкрапленням квітів куби, на котрих вгорі розміщені інші (художник – С. Прокоф’єва). Пізніше глядач спостерігає за багатофункціональним сценографічним рішенням. Актори перетворюють їх на казкові дерева, об’ємний різнокольоровий будиночок, який потім розташувується на задньому плані. Такий сценографічний прийом вкотре підкреслює фантастичність казки. До задника прикріплено велике фіолетове коло – місяць і сонце, що при правильному освітленні набуває природного забарвлення. Тут же і елементи тіньового театру: при повному місяця глядач спостерігає загрозливу пащу сірого лісового хижака.
У виставі влучно застосовано прийом «чорного кабінету» (сцена, коли Вовк звертається до чарівника, обличчя якого не видно, натомість існують вільно і пластично великі руки та капелюх, рухливі танцюючі ноти). Різнобарвне піаніно, що займає майже весь сценічний простір, осучаснює виставу та дарує свіжий погляд на таку всім звичну казочку.
Запам’ятовується і те, що елементи костюмів акторів за допомогою самих виконавців та фантазії глядача перевтілюється у метеликів, що вільно літають над казковими квітами. Такі прийоми допомагають створенню дійсно чарівних ефектів.
Яскраві декорації органічно доповнюють плавні переходи музики, які задають настрій глядачам (муз. оформлення – С. Злотарьов та Д. Мороз). Музичні ілюстрації задають динамічного темпоритму виставі та створюють атмосферу веселості та безтурботності. Не дивлячись на велику кількість вокальних номерів та музичних замальовок, вистава не є перенасиченою музикою і вдало впливає на загальну атмосферу.
Надзвичайно важливим є світлове вирішення вистави, адже партитура світла різноманітна і підкреслюючи кожну сцену постановки, налаштовує на події, котрі будуть відбуватися. В напружені моменти освітлення є насиченим і приглушеним, однак яскравим у сценах без особливої напруги.
В цій виставі актори мають змогу продемонструвати глядацькому залу всю свою творчу акторську самобутність. Також у живому плані, інколи в окремості від своїх тростяних ляльок. Вони широко і цікаво використовують голосові та пластичні пристосування для кращого творення образів своїх героїв. Ляльководи намагаються на кожну фразу реагувати рухами ляльок і «не губити» їх в просторі сцени, що їм дійсно вдається.
Навіть найменшим глядачам театр може достатньо легко показати, кому саме з героїв потрібно співпереживати, вірити. Вистава доволі осучаснена завдяки музичному, сценографічному оформленню. У ній достатньо вдалих «ігрових» моментів, котрі тримають увагу публіки. Такою постановкою театр звертається не лише до емоцій маленьких глядачів, а й до розуму, оскільки містить в собі важливий дидактичний момент.
Фото з сайту театру http://www.puppets.odessa.net
